Навіщо Асклепію півень, або яким є третій вимір прийняття рішень для лідера?

 

Існує відоме полотно Жака Луї Давіда «Смерть Сократа».  На ньому відображено те, що стосується глибинного виміру прийняття рішень.

Сократа звинуватили в тому, що він був одним із перших в історії західної цивілізації, хто навчив людину бачити людину. Він сформував нашу здатність дивитися у глибину. В осмисленій дійсності раптом вимальовується людина. Не закони, за якими рухається всесвіт, а людина як суб’єкт. Хтось, хто здатний приймати рішення і брати на себе відповідальність за них. Це, мабуть, одна із найбільших інвестицій у розвиток західної філософії. Це людина, яка може запитувати себе: як мені діяти? які рішення приймати? Сократа звинувачували в тому, що він зневажав державних богів, увів культ якогось іншого бога, і погано впливав на молодь. Після ретельного судового процесу вирішили, що його треба знищити. Смертною карою був келих із отрутою.

У Сократа було багато друзів, він мав величезну кількість прихильників. Його цінували, наслідували. І тут з’являється моральна дилема. Є можливість втекти. Зрештою, йому б дозволили. Усі були заручниками прийнятого рішення, і всі хотіли, щоб він був живий. З іншого боку, є універсальні принципи, цінності, відповідно до яких існує життя. І переступити через них – те ж саме, що знищити лад, на основі якого цей поліс тримається разом. Суспільство має певний лад. І воно тримається на ціннісних орієнтирах, що глибоко знаходяться у свідомості конкретних індивідів, тому вибити цей камінь з-під ніг Сократ не міг собі дозволити. Тут була визначена така моральна відповідальність за вчинок. Звісно, він так просто не здався. Був суд, він захищав себе. На картині всі плачуть, дехто б’ється головою об стіну, а Сократ показує кудись пальцем. Я це називаю третім виміром. Коли Сократ запитав людину, яка пропонувала йому отруту, як її приймати, йому сказали: вип’єш, погуляєш, відчуєш, що почнуть німіти ноги –  ляжеш, а потім від ніг почне німіти ціле тіло, і так дійде до серця. Це буде безболісно. І тут зафіксований момент: прийняти чи не прийняти, зробити вибір відповідно до власних цінностей, що для Сократа означає випити отруту, бо громада визнала його винним у порушенні конкретних норм, або навпаки – відмовитися, і можна ще стільки добра зробити. Платон пише, що Сократ з усмішкою прийняв келих, такий важливий крок у власному житті. Випив, походив, відчув тяжкість у ногах, ліг. Майже перед смертю хтось із його учнів спитав, чи може бути чимось корисним. Сократ відповів, що колись завинив Асклепію півня. Якщо зможе, нехай принесе йому в жертву півня. Ці слова вважаються останніми словами Сократа: «Принеси в жертву Асклепію півня».

Асклепій – один із давньогрецьких героїв божественного походження, син Аполлона. Він міг зцілювати і навіть повертати до життя. Тобто, коли люди були перед смертю, або мали недугу, то приносили Асклепію у жертву півня. Таку жертву зазвичай приносили ввечері, перед сном, бо ранок у грецькому полісі починався з півня, він будив людей. Це знак того, що існує життя, яке здолати неможливо: ти приносиш ввечері в жертву півня – і зранку півень знову живий. Зранку цей голос знову кличе тебе до життя. Люди бігають, б’ються за щось, голосують, судять, а півень все одно буде зранку співати. Це повернення до чогось сталого.

Тут ідеться про виміри прийняття рішень лідером. Перший – дуже автократичний авторитарний спосіб. Існує лідер та існують потреби лідера. Лідер приймає рішення, які б задовільнили його потреби. У центрі його дій та вибору залишається його особистість: він розглядає своїх підлеглих як таких, які мають служити його потребам. Вони – це наслідок. Я маю ціль, а все інше має служити для її досягнення. Формується дуже авторитарний спосіб лідерства. Інший варіант, коли існує лідер, який діє як батько, що має перед собою власних послідовників, колектив, організацію. Є я і є моя організація. Якщо організація чи колектив на першому місці як основна цінність, то я дію як той, хто проявляє турботу. Моя дія, мій вибір – це прояв турботи до тих, ким опікуюся. Відтак вони стають для мене ніби дітьми. Це патерналістський підхід до вибору у лідерстві. І третій варіант, коли лідер розуміє, що існує він та існують потреби його підлеглих. Для того, щоб задовільнити потреби його підлеглих, бо цього вимагає ефективне функціонування його колективу, він ділиться собою, своїми можливостями, здібностями, він служить потребам своїх підлеглих. Відтак з’являється оце поняття підлеглих як партнерів, як тих, хто заслуговує на його увагу. Маємо три способи прийняття рішень. Що я маю обирати: себе чи свої потреби, себе чи організацію, себе чи потреби мого колективу. Дуже важливо, бо це формує певну культуру в колективі. Від того, яку позицію ми обираємо, залежить атмосфера в колективі. У цих трьох моделях є завжди два виміри. Існую «Я» та існує моя організація, існую «Я» та існують мої потреби, існую «Я» та існують потреби моїх підлеглих. Цього замало для того, щоб зрозуміти моральність або глибину і цінність вибору, який ми робимо. Він завжди має мати додану вартість. Де її шукати? Потрібен третій вимір. Сьогодні ми живемо у пласкому двовимірному світі. Це результат капіталістичних відносин у суспільстві або на ринку. Основна логіка ринку двовимірна: сформуй потребу, а відтак сформуй пропозицію. Купи – продай. Є потреба – задовільняй її. Усе. Більше нічого. Є два виміри. Увесь наш світ національний, політичний і суспільний двовимірний: Схід – Захід, бідні – багаті, україномовні – російськомовні. Відсутній третій вимір. Ми з вами пласкі. Ми створили пласку культуру. Моральний вибір – це те, що гарантує нам глибину. Соціальна дійсність глибша, багатоповерхова, вона формується дією людини. Ми формуємо її тоді, коли приймаємо рішення на основі цінностей. Соціальна дія – це дія з наміром, це основа суспільних наук. Якщо в мене зараз впаде мікрофон, то це не соціальна дія, вона в соціумі нічого не змінить, але якщо я захочу його показово кинути, то у вас певні враження з’являться, будете думати, чим я так занепокоєний. З’являються думки, які формують ставлення, яке штовхає вас до прийняття певних рішень, до певної поведінки. Соціальна дія – це та, яка відштовхується від конкретного наміру, а він завжди потребує цього глибшого третього виміру.

Тепер давайте повернемося таки до півня. Вибір – це більше, ніж просто два виміри. Це більше, ніж ціль чи результат. Існує третій вимір, що забезпечує наслідки, і не лише в окремій родині чи країні. Ці наслідки можуть мати глобальний контекст. Вони відповідають цінностям. Тож навіщо Асклепію півень? Щоб завжди залишалося ціннісне тло, ось та постійність, що зранку має бути продовження життя. Для Сократа це був дуже важливий символ того, що навіть якщо він, випивши отруту, зникне, його ідея, його віра в людину як суб’єкта, здатного приймати рішення, залишиться для людства. Він був надзвичайно правий. Сократ зник, але людство після нього змінилося. І він залишається моральним авторитетом до сьогодні, бо не було б наших досягнень, якби не було віри в те, що людина здатна приймати ціннісні рішення. Сократ, мабуть, навмисно закінчив своє життя проханням принести в жертву того півня: бо навіть якщо я завтра не прокинусь, то моя правда і мій вибір таки залишаться. Отак лідер може впливати на багатьох, роблячи свій вибір.

 

З відкритої лекції о. Андрія Зелінського «Моральний вибір лідера» для учасників Дня відкритих дверей Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями у Києві, 04.04.2019.

Опрацювала Людмила Левченюк

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку