Оксана Дащаківська: “Бути громадянином – це професія”

 

Сьогодні демократія трансформується від електоральної до учасницької, і міфи про те, що головна роль громадянина – голосувати на виборах – вичерпуються. Бути громадянином в умовах нової демократії означає щоденно брати на себе відповідальність, діяти, долучаючись до ініціатив та створюючи їх. Закономірно, що епіцентром стають громадські організації та інші структури неприбуткового сектору… Однією з таких інституцій є Інститут лідерства та управління (ІЛУ), що вбачає свою місію у формуванні та посиленні громадянського суспільства через навчання, розвиток, підтримку, мережування та міжсекторальну інтеграцію громадських лідерів та лідерок, а також їхніх команд. Більше про те, як громадські організації стають індикаторами демократії в Україні та якою в цьому контексті є роль ІЛУ розповіла політолог, викладачка Інституту Оксана Дащаківська.

– Вінстон Черчилль казав: “Демократія погана річ, але ніхто кращого не придумав”. Як думаєте, чи справді це так?

– У різний час демократію розуміють по-різному. В Античний період, скажімо, Аристотель називав її неправильною формою правління. Але з часом демократію почали реабілітовувати, так як, завдяки цій формі правління громадяни мають вплив на того, кого обирають, а народні обранці, у свою чергу, доволі ефективно дбають про загальне благо. Сьогодні ж демократія як електоральна, представницька форма правління себе вичерпує. Це не влада народу (бо хто такий народ?), а влада над собою та готовність громадян долучатися до процесів, якими керують еліти.

– Які міфи чи стереотипи існують в Україні щодо демократії?

– Таких міфів є дуже багато, один із найпоширеніших – про право громадян на волевиявлення, голосування на виборах як найважливішу ознаку демократичного режиму. Одиниці розуміють, що недостатньо просто обирати, треба також вивчати політику партії, спілкуватися з депутатами і самим діяти.

Інший міф: розуміння демократії як контролю. Хто має право нас контролювати, або кого ми можемо контролювати – невідомо. Втім, особливо після Революції Гідності, виникло дуже багато організацій, громадських рад, різноманітних люстраційних комітетів… Усі вони, начебто в ім’я народу, мали право контролювати владу, тоді як ніхто не “делегував” їм таких прав.

У контексті подій останніх років випливає ще один міф, який звучить так: “Ми вийшли на Майдан, зробили все, що від нас залежить, і тому негайно повинні відбутися позитивні зміни”. Вийти – це право і навіть обов’язок, але після цього має розпочатися наполеглива робота. Не можна тільки демонструвати свою позицію, потрібно перейти у формат щоденної долученості, включеності. Нехай вона буде здаватися рутинною та беззмістовною, але це і є реальний процес впливу. У цьому контексті я часто чую, як скаржаться: “Ми прийшли, написали звернення, але ніхто не відповів”. Парадокс у тому, що написати звернення, – це нульовий крок, а щоб добитися результату, потрібно не одне звернення і не одне зусилля.

Після переліку того, що потрібно робити, може виникнути запитання: “То громадянин – це професія?” Так, це професія, адже, щоб бути громадянином у демократичному суспільстві, потрібно мати певні професійні кваліфікації. Це не сидіти біля телевізора і мати тисячу рекомендацій, як вирішити певну проблему, а шукати однодумців, які готові витратити багато часу, щоб разом з тобою працювати.

– Якими є ознаки демократії в Україні сьогодні?

– Зараз ми переживаємо період появи нових гравців – не олігархів, а спільнот з іншими цінностями. Зокрема, це середній і малий бізнес, який об’єднує свій інтелектуальний потенціал, хоч і не може достатньою мірою його реалізувати через “схеми”, що існують у країні.

Також завдяки соціальним мережам сьогодні кожен сам собі медіа. Але це не приносить покращень: якість громадян не особливо змінюється, а маніпулювати ними стає все легше. Згадайте хоча б інститути ботів, тролів, або той факт, що наша новинна стрічка у фейсбуці досить “комфортна”, тобто відповідає нашим поглядам. Відповідно у кожного громадянина є своя віртуальна дійсність: кожен читає те, у що він вірить, і те, що підтверджує його позицію. Ми сприймаємо цілий світ як фейсбук. Все це певною мірою теж є ознаками демократії, і звідси висновок, що в Україні зростає потреба в якісних модераторах публічної сфери та розвитку компетенцій самих громадян, які повинні вчитися фільтрувати інформацію.

– Наскільки гнучкою є демократія і в чому проявляється гнучкість?

– Гнучка демократія – це гнучкі інструменти участі громадян у процесах. Завдяки появі електронних технологій ці інструменти стають ще більш доступними до людей, а демократія стрімко змінюється від електоральної до учасницької. У багатьох країнах існують навіть цілі інституції, які переймаються активністю громади. Наприклад, у Канаді є Департамент активного громадянства. Його мета – пропагувати і підтримувати ідею про те, що громадяни повинні не лише платити податки, але й використовувати доступні інструменти впливу, мовляв, кожен має бути свого роду урядовцем. І спектр цих механізми дуже широкий, бо те, що працює, скажімо, в Данії, може не працювати в Канаді чи Німеччині…

Коли ж країна у стані війни, то нормативно-правова база передбачає певні обмеження у проведенні виборів, політичних кампаній з огляду на те, що люди стають дуже чутливими до маніпулятивних технологій і можуть приймати не оптимальні рішення під впливом емоцій. З початком війни на Сході України дуже багато взяло на себе саме громадянське суспільство: волонтери, активісти, які підтримували державні інституції і фактично втримали українську владу.

– Тобто війна є певним індикатором демократії?

– Так, і не тільки війна, але й будь-яка кризова ситуація, яка показує, наскільки ми готові до самоорганізації, і чи вміємо використати потенційну можливість росту, яка є у кожному складному моменті.

– Як може демократія впливати на розвиток громадського сектору?

– Демократія виростає в громадському секторі. Саме там більшість активних людей здобувають базові демократичні навички і вчаться розуміти, що дуже багато залежить від тебе самого. Громадський сектор – це можливість для експерименту, контролю та впливу на “порядок денний” країни. Але небезпека в тому, що сьогодні виникає дуже багато організацій, які вдають зі себе інститути громадянського суспільства, але такими не є. На перший погляд здається, що вони використовують інструменти відкритого громадянського суспільства, але насправді не сповідують демократичних проукраїнських цінностей. І тут завдання кожного громадянина демократичної країни – навчитися ідентифікувати такі утворення.

– Чи можна вважати, що рівень, якість та кількість громадських організацій є індикатором демократії в країні?

– Громадські організації мають інституційний вплив, але справді сильних організацій не так багато, а особливо тих, які мають тривалу історію. Також нерівномірним є їх розміщення: тоді як у Львові приблизно 3 тисячі громадських організацій, в маленькому містечку може не бути жодної.

Людям варто розуміти, що демократія потребує активних громадян, і потрібно проявляти свою готовність діяти в дуже різний спосіб: не обов’язково долучатися до ГО, іноді достатньо стати членом ОСББ.

– Ви є викладачкою Інституту лідерства та управління УКУ. Чому потрібні такі інститути?

– Інститут лідерства та управління заточений на довгострокові проекти, а, отже, має велику ціль, над якою працює не один рік. Він розуміє важливість командної роботи і надійного партнерства, з допомогою якого можна досягнути суттєво більших результатів. Інститут – це також потужна мережа агентів змін, які діють на одній ціннісній базі, яка допомагає краще розуміти демократію.

Для мене, як викладачки ІЛУ, важливо, щоб студенти розуміли, що демократія – це не є стале, законсервоване поняття, яке вичерпується фразою Черчилля, а динамічний процес, до якого повинен долучатися кожен свідомий громадянин. Дуже тішить, що студенти Інституту сьогодні мають високу мотивацію та готовність брати відповідальність.

Підготувала Оксана Левантович

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку