Як формувати культуру ставлення суспільства до глухої людини: з досвіду реалізації проекту «Почуй мене»

Історії успішних проектів у рамках програми малих грантів Інституту лідерства та управління УКУ

Як це, коли не чуєш людей навколо? Коли не отримуєш вчасної допомоги, бо не можеш почути? Коли спілкування з іншою людиною потрібне, але неможливе? Із такими викликами щодня стикаються особи із вадами слуху. За офіційними даними, у Львові їх мешкає близько півтори тисячі. Бажання полегшити щоденні виклики таких людей і сформувати у громади міста свідомість розуміння проблеми стало ключовим для реалізації проекту «Почуй мене» від Львівської Духовної Фундації, підтриманого Інститутом лідерства та управління УКУ.

«Центр душпастирства осіб із вадами слуху звернувся до нас за допомогою – знайти ресурси, щоби молоді люди, які не чують, мали більше можливостей для навчання, подорожей, реколекцій. У процесі спілкування з ними однією із наших благодійних цілей на 2019-2020 роки стала підтримка і розвиток різних програм для глухих людей. Одна із активісток, cурдоперекладачка Зеновія Малюга, почала сигналізувати нам про труднощі глухих людей, такі як: викликати швидку допомогу, звідкись повернутися. Ми зрозуміли, що є потреба у службах першої допомоги. Почули про конкурс малих грантів від Інституту лідерства та управління УКУ для Спільноти випускників, де одним із пріоритетів є залучення громади. Тому природньо виник такий проект: організувати базовий курс жестової мови для сервісних служб, щоб у кілька перших хвилин поліція чи медики могли порозумітися з глухою людиною. Адже саме громада може дати глухій людині можливість першого зв’язку», – розповіла випускниця ІЛУ УКУ, заступниця директора Фундації Духовного Відродження Олена Карнаух.

Однією з особливостей реалізації проекту від ІЛУ УКУ була співпраця між випускниками. «Ми співпрацювали з випускником ІЛУ Станіславом Клосовським із Львівської освітньої фундації. Для нас був дуже важливим досвід з локальних громад, невеликих містечок та сіл, як найкраще співпрацювати та співдіяти разом», – зазначила Олена Карнаух.

У рамках проекту відбувся круглий стіл. На подію запросили представників Українського католицького університету, Українського товариства глухих, самих глухих людей, а також представників міської влади, управління поліції Львівської області, управління охорони здоров’я та працівників шпиталю Андрея Шептицького. Організували захід, щоб обмінятися досвідом та об’єднати  організації, які працюють у цій сфері.

Базовий курс жестової мови із двадцяти занять згодом пройшли три групи: патрульна поліція, лікарі швидкої допомоги і шпиталю Андрея Шептицького та працівники Центру соціальних служб Львова. Викладачами курсу стали о. Олег Плішило та Зеновія Малюга. Обоє мають родинний стосунок до глухих людей: отець Олег народився у сім’ї глухих батьків, а у Зеновії глухими є дві рідні сестри та чоловік.

Олег Плішило уже 10 років працює з особами із вадами слуху. Разом із іншими священнослужителями проводить Богослужіння у храмі на вулиці Вічева. Сюди приходять люди зі спільноти для осіб із вадами слуху «Слідами Ісуса»«Ми стараємося показати, наскільки важливо кожному із нас знати жестову мову. Могти порозумітися один з одним та розвивати цю культуру глухої людини», –  каже о. Олег у соціальному відеоролику 

Зеновія Малюга є наймолодшою у сім’ї, де дві старші сестри народилися глухими. Тому вона знає дуже добре психологію глухої людини. Окрім того, усе професійне життя жінка є перекладачкою.

«Я люблю історії глухих, люблю їм перекладати, чим займаюся усе своє життя. Одна справа – просто перекладати, а інша – відчувати їх, спростити і зробити розповідь максимально зрозумілою». Жінка вірить, що суспільство навчиться розуміти і приймати таких людей. «Я би хотіла, аби всі люди зі сфери обслуговування не боялися глухих. Щоб вони вміли з ними порозумітися. Так само, аби глухі не боялися йти самі вирішувати якісь питання. Щоби обидві сторони добре ладнали між собою. Дуже часто я стикаюся з тим, що чиновники панікують і не знають, як поводитися із глухими. Так само нечуючі не хочуть самі йти вирішувати якісь питання. Вони бояться бути ображеними, бояться, що їх не зрозуміють і не вирішать їхньої проблеми. Тому потрібно більше розповідати про них. Таким людям треба просто допомогти, принаймні посмішкою. Бо вони хочуть жити так, як усі», – зазначає Зеновія. 

За її словами, життя глухих суттєво полегшили цифрові технології, зокрема смартфони, і можливість спілкування через скайп чи вайбер.

«Перекладачі виходять на відеозв’язок, і вони спілкуються утрьох. Кожна глуха людина має право отримати у Службі соціального захисту кошти на придбання засобу реабілітації. Таким чином, вони викликають сервіс УТОГ, виходять на зв'язок із перекладачем, а перекладач вже озвучує інформацію іншій людині голосом», – зауважила сурдоперекладачка.

Особливий інтерес журналістів викликала група патрульної поліції Львова. Таке навчання для патрульних нове і відбувалося вперше. 

Тетяна Капись, керівниця відділу зв’язків з громадськістю управління патрульної поліції Львова, розповіла, що їй завжди було цікаво, як глухі люди можуть порозумітися. Вона хотіла знати хоча би базові жести, щоб ми могли порозумітися чи подякувати. Тим паче, що під час служби у патрульній поліції її робота стосувалася дітей. «Десь два роки тому під час спілкування з колегами з інших областей (Миколаїв, Маріуполь, Херсон) ми дізналися, що в них розпочалися подібні проекти. Тоді я думала: як було б чудово, аби таке навчання з’явилося у Львові. Запит був посланий у «канцелярію небесну». Ми познайомилися з Оленою Карнаух, із Товариством глухих і налагодили співпрацю».


І вже незабаром після навчання патрульні потрапляли в обставини, коли їм вдалося застосувати свої знання на практиці.

«Коли я була у відрядженні в Луцьку, зайшла в супермаркет. Виявилося, що дівчина-касир не чує. Декількома жестами мені вдалося їй щось пояснити, подякувати. Вона була здивована, а мені було приємно. Ще один випадок трапився із нашою патрульною, яка відвідувала заняття із жестової мови. Під час патрулювання зупинили водія, який здійснив дрібне порушення. За її словами, вона зрозуміла, що він не чує, змогла з ним порозумітися жестами і пояснити, куди йому треба їхати. Він був приємно здивований, що поліцейська могла з ним жестовою мовою поспілкуватись. Ці випадки виражають філософію нової поліції, в якій включена повага до такої категорії людей», – розповіла Тетяна Капись.

Акцент другої частини проекту полягав у промоції. У липні у Львові запустили зовнішню соціальну рекламу на банерах, сітілайтах із 10 визначеними знаками мови жестів заради інформування мешканців міста про особливості мови людей, які  не чують. Також були створені буклети із тією ж тематикою. 

«Тільки тоді, коли ти знаєш про існування такої проблеми, то починаєш розуміти, що це за проблема, починаєш усвідомлювати, що глухота – певна обмеженість, але це не виключає повноцінного життя. У радянський і пострадянський час до інвалідності ставилися зовсім по-іншому, тому в нас навіть змінювалися назви: люди з інвалідністю, з обмеженими можливостями. Були різні інтерпретації. Нарешті у суспільстві ми доходимо до того, що це нормальні люди. Тому відкритість громади – це теж дуже важливо. Створити це можна через формування певної культури. А щоб сформувати культуру, потрібно дати хоча б мінімальні знання», – говорить Олена Карнаух.

Фундація Духовного Відродження планує на вересень нові активності.

«Ми домовилися про зустріч із медиками та поліцією, щоб подумати, як спільно із кафедрою соціальної педагогіки УКУ зробити курс із доповненням про психологію глухих, аби комплексно підійти до справи. Це продовження курсів, але сертифіковане. Також є ідеї, щоби просити школу біоетики УКУ організувати курс або із сурдоперекладом, або із відеоперекладом лекцій із біоетики, щоби глуха людина могла закінчити курс біоетики», – каже Олена Карнаух.

Олена зазначила, що бажання навчати жестової мови провізорів виявили мережі аптек у Львові. Зацікавлення проявили і власники деяких ресторанів. Про проект також довідалися члени Ротарі клубу у Львові, зокрема партнер Фундації Ротарі-клуб «Княжий», і хочуть також стати корисними для глухих людей.  

«Дуже багато для промоції зробили журналісти. Ми мали багато радіо- і телеефірів. Одного вечора на занятті в нас було 7 телеканалів, які прийшли взяти коментарі в о. Олега Плішила і Тетяни Капись. Це приємно, бо пішла інформаційна хвиля. Деякі репортажі о. Олег для зустрічі спільноти глухих переклав», – розповіла Олена.

Ініціатори проекту у рамках програми малих грантів ІЛУ УКУ кажуть, що така підтримка дала старт для подальшої активності, тому не варто говорити про його завершення. Попереду – нові плани на створення ще більше можливостей для глухих людей і формування культури, щоби суспільство їх почуло.

Проект «Почуй мене» реалізований у рамках програми малих грантів за підтримки Інституту лідерства та управління Українського католицького університету та фундації Чарльза Стюарта Мотта (Charles Stewart Mott Foundation).

Людмила Левченюк
Фото: Андрій Шестак

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку