Координати шляху Воїна від о. Андрія Зелінського

Між військовослужбовцем та воїном існує відмінність. Перший виконує умови контракту, другий – це тип характеру. Лідер – це воїн, який бачить мету і веде за собою. Для того, щоби вести, необхідно знати шлях. Координати, за якими можна знайти такий шлях і ним рухатися, дав військовий капелан, отець Андрій Зелінський для присутніх на лекції "Шлях Воїна. Духовність лідера у час бурхливих змін". Подію організував Інститут лідерства та управління УКУ в рамках відкриття Школи лідерства.

 

Стати рухом

Ми постійно перебуваємо в невпинному русі. Наша біологія, фізика, хімія та психологія – постійний та невпинний рух. Ми вбираємо в себе досвід минулого, аналізуємо його, трансформуємось ізсередини. Ми змінюємо на основі нашого досвіду світ. Ми творимо щось нове, інколи не усвідомлюючи цього до кінця. Отож, коли ми говоримо про лідера, то однією з важливих компетентностей  того, хто має вести за собою інших, полягає у формуванні механізмів, щоби стати частиною руху, влитися в рух і рухом рухати. Усвідомлення, що я є частинкою невпинного руху, – перший крок, спроба опанувати те, що виглядає як хаос, безлад і загроза. Вміння опанувати цей рух – один із надзвичайно важливих кроків для набуття лідерської компетентності.

Здолати страх і силу опору

Світ постійно змінюється. Неконтрольована зміна стає загрозою. Щоб урятуватись та убезпечити себе, необхідні механізми, аби дійти до місця призначення. Одним із перших супротивників на нашому шляху буде страх. Там, де народжується страх, неминуче народжується воїн. Той, хто може здолати страх, – воїн. Це людина, яка знає, чого хоче, бо має чітко сформульоване завдання. Людина, яка знає, що має, аби дійти до своєї мети. (...) Поміж мною та моєю метою буде величезна кількість спротиву, завжди буде опір. Воїн народжується в хаосі. Лідер з’являється там, де є сила опору. Вона є неминучою. Щоби прокинутися зранку, нам потрібно здолати силу опору. Аби змусити себе мріяти про майбутнє, нам потрібно здолати силу опору. Опором може бути втома, біль, стрес, лінь, зневіра, смерть. Усі вони резонують на рівні нашої свідомості зі страхом, який дозволяє відчути нашу нездатність бути. Але звідки в нашому досвіді з’явився страх смерті? Ми ж ніколи не помирали. Зазвичай, будь-який провал на рівні нашої психіки сприймається як певна смерть. Адже я себе вибудовував, а раптом – провал. І цей новий "я" помирає. Це відчуття смерті, нереалізованості, нездійсненності. Накопичення цих невдач формує відчуття небуття, і воно болить, не дозволяє нам досягнути певної мети. Опір завжди буде мати запах страху. Ми будемо боятися не бути. Саме тому лінія опору стає для нас лінією фронту. Щоранку, коли нам доводиться прокинутись, щоб реалізувати один із найпрекрасніших проектів, або пробігтись перед початком робочого дня, – це вже лінія фронту. Це вже вимагає людини, яка залишається вірною своїй меті. У мене є мета. І я хочу за неї боротись.

Розпізнати момент світанку

Воїн знає, що попереду є обрій, якого треба досягти. Це тонка лінія, новий початок. Лише той, хто вміє зауважити в конкретній миті конкретну можливість, формує ресурс, аби його мрія стала дійсністю. Кожна мрія потребує ресурсу. Воїн знає, чого хоче. У нього конкретний обрій у житті, тому що його перша перемога – над собою, друга – над життєвими обставинами, і, зрештою, над ворогом. Момент світанку – час певної деструкції, проте це час нових можливостей. Лідер вміє розпізнати перші миті нового дня. Можливо, наш початок дня, ось та маленька смужка обрію і є найбільш цікавим моментом, найбільш цікавою миттю в житті. Помітити, аби перетворити це на ресурс для досягнення мети, на ресурс мрії, щоби твоя дійсність стала дійсністю. Людина, яка буде боротись за свій світанок, зможе розпізнати у будь-який миті присутність можливості. Там, де інші бачать хаос, хтось може зауважити можливість творити та жити по-новому.

Знати ім'я своєї перемоги

Не кожен військовослужбовець є воїном. Ідеться про особистість, яка узгоджує свої інтереси із системою цінностей, та готова за них боротись. Він знає, чого хоче, та де знайти правильні шляхи. У нього чіткий обрій – перемога. Він не втомлюється працювати над собою та гартувати свій характер вільного, нескореного та вірного. Перемога для воїна має три обличчя: перемога над собою, над життєвими обставинами, над ворогом. Перемог абстрактних не буває. Кожна перемога має своє ім’я, інакше це просто риторика. Доки ми чітко не окреслимо мовою те, за що боремось, ми ніколи не будемо знати, як туди дійти, і що використовувати, щоб досягнути того, чого хочемо. Перемога має мати ім’я, яке має бути виражене словом.

Вірити в перемогу

Воїн – не професія, а тип характеру. Воїн готовий терпіти, але лише заради перемоги, повної та остаточної. Воїн не накопичує того, що минає. Він цілиться на вічне. Там, де є нездоланність, загрози та перешкоди, саме там є можливість стати лідером, воїном, людиною, вірною перемозі. Воїн означає вірність перемозі. Найвища насолода воїна – смак перемоги. Ми потребуємо енергії, втіхи та радості для того, аби рухатися далі. Адже дві ознаки внутрішнього здоров’я людини – це відчуття смаку та сенсу. Нам так важливо навчитись бачити перемоги та ними радіти. Нам так важливо бачити перемоги тих, хто поруч із нами, та ними радіти. Нам так важливо бачити сьогодні перемоги України та ними радіти.

Постійно розвиватися

Коли зникає обрій повної перемоги над собою, над життєвими обставинами, над ворогом, з’являється момент, коли я можу зупинитися. А це – кінець. Зупинитися в особистісному розвитку означає померти. Людині необхідне постійне накопичення у сфері її фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку. Необхідне русло – цінності, які стають орієнтиром, куди рухатись. Має бути щоденний розвиток та рух. Там, де я зупиняюся, зупиняється моє життя, і починається історія мого існування. Жити – це більше, аніж існувати. Жити – це існувати зі змістом і смаком. Воїн – це той, який попри страх, попри перешкоди, вміє зібрати себе до купи, наповнити свій фізичний, емоційний та інтелектуальний вимір, визначити свій шлях.

Берегти внутрішні ресурси

Ворог розташовує свої сили не лише по той бік від лінії зіткнення. Він підступно намагається просунутись до самого серця воїна, щоби здолати його зсередини. Ворог цілиться відчуттям страху та зневіри, розчарування та нудьги. Це чотири головні вороги для будь-якого лідера. Завжди існує страх того, що все розлазиться. Те, що мало структуру, раптом її втрачає. Ворог цілиться відчуттям страху та зневіри. А навіщо йти, якщо не дійду? Навіщо боротись, якщо не зможу? Коли нема можливостей, з’являється розчарування. Так підходить один із найважливіших ворогів на полі духовної битви – нудьга. Вона має кілька сучасних імен, зокрема виснаження, вигорання. Людина втрачає "пальне" і не може рухатись далі. У світі, коли мрій є багато, а ресурс обмежений, це стає дуже серйозним викликом. Як тоді зібратись до купи? Бережіть себе. Дбайте про те, які стратегії розвинете, аби подолати страх, розчарування, нудьгу та зневіру... Коли ви припините наповнювати ваші скарбнички інтелектуального, фізичного та емоційного розвитку, ви зупиняєтесь. Воїн постійно наповнює свої скарбнички. Це потребує рефлексії. Немає більш потужного механізму для особистісного розвитку за механізм авторефлексії, коли я аналізую, що відбувається в мені.

Радіти життю

Життя має бути кольоровим. Не бійтесь експериментувати із життям. У вас є сьогодні є багато можливостей, щоби експериментувати. Зокрема, коли так сіро, коли така осінь. А інколи вона затягується і на літо, і на зиму. Вчіться розмальовувати дійсність своїми мріями, проектами, ідеями. Вчіться вірити в них. Як тільки ви розчаруєтесь, ви не зробите перший крок. У морській піхоті ми віримо, що існує три цінності: честь, відвага та відданість. Честь, що в житті існують певні принципи, відповідно до яких його треба організовувати. Відвага дозволяє зробити перший крок. Але цього замало, аби дійти до перемоги. Необхідна відданість тому, хто поруч, і перемозі – обрію, до якого крокуємо. Коли відвага веде нас до відданості, є реальна можливість дійти до задуманого, до перемоги.

Сформувати команду

Ворог всіляко намагається вразити джерело звитяжної сили – дух братерства. Ще один серйозний ворог чи то у громадській організації, чи то в бізнес-проекті, чи то в релігійній громаді: коли руйнується те, що здатне здолати силу опору. Самотужки ми нічого не зробимо. У морський піхоті доволі часто повторюємо, що навіть один у полі воїн. Але перемога можлива тільки завдяки команді. Ми завжди потребуємо поруч когось, хто зможе підтримати. Того, хто своєю вірою в нас допоможе досягнути нам спільної перемоги. Вміння сформувати команду, сформувати відчуття, що поруч той, хто завжди допоможе здолати страх, зневіру і досягнути мети, – це велике мистецтво.

Рухатися вперед

Воїн не боїться падати. Воїн боїться не підніматись. Це найстрашніше. Коли ви змирилися. Коли ви реалізували якийсь проект і сказали "мить прекрасна, зупинись", – це момент, коли перемагає зло; момент, який лідер не може собі дозволити, особливо, коли за ним ідуть. Духовно зрілий лідер зупиняється, але для того, аби наповнитися силами, відрефлексувати себе та дійсність. Рефлексія – неминучий процес для досягнення перемоги, але не зупинка. Зупинка – це коли не потрібно рефлексувати, коли я просто задоволений. Це небезпека. Це мить, коли помирає воїн. Воїн не втомлюється підніматись кожного разу, коли, здавалося б, не залишилось жодних причин рухатися далі. Він завжди в дорозі. Маю на увазі постійне формулювання для себе мети, малювання в своїй свідомості обрію та вимагання трішки більше, ніж є, ніж маю, ніж можу... Справжній воїн думає не тільки про перемогу. Він отримує насолоду від самого шляху. Він не знає, коли це трапиться, але точно трапиться, якщо він не зупиниться. Воїн завжди в дорозі до наступної перемоги.

Бути відповідальним за власне життя

Бійтеся не піднятися. Найгірше, що може з вами статися, – повірити, що вам не потрібно підніматись. Це голос нездоланності, яка у вуха вашого серця доносить брехню про те, що ти – ніхто. І це кінець. Це найдраматичніша поразка. Коли ми віримо, що я – ніхто, я не є, я не маю, – це поразка. Але повірити, що навіть там, де ви самі собі не милі, ви маєте право і обов'язок встати і рухатися вперед – це перемога. Дві головні компетентності лідера можна звести до двох простих слів: йти і вести за собою. Які механізми потрібні мені для того, щоби пройти до своєї мети і перемоги крізь власні страхи і розчарування, крізь моє ставлення до себе і ставлення до мене інших, і не втратити з обрію моєї свідомості проект, важливий для мого життя, але також важливий для моєї країни? Три важливі речі (за визначенням військового лідерства): формулювання мети, критичний аналіз наявних ресурсів та усвідомлення того, що моє життя в моїх руках. Коли ми відчуваємо відповідальність за себе, за власну перемогу, – це відповідальність за нашу спільну перемогу. Від куль гинуть люди. Воїн гине не від кулі, а від зупинки на шляху до перемоги.

 

Зреферувала Людмила Левченюк

 

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку