Наталя Бордун: “Успішна неприбуткова організація вирішує суспільні виклики”

 

В управлінській освіті для неприбуткового сектору основна мотивація – досягнення місії та творення змін. У бізнес-секторі – це пропозиція, створення попиту  і отримання прибутку. І хоч не можна сказати, що один сектор кращий за інший, все ж бізнес – це власна справа, а громадські організації – спільна. Творити спільну справу завжди є більшим викликом, – переконана Наталя Бордун, керівниця Інституту лідерства та управління УКУ, який цьогоріч на Форумі організаційного розвитку громадянського суспільства увійшов у трійку найкращих провайдерів освітніх послуг України для неприбуткового сектору. Пані Наталя розповіла про особливість управлінської освіти в Україні та як досягнути успіху в неприбутковому секторі.

 

– Розкажіть про специфіку роботи неприбуткового та прибуткового сектору? Якою є особливість управлінської освіти у них?

– Неприбуткові організації працюють зі зміною середовища, в якому вони знаходяться; у бізнесі, у прибутковому секторі – це творення попиту. Бізнес працює або на творення середовища, де є попит (тоді легко досягається потрібний рівень продажу товарів чи послуг), або сам творить попит, але тоді інвестує в це великі кошти. Неприбутковий сектор завжди працює в середовищі творення попиту, і це розуміють донорські структури, які інвестують в проектну діяльність грантові кошти.

Попри відмінності управлінська освіта в обох секторах має приблизно однакові завдання – розвиток компетенцій, що допоможуть людині ефективно вирішувати конкретні ситуації. Оскільки завдання організацій у неприбутковому і прибутковому секторах відрізняються, тому й навчальна програма та план будуть різними. Назви курсів перегукуються, але їх наповнення має для кожного сектору іншу специфіку.

Відповідно іншими будуть і підходи до мотивації людей. У неприбутковому секторі основна мотивація – це досягнення місії і творення змін. Там інший фінансовий менеджмент, маркетинг, інше залучення ресурсів, і система прийняття рішень.

 

– Чи є підстави вважати, що створення громадських організацій, проектів є певним трампліном для подальшого старту в бізнесі?

–   Фінансовий ризик для того, хто створює організацію, досить малий, і це додає впевненості. А досвід громадської активності завжди позитивно оцінюють роботодавці, і він, звісно, може стати добрим ґрунтом для старту в бізнесі. То ж може бути таким трампліном. Але, як правило, ті, хто працює у громадському секторі професійно, роблять це заради місії і не будуть переходити в бізнес, навіть заради вищих доходів. Тішить, що сьогодні ми спостерігаємо значно краще розуміння громадського сектору бізнесом і навпаки. Бо немає кращого та гіршого сектору, кожен має свою функцію. Але якщо дивитися на це як на ідею, то бізнес – це власна справа, а громадські організації – спільна. Робити спільну справу –  завжди більший виклик.

 

– Які знання та навички потрібно мати, перш ніж створювати власний громадський проект?

– У громадському секторі ви працюєте з людьми, об’єднаними у певні суспільні групи. Усі процеси, що відбуваються в цих групах, так чи інакше вивчають суспільні науки, тому важливо володіти базовими знаннями із суспільствознавства, основ економіки, політології, філософії, історії. Решту – залежить від сфери, в якій працюєте: управлінцям потрібні навички ефективного менеджменту, тим, хто працює у правозахисних організаціях, – правові дисципліни.

Попри все це важливо розуміти ключову річ: успіх у неприбуткових, громадських організаціях, а, отже, у різного роду проектній діяльності буде тоді, коли вона розв’язуватиме суспільні виклики – те, до чого вони покликані. Першим кроком є правильна ідентифікація викликів, що неможливо без сформованого причинно-наслідкового, критичного мислення, а, відтак, вміння, дивлячись на проблему, розібрати її на частинки, проводити детальний аналіз. Мета – не боротися з наслідками, а працювати на випередження проблеми в організації. Думаю, що мистецтву критичного мислення можна навчити, адже людині притаманно ставити запитання “чому?” і шукати відповіді.

Не менш важливою навичкою є гнучкість як вміння домовлятися, шукати компроміс, вести конструктивні дискусії. Ця компетенція особливо потрібна, якщо організація працює для активізації громадян або у сфері творення попиту на суспільну інновацію. Такі фахівці повинні працювати з відмовами і зі зміною мислення людей. Тому гнучкість потрібна, але важливо, щоби вона не стала гнучкістю цінностей.

 

– Що формує успіх неприбуткової організації? Як багато залежить від лідера?

– Очевидно, що лідер є дуже важливою людиною в будь-якому колективі. Є навіть дисципліна організаційного розвитку, що вивчає ефективну поведінку лідера і компетенції команди на кожному з етапів розвитку організації. Але, як на мене, рецепт успіху неприбуткової організації у спрацьованості її команди. І найбільше щастя, коли вдається зібрати команду однодумців, які поділяють спільну місію та цінності. Це фундамент, на якому можна будувати щось міцне. Коли я чую нарікання від управлінців про труднощі з командою, мені завжди хочеться запитати: “Чи справді ваша команда об’єднана навколо місії та  вболіванням за спільний результат”? Навіть якщо громадську організацію становлять люди зі спільним баченням, не варто розраховувати на швидкий результат. Успіх у неприбутковому секторі не буває миттєвим, це завжди питання часу. Про певні результати можна говорити тоді, коли організація не лише щось робитиме, але й можна буде виміряти вплив цієї діяльності.

 

– Чим сприятливе українське суспільство для розвитку громадського сектору, а що навпаки гальмує процеси?

– Між розвитком громадянського суспільства та розвитком  громадського  сектору можна поставити знак дорівнює, адже громадянське суспільство концентроване в громадських організаціях, і, зазвичай, у цей сектор ідуть найактивніші люди.

Стримує розвиток громадських організацій найперше “спадок” радянського патерналізму, який іде поруч із завищеними очікуваннями до когось, мовляв, “я не буду змінювати, але я знаю, що хтось має мені це зробити і як”. Дуже часто люди не хочуть ставати лідерами, брати на себе відповідальність, бо бояться розчарувати інших, або бути відкинутими чи недооціненими. Ці дві речі – патерналізм і завищені очікування до когось, а не до самого себе, – є нашими суспільними обмеженнями, що переходять в обмеження у громадських організаціях.

Зараз Інститут лідерства та управління УКУ має навчальні програми в Центральній та Східній Україні. Там ще яскравіше виражена культура очікування, патерналізму, сподівання, що хтось все зробить. Поряд із усім цим іде недовіра в суспільства один до одного, яка “інфікує” громадські організації, обмежує їх вплив, бо не дозволяє людям об’єднуватися, шукати точки перетину, синергію. Звідси й те, що часто організації дублюють одна одну, тоді як, об’єднавшись, могли би мати вдвічі більший вплив на вирішення тої чи іншої проблеми.

 

– Чи є позитивна динаміка розвитку неприбуткового сектору в Україні за останні роки?

–  Як я вже казала, у громадському секторі люди більше орієнтовані на місію і цінності, а у бізнесі –  на результат. У постмайданівський період в громадський сектор прийшло багато людей з бізнесу. І цей мікс дає позитивні ефекти. Також створюється багато нових організацій, в яких працюють люди з дуже різними компетенціями, активізуються громади, відбувається децентралізація громадських ініціатив і головне – люди розуміють, що від них багато що залежить. Відтак, створюється багато програм обміну. Українці Сходу і Заходу зустрічаються особисто, розмовляють, пізнають один одного: Схід із Центром, Південна Україна з Північною. Такі процеси руйнують різного роду стереотипи, зміцнюють довіру та підвищують якість впливу громадських організацій чи ініціатив.  

Ми, в Інституті лідерства та управління УКУ, в рамках навчальних програм завжди ставимо собі завдання  – об’єднувати максимально диверсифіковану групу. Для Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями цей критерій є важливим на етапі відбору студентів. Ми хочемо бачити вступників з різних регіонів України, різного віку, що працюють в різних напрямках. Нам важливо спостерігати, як ці люди взаємодіють, дискутують між собою, та спонукати їх до пошуку спільного. Закономірно, що погляди відрізняються, але ми, українці, маємо усвідомлювати чи навіть відшукати свою спільну ідентичність.

 

– Розкажіть про програми та проекти, які пропонує Інститут лідерства та управління. Яка мета їх об’єднує?

– Сьогодні у громадських організаціях не вистачає ефективних управлінців. Є харизматичні місіонери, але мало орієнтованих на результат менеджерів. Тому нашим пріоритетом є підсилення тих лідерів та ті команди, які творять зміни.  

Маємо унікальну в Україні Магістерську програму з управління неприбутковими організаціями для професіоналів – людей, що вже працюють в громадському секторі. Це ліцензована МОН програма, що триває 1,5 року та має очно-заочну форму навчання. Окрім неї розвиваємо програми громадянської освіти. Навчальну програму «Школа відповідального громадянства» проводимо у різних містах, активно працює Лабораторія громадських ініціатив CitizenLab.

Також пропонуємо програми управлінського розвитку як для загалу, так і розроблені для конкретної організації, виходячи з її потреб.

 

– Які світові практики вбудовуєте у модель роботи ІЛУ?

– Наш новий напрямок, який активно розвиваємо, – дослідження та навчання підходів до прийняття рішень та управління у комплексних середовищах, що динамічно змінюються. Теорії комплексності, що виникла на початку ХХ століття з галузі прикладної математики і використовується в сфері комп’ютерного програмування. Світовий досвід інтеграції теорії комплексності в управлінську сферу має цікаві напрацювання, що дуже актуальні сьогодні в українських реаліях, для реформаторських команд зокрема. Вони ефективні у сфері управління системами, де вирішення проблем залежить від багатьох даних, що швидко змінюються. Україна загалом, як і окремі сфери, можуть бути такою системою.   

Нашим завданням є вивчення світових напрацювань, адаптування до українських реалій та створення навчальних програм. Зараз ми ведемо переговори з партнерами, щоби запустити середньострокову програму з управління в комплексних середовищах, покликану нести філософію змін, комплексності та пошуку рішень у невизначених середовищах.

Так чи інакше ми повинні орієнтуватися на тих, хто в авангарді, але й не забувати, що сьогодні Україна має свою особливість, яка є цінною для дослідників лідерства,  громадських організацій  та управлінських практик. І ця особливість – час, в якому ми живемо. Зараз, у післямайданний період, в Україні народжуються нові моделі управління і вирішення проблем. Бачимо, що це цікавить управлінців з інших країн, і сьогодні ми маємо запит від міжнародних шкіл, наприклад на розробку навчальних кейсів на основі українських практик.

 

– Як перевіряєте ефективність, успішність програм та проектів, які пропонує ІЛУ?

– Кожна програма має свої індикатори ефективності, але основним показником успіху є успіх наших випускників і розвиток їхніх  організацій. Ми дуже радіємо, коли наші випускники розпочинають якісь масштабні ініціативи, але ще більше тішимося, коли це стає новим досвідом і розвиває організацію, адже важливо не тільки розвивати особистості лідерів, але й творити організаційну спроможність та довіру. Інший показник ефективності – це взаємодія між нашими випускниками. Ми відслідковуємо і стимулюємо їх до подальшої співпраці,  важливим якісним показником якої є їхні спільні проекти.

 

– Яких людей чекає ІЛУ і що обіцяє своїм студентам?

– Звичайно є низка формальних вимог, але найважливіше для нас – прочитати потенціал людини. Саме готовність до розвитку є основним критерієм запрошення до наших програм. Друга важлива риса – цілісність особистості і її безкомпромісність щодо цінностей. Вимоги досить високі, але окрім насиченої професійної навчальної програми ми також обіцяємо чимало такого, що є ознакою сучасної освіти: цікаве динамічне середовище, багато дискусій, тисячі нових прочитаних сторінок, обговорення книг, мережу важливих знайомств та партнерства з найкращими управлінцями України та світу.

 

Підготувала Оксана Левантович

Фото: Олександр Ласкін

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку