Дар і служіння у формулі автентичного лідерства від Володимира Турчиновського

Перед лідерами у сучасному світі стоять нові виклики. Гібридизація дійсності та голод у культурі стосунків викривлюють розуміння того, яким має бути лідерство. Щоб зберегти його автентичність, важливо пам’ятати та застосовувати основні величини його формули: дар і служіння. Про це, а також про сон і свято як індикатори розуміння автентичного лідерства говорив із новими студентами Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями у публічній лекції «Лідерство у служінні та менеджмент дарів у ХХІ столітті» декан факультету суспільних наук Володимир Турчиновський. Пропонуємо до ознайомлення найважливіші думки, озвучені спікером.

Гібридність та автентичність як досвіди

У світі постправди стандартом стають гібридні війни в гібридній дійсності, народженій гібридною комунікацією. Гібридна свідомість пишається своєю пластичністю, в якій біле стає чорним і навпаки, а єдиною конвертованою валютою на ринку міжособистісних стосунків є пережита емоція соціальних мереж із ймовірним однохвилевим покриттям на мільйони. Правда і не-правда в такий спосіб винесені за дужки суспільного дискурсу та дискваліфіковані. Так народжується гібридна політика, яка спочатку роз'єднує людей та атомізує їх на окремих індивідів, заколисуючи відчуттям самодостатності, а тоді намагається віртуально мережево об'єднати спільною емоцією та лайками. У світі післяправди політика стає не спільною правдою, а спільною емоцією.

Автентичність має свій інтерфейс, через який вона комунікує себе Іншому. Інтерфейсом автентичного лідерства є свідчення, яке полягає у ставанні самими собою. Бути собою передусім означає знати та відповідати на власне покликання. Наша автентичність вимірюється не глобальними справами чи мільярдними бюджетами, хоча саме там її відсутність часто має катастрофічні наслідки. Досвід автентичності полягає у щоденних простих речах. У цьому одночасно краса, простота та складність лідерства.

Сон як індикатор дару

Адамові та Єві був подарований увесь всесвіт. Спроба першої “глобалізації” вийшла не дуже вдалою. За космічними, горизонтальними масштабами подарованого їм світу вони не розгледіли та не увійшли у вертикальний вимір дару, в якому насправді і розпочалася справжня історія людини. Видимий дар створеного світу або формула "все моє – твоє" передбачає дар віддання Бога людині. Якщо вважати Адама першим менеджером, то його менеджмент мав би бути менеджментом дарів. Його перші чотири управлінські рішення мали би стосуватися чотирьох дарів: Бога, Єви, землі та його власного життя. Кожен наш ранок є запрошенням до менеджменту дарів, а кожен вечір є нагодою відпустити, віддати, пожертвувати усе здобуте за день, готуючись до “богослужіння сну”, кажучи словами Томаша Галіка.

Свято як індикатор служіння Іншому

У святкуванні йдеться не лише про втіху від звершень, хоча нам і бракує цього виміру. Радість свята дає нам нагоду зцілення у розумінні повноти та сповнення нашого власного життя. Ми стаємо цілісними або зціленими, відкриваючись на вимір свята та святкування. Не пам'ять сама по собі, а вдячність творить єдність із нашого життя, оживляє та творить його ідентичність. Тому свято та святкування є передусім проявом вдячності та нашої повноти і звершеності у вдячності. Бо вдячність не просто оживляє наші минулі справи, а позиціонує нас у просторі солідарного стосунку до інших. Саме цей стосунок з Іншим ми святкуємо у святі. Це і є автентикою свята: святкування наших звершень як плодів стосунків з іншими. Відновлення та перепочинок є наслідком нашого святкування, а не його основним мотивом.

Голод і вдячність як мотиваційні матриці культури стосунків

Ми можемо будувати культуру стосунків, побудовану на голоді як основному мотиві, та потребі його задоволення, а можемо плекати культуру стосунків, вкорінену у вдячності. У нашій теперішній економіці постійного бігу та зростання ми втратили сенс та відчуття звершення, тому й святкування перетворилося на перезарядку. Ми привчили себе думати, діяти та працювати у парадигмі постійного голоду. Голоду як відчуття пустоти та порожнечі, в яку провалюється наше теперішє з усіма його звершеннями та мріями.

Альтернативна мотиваційна культура стосунків, побудована на вдячності, не є магічною розв’язкою, яка знімає потребу думати про потреби та необхідність їх задоволення. Натомість, вдячність викорінює егоцентричне позиціювання, вводячи мене у простір автентичного стосунку з Іншим. Без вдячності ми живемо лише коротким «тепер», яке канібалізується голодом наших потреб із неясним усвідомленням того, що, говорячи айтішною мовою, моє минуле, як старі фотографії, зархівоване на хмарці. Теоретично їх завжди можна витягнути, але насправді ніколи немає часу. Сама по собі пам’ять не сформує нашої ідентичності і не створить відчуття цілісності та повноти нашого життя. Вдячність оживляє наше минуле і знаходить для нього час та простір у теперішньому.

Опрацювала Людмила Левченюк

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку