У пошуках правильної відповіді на правильне запитання

Впродовж свого правління державою президент Петро Порошенко керується стратегією розвитку України, яку напрацювала Несторівська група – неформальне об’єднання інтелектуалів і громадських активістів, створене з метою розробки стратегічного бачення України”. Однак, коли створювався поточний варіант стратегії, члени групи не могли передбачити таких серйозних обставин як війна на Донбасі, або перемога на виборах президента США Дональда Трампа. Тому зараз Несторівська група знову збирається разом, щоб обговорити шлях, яким йде Україна і його можливі зміни.

Під час Зимової школи лідерства в Інституті лідерства та управляння Українського Католицького Університету член Несторівської групи, відомий історик і професор УКУ Ярослав Грицак зустрівся зі студентами з окупованих територій Криму та Донбасу і закликав молодих лідерів обдумувати доцільність існуючої стратегії розвитку України паралельно з Несторівською групою.

Ми маємо тезу: причина відсутності відповіді на запитання “Що робити з Україною?” полягає в тому, що ми впродовж 25 років ставимо неправильне запитання.

 У 1990 році Deutsche Bank випустив книжечку “Радянський Союз на роздоріжжі”, в якій йшлося про шанси на розвиток окремих незалежних держав у випадку, якщо Радянський Союз розпадеться. За цим прогнозом Україна мала найкращі показники і, з часом, могла би вийти на рівень доброї європейської країни. Однак, цього не сталося, і за показником ВВП (один із найпоширеніших показників розвитку економіки – автор.) бачимо, що з-поміж колишніх радянських країн Україна має найгірший результат, а природний і людський потенціал нашої держави був і залишається високим.

Маємо парадоксальну ситуацію: Україна є багатою країною бідних людей. З цього виходить правильне запитання:

Що сталось і як (якщо можливо) це виправити?

Відповідаючи на першу частину запитання треба розуміти, що історично бідність, а не багатство є нормою у світі. У наш час йдеться не про абсолютну бідність, коли немає що їсти, а про бідність відносну, тобто про розрив між багатими і бідними. Наприклад, якщо я в Україні заробляю одну зарплату, а людина одного зі мною віку у Варшаві чи Нью-Йорку заробляє в декілька разів більше, то я є відносно біднішим. Цей розрив продовжує зростати і відносна бідність залишається одним з найважливіших викликів сучасності.

Для того, щоб перейти до відповіді на другу частину запитання, треба згадати Ангуса Медісона – британського економіста і статистика. Він проаналізував основні показники – валовий продукт, ВВП на душу населення і кількість населення – держав світу і виявив, що більшість країн можна поділити за траєкторією їх розвитку на три групи:

  • Країни з траєкторією сталого розвитку

До цієї групи належить “Європа та її діти” (передусім, англомовні) і так звані Азійські тигри.

Сталий розвиток не означає, що в країні все завжди добре, але це співвідношення добрих і поганих років три до одного, тобто на три добрі роки припадає один невдалий. Досягти сталого розвитку досить важко, тому ця група існує як закритий клуб: багато країн пробують до нього потрапити, але рідко кому вдається.

  • Країни з траєкторією швидкого розвитку

До цієї групи належить Україна та багато інших колишніх радянських країн.

  • Країни з траєкторією повільного розвитку

Це переважно бідні країни.

Таким чином, відповідь, яку запропонувала Несторівська група – Україна має перейти на траєкторію сталого розвитку.  Це те, що у різний спосіб обіцяють нам ті чи інші політичні сили і те, що Україна мала би зробити, виходячи із згаданого вище прогнозу Deutsche Bank.

Розглянемо умовний конструктор “Збудуй собі країну”: що треба зробити покроково для досягнення сталого розвитку.

 

Крок 1. Зруйнуй імперію.

Модернізуються національні держави, а імперії, в кращому випадку, йдуть траєкторію швидкого розвитку. (Винятком стала тільки Британська імперія, про що можна прочитати у книзі Ніла Фергюсона “Імперія: як Британія модернізувала світ”.)

 

Отже, після розпаду Радянського Союзу українці прийняли стратегічно правильне рішення, адже незалежні національні держави мають 50% фори на шляху до модернізації. За щорічним опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у своїй більшості українці ніколи не змінювали цього рішення: навіть у найгірші часи кількість бажаючих жити у незалежній державі не опускалась нижче 56% і зростала у часи загрози з боку Росії. Історичний пік у 90% дала анексія Криму. Це також доводить, що українці реагують як нація.

 

Крок 2. Зроби відкритий доступ.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Дуглас Норт вважає, що соціальне багатство є результатом обмеження насильства. Якщо країна хоче бути багатою, вона мусить мати або нафту, або газ, або демократію і відкритий доступ. Відповідно, українська держава може досягти сталого розвитку тільки маючи відкритий доступ, тобто якщо буде ділитися владою, делегувати повноваження.

 

Приклади делегування влади в Україні є (система ЗНО, вибори голови антикорупційного комітету, власний бізнес можна відкрити за один день тощо), але Україна ще не стала державою відкритого доступу. Найкращі умови для його створення – це демократичний політичний режим, а в Україні демократія не є на достатньо доброму рівні. В нас досі залишаються закриті партійні списки і закрита судова система.

 

Причиною цього є відсутність у державному апараті команд реформаторів, адже зміни не стаються через велике бажання окремих лідерів – вони створюються командою професіоналів, які мають необхідні знання і досвід, і здійснюються державною владою, яка має відповідні важелі, щоб міняти правила гри. Поки що наше громадянське суспільство не утворило політичні проекти і не “закинуло”  у владу команди реформаторів, хоча Майдан створив можливості для цього.

 

Крок 3. Спирайся на цінності.

Скільки не будуй державні інституції, якщо вони не спираються на відповідний набір цінностей у суспільстві, всі зусилля підуть як вода у пісок, адже цінності – це те, що нас мотивує. Вони складаються історично, мають інерцію і залежать від того, який політичний режим був на даній території, від того, яка релігія домінувала тощо, і тому не так швидко змінюються. У бідних суспільствах цінністю є виживання, умовно кажучи, хліб, а не демократія.

Американський соціолог і політолог Рональд Інґлегарт знайшов спосіб вимірювання цінностей з історичною перспективою у 100-200 років, що показує взаємозалежність цінностей і багатства: протиставляються цінності релігійні проти секулярних і цінності виживання проти самовираження. Назагал, релігійні суспільства з цінностями виживання виявляються біднішими за секулярні суспільства з цінностями самовираження, але тут діє принцип курки і яйця: ми не знаємо, чи релігійність є причиною бідності, чи бідність спричиняє релігійність. Проте важливішим для багатства є перехід від виживання до самовираження.

З дозволу Інґлегарта, ми дослідили українське суспільство і несподівано побачили, що велика група громадян з цінностями самовираження є переважно релігійною, тобто серед тих, хто хоче змін більше віруючих, ніж невіруючих. Агентами змін виявились мешканці великих міст у віці 18-35 років, які мають вищу освіту. Це передбачувано, адже покоління, яке умовно називають ровесниками незалежності, завдяки гаджетам і поширенню вищої освіти, має цінності, більш подібні до однолітків у Європі, ніж до старшого покоління українців.

 

Крок 4. Зроби собі кризу

Зміни не починаються з доброї волі – вони починають через виклик, або конкуренцію. Іншими словами, якщо хочеш зробити країну багатою, мусиш зробити кризу. Цю умову Україна виконала.

 Ми проаналізували всі перелічені вище кроки і склали умовний шопінг-ліст “Що в нас є, а чого немає”. Нація є, демократія є, цінності є, криза є… Отже, бракує п’ятого елементу. Ми дійшли висновку, що необхідний п’ятий крок – це політична воля. Але тепер я сумніваюсь.

Один мій знайомий з юридичних кіл каже, що політична воля у нас теж є, адже політикам не залишають іншого виходу – від них вимагають змін. Проблема у відсутності команд реформаторів, тобто фахівців, які зможуть професійно робити зміни. Це проблема освіти.

 

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38(097) 851-23-24

Підписатись на розсилку