Популярна в IT-індустрії подія “хакатон” тепер в Україні відбувається у сфері соціального бізнесу. Особливий хакатон із соціального підприємництва тривав 29-30 вересня у Львові в Центрі Шептицького і став одним із перших в Україні.

55 учасників з різних міст сформували 17 команд, щоб два дні поспіль разом із менторами працювати над розробкою своїх бізнес-ідей. Такий захід другий після Києва. Усього в рамках проекту “Соціальне підприємництво: досягнення соціальних змін за ініціативою „знизу”, фінансово підтриманого Європейською комісією, заплановано 4 хакатони.  Попереду ще 2 міста – Одеса та Запоріжжя. Львівський хакатон організували Український форум благодійників спільно з Інститутом лідерства та управління УКУ та громадською організацією SILab. Долучився до підтримки події і бізнес, зокрема METRO Cash & Сarry Ukraine, Coca-Cola Ukraine та Фонд родини Нечитайло.

Чим став особливий хакатон у Львові? Які проекти напрацювали учасники за два дні? Які враження від спільної роботи у менторів? Про це детальніше у публікації.

“Кожна дрібничка у процесі є дуже важливою і її не можна відкидати”, - зазначив у своїй мотиваційній розмові з учасниками на початку першого дня хакатону Віталій Кирилів, співзасновник дизайн-бюро Hochu rayu. Він заохотив присутніх не знеохочуватися, експериментувати, креативити, не боятися робити помилок і пройти шлях від “Я” через “хочу” і “не знаю” до “можу”: “У житті відбувається стільки ситуацій, що вам можуть поламати крила, якщо ви не будете мати внутрішнього “Я”. Коли ми з братом починали бізнес, то сильно „впали” і могли зламатися, не піти далі. Але тато завжди говорив нам: “Хлопці, якщо ви хочете, то зможете... Тепер наше бюро займається різними проектами, яких ми ніколи не робили раніше. Ми ніколи не знаємо, що створюємо. Ось це “не знаю” провокує нас вивчати, навчатися, об’єднувати навколо себе багатьох різних людей”.

Після коротких презентацій своїх ідей учасники хакатону об’єдналися в команди. Близько 55 людей з різних міст утворили 17 команд.

Можливістю та водночас викликом стала нагода працювати в одній команді незнайомим людям зі спільним прагненням вирішити соціальну проблему. Одна з таких команд об’єднала учасників зі Львова, Черкас, Тернополя та Луцька.

“На початку в нас було різне бачення. Зокрема, я хочу допомагати дітям з інвалідністю, учасниця з Луцька – дітям зі синдромом Дауна, учасниця зі Львова – старшим людям з деменцією, – розповідає Дмитро Федорчак з Тернополя. – Нам потрібно було скооперуватися і прийняти рішення. Це було складно, але готовність до компромісів та менторство допомогли. Як християнин я несу відповідальність за суспільство і хочу дбати про людей, які потребують. Тому для мене важливо займатися не лише благодійністю, але й допомагати людям заробляти. Ідея нашого проекту полягає в тому, щоб створити соціальну кав’ярню “Світи”, де можуть працювати люди з інвалідністю. Маючи різні мотиви, але одну ціль, ми об’єдналися, тому що це набагато ефективніше”.  

Упродовж двох днів допомагали учасникам у розробці проектів майбутніх підприємств 28 менторів – бізнес-консультантів з комунікації та маркетингу, фінансів, юридичних питань, бізнес-моделювання.

“За ці два дні я зрозумів, якою є соціальна робота. Вона виснажлива і водночас приносить задоволення, але не має мірила успіху, бо всім не допоможеш. Також є бізнес, де є просте мірило – прибуток. У соціальному підприємництві я побачив можливість поєднання підприємницького хисту із соціальною місією: ти заробляєш на себе, ти заробляєш для когось, – зауважив  член журі, один із менторів у сфері фінансового менеджменту Віталій Лесюк. – Мене приємно здивувало, наскільки якісно команди підійшли до того, щоб презентувати свої бізнес-ідеї. А завданням журі було обрати ті команди, які би надалі досягли успіху не на папері чи у віртуальному середовищі, а спромоглися реалізувати бізнес”.

За спостереженнями дослідника соціального підприємництва в Україні, члена журі Артема Корнецького, особливістю хакатону у Львові стало багато проектів на екологічну тематику: “Це тенденція львівська поки що. У Києві не було стільки екологічних проектів. Вони можуть доєднатися до інших ініціатив в Україні. Наприклад, “Інкубатор” може допомогти таким проектам стати реальністю”.

Команда одного з еко-проектів Zero Waste Hub cвоєю ініціативою прагне зменшити кількість продукування сміття і допомогти сортувати те, що залишилося. З цією метою авторки проекту планують створити хаб, який би поєднав три компоненти: освітній простір, Zero Waste крамницю та станцію сортування вторсировини.

“Ми зголосилися, бо хотіли пропрацювати свою ідею і зрозуміти, наскільки вона реалістична. На хакатоні ми спланували наступні кроки, подивилися, чого бракує. Це допомогло структурувати ідею, напрацювати контакти. Важливою також стала робота з менторами. Нам зрозуміло, чому важливо не використовувати одноразових речей. Але коли ззовні запитують “для чого?”, “чому люди мають доєднатися?”, розумієш, що потрібно зробити декілька кроків назад, аби поширювати цю ідею”, – зазначила Софія Сидоренко з команди Zero Waste Hub.

Другого дня ввечері відбувся фінальний пітчинг із презентаціями проектів соціальних підприємств. Журі обрало два проекти, що отримали “перепустку” на акселераційну програму. Ними стали “Кол-центр SIMKA” (працевлаштування маломобільних людей) та “Кляйн” (центр розвитку мовлення у дітей). У листопаді ці команди поїдуть до Києва, де розпочнуть більш активно та детально працювати над своїми бізнес-ідеями. І вже через чотири місяці роботи презентуватимуть напрацювання на міжнародній конференції, маючи шанс отримати інвесторську пропозицію для запуску свого соціального бізнесу.

Однією з менторів-„пушерів” команди “Кол-центр SIMKA” стала Аліна Бочарнікова, експертка із соціального підприємництва.

“Моє завдання полягало в тому, щоби допомогти їм не втратити соціальної складової в бізнесі і водночас не стати звичайним кол-центром. Тобто, важливо було знайти синергію між соціальною проблемою та інструментом її бізнес-вирішення. Коли ми аналізуємо проблеми людей з інвалідністю, то розуміємо, що ці люди ізольовані від суспільства. Тобто, їм не вистачає комунікації. Кол-центр дозволяє їм спілкуватися з іншими. У цьому є чесність вирішення соціальної проблеми: Ви сидите вдома і не можете поїхати на роботу - ось робота вдома; у Вас немає друзів і знайомих – ось спілкування і Ви є частиною спільноти. У такому кол-центрі вони не просто працюють разом, а стають колективом. SIMKA надає їм безкоштовну освіту, можливість організувати дозвілля разом. Це вже не просто кол-центр, а спільнота і можливість реалізувати себе в житті. Інклюзивний кол-центр – це для України нове”, – поділилася враженнями менторка.

Для соціального підприємництва важливо, щоб ідея масштабувалася. За словами Аліни, кол-центр можна розвинути від послуг до технічної співпраці, а його співробітники можуть працювати з дому на клієнта у Харкові, Києві чи Одесі.

“Вони вагалися з ідеєю, бо в Тернополі їм сказали, що це нікому не потрібно. І коли вони побачили, що ринок значно ширший, ніж Тернопіль, то зрозуміли, що ідея дуже хороша. Перший крок – кол-центр, другий – розвиток нових напрямків”, – зазначила Аліна.

Ідея соціального підприємництва покликана вирішити соціальну проблему. Ідейним натхненником та керівником проекту “Кол-центр SIMKA” став Тарас Хоміцький, що досвідчив проблему особисто.

“Люди з інвалідністю не мають іншого виходу, як погоджуватися на будь-які заробітки. Маючи таку ж проблему, я спробував працювати в кол-центрі віддалено, вдома. Це була можливість. У якийсь момент я вирішив, що потрібно розвиватися, створити щось своє, аби надавати роботу з гідною зарплатою таким самим, як я. За два дні тут ми багато чого зрозуміли: допомогли фінансисти, маркетологи, юристи. Показали нам з різних сторін те, чого ми раніше не бачили”, – розповів Тарас.

Соціальні підприємства виникають як можливість вирішення соціальної проблеми, яку не вирішили держава, бізнес чи неприбуткові організації. Таким чином, вони дають рішення і проблеми стають можливостями.

За словами Артема Корнецького, останні 2-3 роки в Україні існує сильний тренд розвитку соціального підприємництва. “Вагомим фактором є іноземні донори і фонди. Враховуючи їхню соціальну місію, їм вигідніше вкладати кошти у розвиток такого бізнесу. Також підвищився рівень знань людей про те, що таке соціальний бізнес: робити одночасно і підприємство, і організацію, що матиме соціальну цінність. Це перша серія хакатонів на тему соціального бізнесу в Україні. Це дуже круто, бо асоціація із хакатоном у світі – це IT-сфера, а тут – соціальний бізнес. І таких інноваційних підходів до освіти та розвитку в соціальному бізнесі стає все більше. У США і в багатьох інших країнах Європи бачення, що таке соціальний бізнес, вже сформоване. Там чітко видно стейкхолдерів, які щось роблять у цій сфері. Тобто, є конкретні асоціації, установи, які на всіх рівнях просувають цю тему серед донорів, бізнесу. Це нагадує замкнені еко-системи, які розвиваються. У нас така еко-система ще формується”.

На думку дослідника, окрім підтримки соціального підприємництва в Україні  від бізнесу та держави, найважливішою залишається потреба інформаційної підтримки. Адже це важлива тема, яку в Україні має розуміти якомога більше людей.

Tagged under

Представники Благодійної організації «100 відсотків життя» з різних осередків країни зібралися в Інституті лідерства та управління УКУ для вдосконалення своїх знань у сфері громадського активізму на навчальній програмі «Менеджмент у громадському секторі».

Громадські активісти з дев'яти областей України приїхали на навчальну програму від ІЛУ УКУ «Менеджмент у громадському секторі», щоб підвищити свій професійний рівень та здобути нові навички та вміння для подальшої роботи. Працівники громадських, благодійних організацій, керівники проектів, спеціалісти з адвокації, представники пацієнтських спільнот, а також лідери спільнот, уразливих до ВІЛ з Полтавської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської, Чернігівської, Черкаської, Київської, Донецької областей, а також з Києва зібралися на п'ять днів у Львові для того, щоб отримати корисні поради та новий досвід у сфері фандрейзингу, управління персоналом, фінансового менеджменту та комунікацій у ГО.

За словами Євгенії Конончук, керівниці Відділу адвокації БО «100 відсотків життя», представники їхньої організації — це лідери змін у своєму регіоні, які працюють над удосконаленням надання послуг людям, які живуть з ВІЛ/СНІД (ЛЖВ) на рівні як закладів охорони здоров’я, так і місцевих спільнот.

«Саме бажання отримати системне розуміння принципів і механізмів ефективного управління та розвитку у середовищі неприбуткових організацій стало стимулом до участі в освітній програмі Інституту лідерства та управління. Серед усіх охочих для навчання було відібрано лише 20 найбільш вмотивованих учасників програми», — говорить Євгенія Конончук. На її думку, велика перевага такого навчання — це  відомі експерти-практики зі сфери, які працювали з регіональними представниками БО «100 відсотків життя» упродовж усієї програми.

Для виконавчого директора Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ Костянтина Данильченка, здобуті під час модульного курсу знання розширили професійні компетенції, допомогли побачити певні явища, проблеми чи процеси в роботі по-іншому.

Найбільше Костянтину запам’ятались сесія зі стратегування з Олександрою Баклановою, а також настанови в комунікаційній роботі з командою і персоналом від Ольги Садохи. «Тепер я дуже хочу перенести цей досвід у свою організацію, яка зараз перебуває на етапі перегляду стратегії розвитку. Тому отримані знання доцільні саме зараз. Також я планую ознайомити наших менеджерів з теорією прийняття рішень, знаннями про роботу в команді, аби те, що вони роблять зараз інтуїтивно, виконували на більш професійному рівні», — розповідає Костянтин Данильченко.

Любов Хрипкова, представниця ГО «Наша допомога» з м. Слов'янськ Донецької області, переконана, що саме ця програма повністю відповідає необхідним знанням для роботи в її організації. «Це навчання дає мені можливість підвищувати свій рівень кваліфікації як керівника, як організатора проектів. Кожна тема для мене є цікавою.  Попри те, що я вже маю попередній досвід роботи в неприбутковому секторі, знань ніколи не буває багато. Таке навчання — це можливість систематизувати всі свої знання та підходити комплексно до вирішення питань та проблем”, — говорить Любов Хрипкова.

Координаторка партнерських програм ІЛУ УКУ Анна Мота-Шнайдер розповідає, що програма «Менеджмент у громадському секторі» була розроблена спеціально для БО «100 відсотків життя» для підвищення професійного рівня управлінців у різних регіонах їхньої мережі. Для підготовки такого навчального курсу необхідно не тільки декілька місяців роботи над самим навчальним планом, але ще й глибокий аналіз того, що саме необхідно організації.

«Ця програма  — це своєрідна скорочена Магістерська програма УНО, оскільки всі ключові навчальні предмети повторюються. Все те, що студенти магістерки вивчають протягом вісім модулів, ми намагалися вмістити в два для цього курсу», — говорить Анна.

Основні акценти цього навчального курсу зосереджені на таких навчальних блоках, як: управління та стратегічне планування, врядування та організаційний розвиток, маркетингові комунікації, фінанси. Реалізація цієї навчальної програми передбачає два модулі, кожен з яких має по п’ять навчальних днів.

«Інвестиція у знання і навички регіональних команд є пріоритетом для БО «100 відсотків життя». «До 2020 року Україна планує завершити план переходу на державне фінансування усіх програм з протидії ВІЛ/СНІДу, і вже в 2019 році у 12 областях регіональні громадські організації будуть надавати послуги для ЛЖВ із профілактики та супроводу. Саме тому ми всіляко сьогодні підсилюємо їхній потенціал та експертність як партнерів держави на місцевому рівні», — розповідає Євгенія Конончук, керівниця Відділу адвокації БО «100 відсотків життя».

За її словами, сьогодні в Україні мешкає близько 244 тисяч ВІЛ-позитивних людей, з яких  під медичним наглядом перебувають лише 143 тисячі, тобто кожен другий. Зусилля БО «100 відсотків життя» спрямовані на сервісні послуги, зниження рівня дискримінації у суспільстві, активності з адвокації на національному та регіональному рівнях. Усе це комплексно має забезпечити в країні умови для сталого надання сервісів і послуг пацієнтам за фінансової підтримки держави та у партнерстві з громадським сектором.  

 

 

Tagged under

Для активізації громадян у творенні змін на локальних рівнях ІЛУ УКУ оголошує конкурс малих грантів. Взяти участь у конкурсі можуть громадські активіт(к)и, що займаються розвитком місцевих громад та шукають можливостей для втілення власних ініціатив. Апліканти мають бути членами Спільноти випускників ІЛУ[1]. Термін реалізації проектів – від 3 до 6 місяців. Сума гранту може становити до 120 тис. грн.  

 

Проекти, яким буде надаватися перевага:

  • спрямовані на розвиток громадянської відповідальності та активності в місцевих громадах;
  • залучають місцеву громаду до реалізації проекту;
  • сприяють формуванню навиків соціального згуртування громади;
  • реалізовані/співфінансовані у партнерстві з представниками місцевого бізнесу, фондів місцевого розвитку чи влади.

Критерії оцінки проектів:

  • партнерство двох або більше НДО, працівниками яких є члени Спільноти випускників ІЛУ;
  • актуальність проблеми, на вирішення якої спрямовано проект;
  • відповідність меті та пріоритетам конкурсу;
  • реалістичність, конкретність та досяжність результатів;
  • оригінальність запропонованого вирішення проблеми;
  • ефективність використання ресурсів;
  • наявність плану залучення місцевої громади;
  • наявність плану інформування громадськості про етапи реалізації та результати проекту;
  • сталість проекту, можливість продовження діяльності після завершення гранту.

 

Вимоги до використання коштів:

  • Власний внесок. Умовою отримання гранту є власний внесок організації у розмірі не менше 10 % від розміру гранту. Цей внесок має бути підтверджений і складатися з коштів громади, зібраних із місцевих джерел. Це можуть бути пожертви від фізичних та юридичних осіб, гроші місцевих бюджетів, внесок місцевого бізнесу.
  • Заробітна плата. Дозволяється не більше 15 % від суми проекту.
  • Увага! Кошти гранту не можна використовувати на політичну пропаганду і терористичну діяльність, здійснення пожертв або створення фондів для пожертв, надання грантів іншим організаціям або окремим особам.

 

Зголоситися до участі можна до 20 жовтня 2018 р. до 18.00 год.надіславши листа з темою «Відповідь на конкурс малих грантів» на електронну скриньку: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..

Надіслані після зазначеного терміну заявки розглядатися не будуть.

Аплікаційну форму можна завантажити тут.

Положення про проведення конкурсу

Цей конкурс є частиною проекту, що реалізує Інститут лідерства та управління УКУ за підтримки американської фундації Charles Stewart Mott Foundation.

 

_____

[1] Члени спільноти випускників ІЛУ – випускники довгострокових програм ІЛУ (УНО, Літня школа дідерства, Good Governanse, Політичні студії, СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства).

Tagged under

Вже увосьме Інститут лідерства та управління УКУ приймає до своєї  спільноти нових студентів - громадських активістів та активісток з усієї України. Початок навчання розпочався 13 вересня урочистостями в Центрі Шептицького, знайомством із університетом та з командою ІЛУ. Про особливості цьогорічного набору на програму читайте в нашому матеріалі.

Тридцятеро лідерів та лідерок громадського сектору із 13 українських міст. Наступні півтора року разом із викладачами та командою ІЛУ УКУ вони будуть зростати професійно для покращення своєї роботи та роботи своїх команд.

Початок навчання розпочався святковими урочистостями та вступною промовою декана факультету суспільних наук Володимира Турчиновського. Він наголосив на важливості слідування заклику Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого “Великого бажайте” та слів святого Івана Павла “Не бійтеся та будьте відважними”.

“Я хочу, щоб ми  розвивали університет, який стає магнітом для найкращих. Для цього ми маємо керуватися принципами спільного блага, щоб збудувати республіку як спільну справу. Якщо ми знехтуємо спільним благом, залишимо лише приватний інтерес та власний успіх, то збудуємо те, що грецькою можна назвати “ресідіотіка”. У давньогрецькій мові слово “ідіот”  означає людину, яка відірвалась від суспільного життя. Тому бажаймо великого і не біймося! Перед нами великі справи і великі завдання”, - наголосив Володимир Турчиновський.

Академічна керівниця Магістерської програми УНО Марта Найчук відзначила, що цьогорічний набір відрізняється віковим діапазоном студентів: “До нас іде молодь, тож така соціальна і громадська свідомість стає популярною серед молодшого покоління. Це означає, що ми можемо планувати навіть бакалаврську програму”.

За її словами, активіст(к)и прийшли на навчання з різних сфер: медичної, соціальної, з бізнесу. “До нас прийшли різні студенти: хтось працює з дітьми, жінками, з ідеями захисту тварин тощо. Багато з них мають досвід адміністративної роботи, що свідчить про їхні управлінські можливості. Дехто представляє організації вже з історією у неприбутковому секторі України,” - каже Марта Найчук.

Магістерська програма з управління неприбутковими організаціями є унікальною для України, адже це єдина освітня програма для неприбуткового сектору. Саме тому так важливо, щоб кожен студент долучався до професійного зростання програми. Під час знайомства з командою ІЛУ керівниця Наталя Бордун наголосила на важливості співтворення програми зі студентами упродовж навчання. Взаємодія з командою, співпраця та відповідальність студентів допоможуть розвивати спільну справу та творити громадянське суспільство в Україні.

   

Студенти вже мають певний досвід роботи у громадському секторі, проте Магістерська програма з управління неприбутковими організаціями є нагодою для їхнього професійного зростання. Кирило Дубровін, голова ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”, задоволений першим днем навчання та впевнений, що далі буде ще цікавіше та краще.

“Я зрозумів, що хочу працювати в громадському секторі професійно, тому для мене дуже важливе навчання в сучасному університеті тут в ІЛУ. Я вирішив, що хочу навчатися тільки тут для вдосконалення своїх професійних навичок, щоб розвивати свою громаду, область та країну”, - розповідає Кирило.

Лілія Гось з ГО “Інститут українських студій” переконана, що навчання в ІЛУ - це чудова можливість отримати мережу контактів, людей із різним досвідом у неприбутковому секторі. До того ж це своєрідна платформа для реалізації власних проектів та ідей на базі програми.

“Наша організація активно розвивається, тож нам потрібна хороша теоретична база. Разом із колегою ми вирішили вступити на цю програму, щоб здобути знання та практичні навички, обмінятися досвідом з іншими студентами”, - говорить Лілія.

Студентка Катерина Бова представляє організацію “Ukrainian Volunteer Service”. Раніше вона не задумувалася, що громадська активність може бути професійною діяльністю. “В організації я дізналась про УКУ і магістерську програму. Це та освіта, де можна здобути теоретичні знання та вдосконалити практичні вміння. Я не думала, що можна отримувати таку насолоду від навчання, що є викладачі, які так хочуть тебе розвивати”, - розповідає активістка.

Катерина отримала стипендію випускників. Студенти магістерської програми, які завершили навчання 2017 року зініціювали нову традицію. Вони зібрали кошти на навчання для одного  кандидата, якого обирали самі. “Я відчуваю велику відповідальність на собі. Розумію, що в мене вірять, а я вірю в те, що роблю, і програма мені допоможе з цим”, - говорить дівчина.

Tagged under

Олександр Корольов, Ірина Корольова та Сергій Бессараб — громадські активісти з міста Мирноград Донецької області, представники ГО «Український патріотичний рух Донбасу» та учасники проекту  «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» від Інституту лідерства та управління УКУ. У рамках проекту вони отримали необхідні знання для реалізації власної громадської ініціативи «ТеплАтраса» — публічного простору в місті.

Серпень 2018 року — на території між старим дитячим садочком та будинком творчості у місті Мирноград Донецької області вже розпочались будівельні роботи. Саме тут за кілька місяців буде реалізовано проект «ТеплАтраса», що отримав найбільшу кількість голосів учасників підсумкової конференції «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» у Краматорську.

Олександр Корольов пригадує, як народилась ідея створити громадський простір: «У нашому місті є тротуарна дорога, якою ми з дружиною Ірою частенько ходимо. Минулого року цю дорогу оновили: виклали плитку, з одного боку освітили ліхтарями. З іншого боку цієї ділянки є теплотраса, накрита бетонними плитами, які завжди теплі, і люди сидять на них. Плити заввишки до коліна людини».

За словами подружжя, під час однієї подібної прогулянки і виникла ідея створення комфортного простору на цьому місці: поставити лавочки, щоб було зручно сидіти та проводити час. «Це, власне кажучи, перша ідея. Навпроти теплотраси є територія колишнього дитячого садочка. Його вже немає, залишився порожній простір, який можна назвати «мертвим». Там нічого не робили, але він досить затишний, там багато дерев», — говорить Олександр Корольов.

Ці ідеї команда Олександра, Ірини та Сергія вирішила взяти за основу свого проекту під час участі у програмі  «CitizenLab». «Коли ми озвучили ідею «ТеплАтраси», вона почала набирати обрисів. Ми постійно щось додавали у проект, хотіли, щоб простір був багатофункціональним. Тому зараз це мають бути стрітбольний і волейбольний майданчики, сцена та простір для кінотеатру просто неба, а також відпочинкова зона», — розповідають учасники проекту.

Загалом над проектом працює четверо людей. Усі вони представники  ГО «Український патріотичний рух Донбасу», які об’єдналися ще в 2014 році задля спільної мети — підвищення патріотизму на Донбасі.  Діяльність активістів спрямована на культурні проекти. Попри те, що учасники команди вже реалізовували деякі громадські ініціативи, досвід підготовки проекту від задуму до написання грантової заявки для них перший.

Наразі тривають підготовчі роботи на території майбутньої «ТеплАтраси», вирівнювання території для подальшої забудови. 24 серпня разом із ГО «Асоціація велосипедистів Києва» активісти провели велофестиваль «Двоколісний день» на місці громадського простору. Це була презентація проекту «ТеплАтраса» для місцевих жителів. «Ми розповіли й продемонстрували всім, що це місце скоро перетвориться на громадський простір. Приїжджали місцеві ЗМІ, опитували мешканців, які говорили, що нічого подібного раніше не відбувалося. Усі жителі позитивно сприймають наш проект», — розповідає Олександр Ковальов.

Команда активістів змогла заручитися підтримкою місцевої влади. «Міський голова сприйняв нашу ініціативу позитивно. Крім того, влада пообіцяла підтримати нас фінансово — надати 50 тис. грн на роботи, пов’язані з вирівнюванням землі», — говорять автори проекту «ТеплАтраса».

Найскладнішим у реалізації проекту для активістів виявилося написання грантової заявки та підрахунок бюджету. Для Олександра, Ірини та Сергія найціннішим під час «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» виявився досвід та натхнення. Вони побачили, як реалізовуються громадські ініціативи в інших містах, та надихнулись на власну роботу.

«Під час проекту «CitizenLab» було дуже багато практичних завдань, які допомогли впорядкувати думки та ідеї. Виявилося, що не так уже й складно це все реалізувати. Нам пояснили, як працювати з грантовими заявками, розповіли про всі наші можливості. Ми зрозуміли, що в маленькому містечку теж можна щось зробити. Нові партнери, знайомство з іншими активістами, практичні знання — це найважливіше, що ми отримали від проекту», — пригадує Ірина Корольова.

Команда активних громадян планує завершити проект уже до кінця цієї осені. Вони хочуть, щоб їхня ініціатива стала багатофункціональним простором: «Ми плануємо розвивати інфраструктуру цього місця і проводити різні фестивалі. Наступного року разом із організацією «Ізоляція» ми домовились, що напишемо грант на проведення музичного фестивалю».

Проект «СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» від Інституту лідерства та управління УКУ реалізовується в рамках проекту «Програма сприяння громадській активності “Долучайся!”», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та  здійснюється Pact в Україні. Зміст проекту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не відображає погляди агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Tagged under

Влітку команда Інституту лідерства та управління УКУ побувала в Римі та змогла глибше ознайомитись з історією розвитку Українського католицького університету. Вагома роль у творенні осередків українського духовного та культурного життя у Вічному місті належить Патріарху УГКЦ Йосифу Сліпому. Свою діяльність за кордоном він розпочав на 71-му році життя після 18-ти років ув’язнення у виправно-трудових таборах Радянського Союзу. У Римі він збудував унікальний з мистецької та концептуальної точок зору собор Святої Софії та створив Український католицький університет, тут зберіг та передав духовну традицію УГКЦ наступникам та акумулював енергію, що спричинилася до відродження Церкви після здобуття Україною незалежності. Про значення цього періоду життя та діяльності Патріарха для України розповів Олег Турій, історик Церкви та проректор із зовнішніх зв’язків УКУ. Порозмовляти на цю тему нам пощастило у приміщенні УКУ в Римі, де разом із колегами пан Олег працює над упорядкуванням Історичного архіву Української греко-католицької церкви – частини зібраної Шептицьким та Сліпим інтелектуальної спадщини українського народу.  

Яке значення мав “римський період” життя та діяльності Йосифа Сліпого для розвитку Української греко-католицької церкви, на Вашу думку?

– Це надзвичайно важливий період з огляду на обставини, в яких існувала УГКЦ у другій половині XX століття. Багато українців під час і після Другої світової війни були вимушені емігрувати до Австрії, Німеччини, а потім переселитися до США, Канади та інших країн. В Україні існувала загроза цілковитого знищення цієї Церкви через переслідування тоталітарним режимом; у світі українці були розпорошені, під загрозою втрати власної ідентичності. Переїзд до Риму Патріарха став надихаючим моментом. Він почав робити те, що написано на фронтоні будівлі цього університету: “Збирати у розсіянні сущих”, тобто гуртувати людей, закликати їх творити спільні проекти, розбудовувати культурні та духовні осередки. По-друге, він взявся за будівництво собору Святої Софії та створення Українського католицького університету в Римі з чіткою метою: послужити Україні. У Римі він заклав основу для майбутнього відродження. Тут у різний спосіб підтримував контакти з церковним підпіллям: не лише з греко-католиками, але й з іншими дисидентами, світськими особами, які боролися проти радянського режиму. Найбільші мрії Йосифа Сліпого здійснилися вже після його смерті. Він того не дочекався, але доклав чимало зусиль, щоб так сталося.

Що можна сказати про спадкоємність духовної традиції між Андреєм Шептицьким та Йосифом Сліпим, зокрема в цей період?

– У багатьох аспектах Йосиф Сліпий був спадкоємцем свого попередника на митрополичому престолі. Зокрема, мрія Шептицького про Український католицький університет у Львові, яку Сліпий реалізував 1963 року в Римі, видавши свій перший декрет про його заснування невдовзі після звільненя з радянської неволі. Він також продовжував дуже важливу для Шептицького справу об’єднання християн. У молоді роки Сліпий був радше прихильником західних філософських та богословських підходів і концепцій. Коли він пережив ув’язнення в Сибіру, переїхав до Риму і відвідував українців у діаспорі, то підхопив ідею митрополита Андрея про те, що між православними і греко-католиками немає відмінностей у вірі; їх поєднує спільна духовна, культурна, національна традиція, і це має бути основою відродження єдиної Київської Церкви.

Йосиф Сліпий вболівав за те, щоб в УГКЦ, що була оголошена ліквідованою в СРСР, не лише збереглася тяглість ієрархічної традиції, але щоб продовжити і розвинути спадкоємність ідей. Тому таємно від Ватикану 1975 року він навіть висвятив кількох єпископів, серед яких був Любомир Гузар. За умови, що вони тільки тоді можуть приступити до своїх обов'язків, коли б виявилося, що в Україні немає жодного чинного єпископа. Патріарх турбувався, щоб передати не лише повноваження, але й свою концепцію розвитку Церкви і розбудови національного життя людям, яким він довіряв. Наступником Йосифа Сліпого Любомир Гузар став не відразу. За наполягання Ватикану наступником призначили Мирослава-Івана Любачівського. Його вважали особою нейтральною, віддаленою від тодішніх протистоянь, не дуже відомою церковному загалові. Несподівано для багатьох новий предстоятель налагодив співпрацю з командою свого попередника і почав відстоювати ті самі ідеї та засади. Тобто, в історії УГКЦ є дуже важлива риса: спадкоємність не лише персональна, але й ідейна, духовна. Згодом Любомир Гузар продовжив цю традицію. Цікаво, що Блаженніший Мирослав-Іван до певної міри реалізував бажання патріарха Йосифа, домігшись від Ватикану визнання таємних єпископських свячень Любомира Гузара та призначення його своїм помічником з делегованими правами предстоятеля. А вже сам патріарх Любомир передав провідництво іншій людині, обраній синодом без вказівки на конкретну особу. Незадовго до свого безпрецедентного зречення від уряду він написав спеціальне послання, де аналізує спадщину митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосифа Сліпого і заповідає своєму наступнику керуватися цими принципами. Тобто, Церква під проводом патріарха Любомира дозріла до того рівня, що змогла приймати рішення про наступництво не персонально, а колегіально, керуючись виробленими та усталеними критеріями і засадами.

Які ознаки поєднання східної і західної церковної традиції проявляються у соборі Святої Софії?

– Патріарх Йосиф створив дуже виразний східний храм, що апелює до Софії царгородської та київської, але знаходиться в Римі. Цей храм знаходиться в столиці католицького світу і є відкритим для багатьох. Тепер тут часто бувають паломники з України, але іноді навідуються високопоставлені особи з Ватикану, серед яких і римські понтифіки. Нещодавно, не маючи змоги приїхати в Україну, щоб виразити свою підтримку, сюди завітав Папа Франциск.

Це поєднання традицій цікаве, бо сам Йосиф Сліпий, коли писав докторську працю, перебував під сильним впливом неосхоластики, типово латинського способу думання і формулювання. Проте вже тоді західну філософію, західний спосіб висловлювання він використовував для відстоювання оригінальних східних джерел і традиції УГКЦ. У його особі, як, зрештою, і в особі митрополита Андрея Шептицького, це поєднання в багатьох випадках слугує містком, що дозволяє українцям відчувати себе частинкою європейського світу, залишаючись собою.

Чому Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий та Любомир Гузар стали такими знаковими постатями для України, на Вашу думку?

– Цього не можна пояснити логічно. За це треба лише дякувати Богові, що дав нам таких людей. На мою думку як історика, в умовах багатолітньої бездержавності Церква в Україні завжди виконувала роль провідника і заміщувала структури, яких українцям бракувало. Не випадково саме в церковному середовищі з’являлися особи, що взяли на себе частину відповідальності, яку в інших народів виконують монархи, політики, громадські діячі.

Які риси, що характеризують Йосифа Сліпого як лідера, Ви можете назвати?

– Патріарх Йосиф був особою непересічною і дуже працьовитою. Перша риса, про яку всі згадують, – його фанатична відданість роботі. Він не міг сам ні хвилинки сидіти без діла. Коли бачив, що хтось марнує час, гостро на це реагував і одразу ж залучав до будь-якої роботи від фізичної до інтелектуальної. По-друге, він мав твердий характер, загартовану волю, яка дозволила йому перейняти повноваження в умовах, коли ворог готувався ліквідувати Церкву. Митрополит Андрей обрав його наступником, бо був впевнений, що ця людина не зрадить, не відступить, і що на нього будуть орієнтуватися інші, навіть якщо Церкву офіційно оголосять неіснуючою, забороненою, ліквідованою. З ним не було легко. Люди, які підтримували його, часто в якихось конкретних питаннях потерпали від авторитарного способу вирішення справ і делегування доручень. З іншого боку, його сучасники, особливо студенти (владика Борис Гудзяк, отець Михайло Димид та інші) згадують, що відчували в ньому надійну опору; знали, що за ними стоїть Глава Церкви. Вони відчували сміливість думати про великі справи, і знали, що ця людина може їх підтримати, а коли дійде до критичного моменту, ніколи не відступить, не відмовиться від своїх людей та ідей. Такий лідер розкриває великі перспективи для ініціативи інших. Біля Йосифа Сліпого залишилися ті, які були найбільш вірними лінії, яку він провадив, і які після нього в Україні вже змогли розвинути такі колосальні проекти, як відновлення Львівської богословської академії та розбудова УКУ, створення радіо “Воскресіння”, видавнича діяльність тощо.

З розповідей очевидців, Йосиф Сліпий вів господарство у Римі. Що спонукало його до цього?

– Італія в 1960-ті роки була досить бідною країною. Вона виходила з воєнної розрухи, повоєнних політичних конфліктів. Тут не було стабільного уряду. Селянське походження Йосифа Сліпого і пережитий досвід заслання на Сибіру спонукали для певності мати в своїх руках усе необхідне: курей, свиней, корову. Думаю, що це також був спосіб наблизити семінаристів до реального життя і, можливо, навіть до того, що їх могло очікувти в Україні.

У приміщенні Українського католицького університету в Римі, окрім кімнат для семінаристів, облаштовані архів та меморіальний музей. Яка їх історія створення?

– У 1930-х роках митрополит Шептицький придбав або отримав на зберігання дві великі колекції: меншу – документальну спадщину В’ячеслава Липинського, і більшу – величезну колекцію документів уряду Західно-української народної республіки, що зберігалася у Відні. Хоронитель колекції уряду ЗУНР Теофіл Горникевич з Відня написав Сліпому, що володіє цими колекціями. У 1967 році її перевезли і планували відкрити архів, директором якого мав стати Теофіл Горникевич. На жаль, він захворів і помер 1969 року. Проте сам архів був створений. Йосиф Сліпий афіліював його при Українському католицькому університеті. З часом до нього мали долучити інші збірки, особливо копії документів із ватиканських архівів. Цю справу розпочав ще Шептицький. Отець Кирило Королевський мав спеціальне доручення від митрополита Андрея: розшукувати в Римі матеріали про Україну та її церковне життя. Сам архів з часом був доповнений документами з канцелярії патріархів Йосифа Сліпого і Мирослава-Івана Любачівського. Сьогодні цей архів належить Церкві під назвою «Історичний архів Української греко-католицької церкви у Римі». На прохання Блаженнішого Любомира група працівники УКУ з Інституту історії церкви під моїм керівництвом від 2009 року займається упорядкуванням цього архіву.

Меморіальний музей створили в кімнатах, де мешкав патріарх Йосиф в останні роки свого життя. Спочатку, після переїзду до Риму, він отримав від папи апартаменти у Ватикані. Коли ж збудували приміщення УКУ, він часто сюди приїздив до бібліотеки, до архіву, читав лекції, проводив тут синодальні наради. Коли його стан здоров’я погіршився, він переїхав сюди. Музеєм стала сама кімната, в якій він жив: його ліжко, речі, привезені з Сибіру та набуті або подаровані йому згодом. Сам же Патріарх започаткував інший музей – природничий, який створив у цьому ж приміщенні зі знайдених особисто або надісланих у подарунок опудал тварин, плазунів, метеликів тощо. Патріарх був, можливо, одним з останніх енциклопедистів 20 століття.

У Римі є декілька осередків українського духовного життя. Як вони функціонують?

– Крім собору Святої Софії і колишнього приміщення УКУ ще є кілька інших осередків. Одним із найдавніших є представництво отців Василіан, які тут з 20-х років 17 століття. У центрі міста є Папська колегія, генеральний дім отців Василіан і генеральні доми сестер Служебниць і сестер Василіанок. Це центральні органи управління цих чернечих спільнот. Оскільки Рим – осередок Католицької Церкви, ці згромадження вирішили зосередити свої управи тут. Вони переважно виконують адміністративні функції. У зв’язку із хвилею заробітчанської міграції в Італію, з 1990-х років отці Василіани взялися за душпастирську працю для людей, що опинилися тут нелегально. Навіть тепер вони допомагають хворим дітям, організовують операції, які часто в Україні не роблять. Це колосальна діяльність, що визначає характер праці цих людей тут, про яку не говорять медіа. Це свідчення тієї ролі, яку Церква повинна виконувати: опіки, особистого зв’язку зі спільнотою. Українці тут часто залишені самі на себе, і вони потребують спілкування. Церква – це осередок не лише для задоволення релігійних потреб, але й для громадської активності. Важливо зрозуміти можливості та виклики, що існують тут. Варто думати про програми, які б допомагали людям, що виїхали з України, не втратити свого зв’язку з батьківщиною: зокрема, робити дитячі садочки, недільні школи, де люди могли би дізнаватися більше про українську культуру. І, можливо, хтось захоче повернутися в Україну з новим досвідом і бажанням розбудовувати її.

Чого не вистачає, щоб в Україні розуміли важливість таких осередків за кордоном, зокрема як у Римі?

– В Україні немає вичерпного усвідомлення того, що тут відбувається. Тепер про це трохи починають писати у форматі напівскандальних розповідей про долю заробітчан, проте глибокого аналізу досі немає. Осередок, розбудований на базі собору Святої Софії та УКУ в Римі багато зробив для того, щоб відновити духовне церковне життя в Україні. Натомість тут ресурс попереднього покоління вичерпався, частина людей відійшла у вічність. Існує потреба оживити цю діяльність уже як осередку, який має стати ретранслятором відомостей про Україну в світі. Стати таким своєрідним Українським Інститутом, про який наша влада багато говорить, але поки що мало чинить. Наша присутність у Римі сприяла б кращому відчуттю ситуації в Україні міжнародним співтовариством. Це зараз найважливіше завдання, над яким ми повинні подумати і розробити стратегію його реалізації.

Розмовляла Людмила Левченюк

Tagged under

Невеличке містечко Ко у Швейцарії щороку стає місцем, що об'єднує близько 1 500 людей з різних країн під час Caux Forum для творення сталого й мирного світу. Палац, у якому відбуваються події форуму,  має свою історію. Під час Другої світової війни він став прихистком для багатьох біженців, місцем захисту та мирного життя. Керівниця з комунікацій Інституту лідерства та управління УКУ Людмила Левченюк взяла участь у міжнародній конференції “Звернення до Європи про незавершені справи” у рамках Caux Forum та ділиться цікавими фактами й спостереженнями.

Після Другої світової війни понад 70  швейцарських сімей та окремих осіб придбали колишній готель Caux-Palace, що збанкрутував і служив будинком для біженців. Палац став конференц-центром, де відбувався щорічний літній Caux Forum. Головною метою форуму було об’єднання розділених націй.

Caux Forum — це конференції, тренінги та діалоги, спрямовані на те, щоб надихнути, забезпечити та об’єднати людей, групи та організації для створення справедливого, сталого й мирного світу. Представники громадянського суспільства, уряду та бізнесу, різного віку, статі, культур, секторів та вірувань збираються в безпечному просторі довіри, турботи, солідарності та поваги.

«Палац у Ко — це міжнародна платформа, місце мовчазної демократії та громадянської відповідальності, де люди вчаться слухати інших та генерують рішення для пошуку порозуміння, зміцнення громадянського суспільства глобально і на локальних рівнях», — говорить Людмила. На її думку, сім’ї, які викупили занедбану віллу після Другої світової війни, відновили її і зробили місцем діалогу — прототип того, як має діяти громадянське суспільство.

Конференція зібрала понад 180 учасників різного віку з 32 країн. Вони мали змогу поділитися досвідом реалізації різноманітних проектів. «Під час конференції ми презентували міжнародний молодіжний проект „Історія починається в родині“, який я реалізовувала кілька років тому спільно з командою експертів. Проект був ініційований представництвом організації „Основи Свободи“ в Україні і є частиною програми „Україна активна: загоєння минулого“. Цікаво, що керівник  організації — Олег Овчаренко, випускник магістерської програми з управління неприбутковими організаціями ІЛУ УКУ», — розповідає Людмила Левченюк.

Головними завданнями конференції були пошук діалогу та побудова довіри. Як наголосила під час церемонії відкриття радниця з питань боротьби з расизмом та ксенофобією для ОБСЄ Тетяна Періс, суспільство сьогодні не має іншої альтернативи, ніж вести конструктивний діалог у своїх країнах та громадах.

За словами одного зі спікерів конференції, британського політика та дипломата Лорда Ешдауна,  кожен із нас залежить від дій та рішень інших. «Раніше ми залежали від урядів, грошей та інших речей, а тепер — ні. Ми завжди повинні бути залученими, пам’ятати про відповідальне лідерство і підтримувати відповідальних лідерів, або ж самим ставати такими. Робота задля покращення світу — це частина нашого виживання. Не залишайте це комусь іншому», — наголосив дипломат.

Тема соціальної згуртованості була однією із ключових під час дискусій. Представники різних країн мали змогу розповісти власні історії про соціальні зміни та локальні ініціативи в їхньому регіоні, зокрема були історії й з України.

Журналіст Олексій Мацука виїхав із окупованих територій на Сході України через свою діяльність. «На Донбасі немає журналіста, чиє б життя не змінилось у 2014 році», — зазначив Олексій під час виступу. Разом із командою «Донецького інституту інформації» він забезпечує  висвітлення війни на Сході України. «Ми, як журналісти, маємо не лише подавати факти, але й ставити незручні питання. Найважливіший спосіб знайти відповіді — сумніватися», — переконаний Олексій.

Громадянське суспільство в Туреччині допомогло понад 3, 5 мільйонам сирійських біженців. Зараз у цій країні є місто, де сирійців більше, аніж місцевого населення. І там їх називають не біженцями, а гостями. Про це розповіла учасникам конференції професорка Емель Топку. «Хоча прихід біженців призвів до суперечок у суспільстві, завдяки роботі багатьох громадян та неурядових організацій ми змогли уникнути зіткнень», — розповіла Емель.

Як відзначила Людмила Левченюк, хоча ІЛУ об’єднує представників громадянського суспільства на своїй платформі, проте участь у конференції стала нагодою зустріти їх в іншому контексті, міжнародному. «Участь у конференції допомогла мені  поглибити досвід як на рівні розуміння травм минулого, політики та пам’яті, діалогу, так і на міжнародному рівні. Я зрозуміла процеси, що відбуваються у середовищі представників громадських організацій із різних країн, та якою для цього має бути демократія. У межах конференції ми мали тренінги «Зміцнення ваших демократичних навичок» (Strengthening your democratic skills). Заняття були спрямовані на виконання практичних вправ у групі з 15-ти людей із різних країн та рефлексії на тему «що демократія означає на рівні міжособистісної комунікації?», «чим ми керуємося під час прийняття рішень?», «наскільки демократичними є ці рішення». Ці активності додали сил, щоб змінювати навколишній світ через проекти, до яких я залучена, та об’єднувати людей», — розповіла Людмила.

Фундація «Ініціативи змін» (Initiatives of Change, IofC Switzerland)  організовує Caux Forum з 1946 року. Відтоді світом поширюється рух активних людей з різним досвідом, що прагнуть змінювати  суспільство починаючи з себе і через вплив на зміни в мотивах людей та їхню поведінку.

Tagged under

Олеся Скалянська та Віталій Араньо – громадські активісти з міста Краматорськ Донецької області, студенти Донбаської національної академії будівництва та архітектури, а також учасники проекту  «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» від Інституту лідерства та управління УКУ. У рамках проекту Олеся та Віталій стали організаторами архітектурного фестивалю у своєму місті. Це їхній перший досвід у реалізації подібних громадських ініціатив.

Липень 2018 – вже наступного дня після конференції «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» у місті Краматорськ Олеся Скалянська та Віталій Араньо, студенти архітектурного факультету Донбаської національної академії будівництва та архітектури, разом зі своєю командою змогли реалізувати проект архітектурного фестивалю «ArchFest».

«Під час проекту “Майстерня активних” з’явилась ідея зробити архітектурний фестиваль. Зібралась команда однодумців, і разом ми працювали над проектом “Marata Fest”, в основі назви - вулиця Марата, яку ми планували перекрити на час фестивалю. Спершу ми звернулися до викладачів та студентів нашої академії, оскільки тематика була архітектурна. Вони підтримали нашу ідею та погодились допомогти. Викладачі запропонували альтернативний варіант локації. Оскільки ми не знали, скільки людей прийде на подію, нам запропонували провести захід у парку. Тож зі зміною локації довелося змінити й назву фестивалю на “ArchFest” та присвятити подію до дня архітектури, який святкують першого липня», - розповідає Олеся.

Для Віталія заходи під час проекту «СitizenLab» стали майданчиком не тільки для планування та організації власного проекту. «Завдяки “CitizenLab” ми побачили, що взагалі щось відбувається. Спілкування з іншими активістами сприяло тому, що можна надихнутись їхніми діями та почати щось робити. У Краматорську рідко відбуваються цікаві фестивалі, крім офіційних святкувань, тож ми вирішили організувати власний захід», - говорить хлопець.

Основною метою фестивалю стало бажання розповісти місцевим жителям про важливість архітектурної спадщини, історичних пам’яток Краматорська, а також звернути увагу на занедбаний стан історичних будівель міста. Організатори фестивалю також намагалися пояснити мешканцям міста, чому неохайне встановлення кондиціонерів та магазинних вивісок шкодить спорудам. «Ціль фестивалю - довести, що Краматорськ має архітектурний і культурний спадок, який потрібно берегти», - говорить Олеся.

Фестиваль став майданчиком, де студенти та студентки Донбаської національної академії будівництва та архітектури змогли презентувати свої навчальні проекти - архітектурні макети, пов'язані з містом Краматорськ та регіоном, та розповісти про свій навчальний заклад. Тут були розміщені стенди, присвячені історії міста: старі фото Краматорська, які можна було порівняти із сучасним виглядом вулиць та будинків. Під час фестивалю діяла дитяча зона. Були спеціальні архітектурні макети, які розмальовували діти, а також локація, де з дерев’яних паличок можна було будувати різні споруди.

На фестивалі були спеціальні фотозони, а також локація з малювання портретів – студенти могли намалювати портрети всіх охочих. Загалом участь в організації фестивалю взяло близько 20 студентів академії, учасників заходу було понад сто. «Ми не сподівалися, що так багато людей прийде. До того ж був дощ. Ми виставили всі макети, фотозони, а потім прибирали, через півгодини знову виставляли. Все розмокло, деякі проекти зіпсувалися. Я все одно дуже задоволена результатом проекту», - ділиться організаторка.

Для Олесі це був перший організаторський досвід: «Я соціально активна людина, мені подобаються різні заходи, фестивалі. Я намагаюся брати участь у багатьох проектах. Це мій перший досвід в організації події. Раніше я була глядачкою, зараз вперше взяла на себе організаторські виклики, якщо не враховувати випускний у школі. Звичайно, я дуже хвилювались, але мене переповнювала гордість за те, що ми змогли реалізувати наші задуми. Розумію, що мені бракувало досвіду в реалізації такого масштабного проекту, але дуже дякую команді за підтримку та активну участь».

Віталій працював над логістичними частинами проекту: «Я відповідав за концепцію проекту. Намагався відповісти на ключові питання: що ми робимо та навіщо», - розповідає хлопець. Під час фестивалю Віталій координував дії команди: «Я перевіряв локації, дивився, чи всім всього вистачає. Також координував роботу медій, домовлявся про партнерство з ними, надавав усю необхідну інформацію”. Раніше студент допомагав у реалізації інших проектів, був волонтером на фестивалях, проте «ArchFest» - це перший проект, в якому хлопець був саме організатором.

Конференція «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» стала завершальною подією в рамках однойменного проекту, який розпочався у грудні 2017 року. Під час фінальної зустрічі дев’ять команд із різних міст Донецької області змогли представити свої проекти, з яких усі присутні могли обрати переможця. Під час оголошення результатів проект архітектурного фестивалю посів третє місце разом із проектом  «Облаштування сучасного безпечного пішохідного переходу на перехресті вулиць Енгельса та Матросова» у м. Дружківка, проте це не засмутило авторів.

«Ми були задоволені, що потрапити в трійку кращих, але, звісно, нам хотілося отримати призове місце. Можливо, так сталось через брак часу, насамперед для естетичного  оформлення проекту», - розповідає Олеся.

Віталій переконаний, те, що вони взагалі змогли провести захід - вже перемога, оскільки були невирішені бюрократичні питання: «Спочатку міська влада нас підтримала, їм сподобалась ідея заходу, але потім вони сказали, що мають багато своєї роботи та інших проектів».

Для команди було складно знайти фінансування для свого проекту: «Деякі організації нам відмовили. Ми хотіли замовити професійні стенди, але теж на це не вистачило грошей, тож довелося використати матеріали, які є в університеті. Спочатку ми планували масштабніше зробити історію регіону, у нас була вся необхідна інформація, але ми не змогли її роздрукувати, тому вона вийшла така маленька».

Проте університет, декілька організацій та регіональних медіа підтримало «ArchFest», а досвід, який  тепер мають організатори фестивалю, неоціненний. На думку Олесі, такі проекти як «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» потрібні для розвитку громад. Здобуті знання, особливості планування, реалізація цілей, робота в команді, - усе це дівчина планує використовувати для реалізації своїх майбутніх проектів.

Для Віталія інформація про вирішення конфліктів від тренерів «Майстерні активних» була особливо корисною, адже у своїй роботі він не раз з цим зіштовхувався. «Найбільшим організаторським викликом для мене стала командна робота. Попри те, що ми знаходили спільну мову, все ж було багато суперечок. Я зрозумів, що працювати потрібно без нервів», - говорить Віталій.

Отримавши досвід з організації міського фестивалю, Олеся та Віталій планують реалізувати інший проект - «Marata Fest», що був запланований на початку. Студенти мають намір попрацювати з громадою в межах конкретної вулиці та продовжити розмови про особливості архітектури міста.

Проект "СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства" від Інституту лідерства та управління УКУ реалізовується в рамках проекту "Програма сприяння громадській активності «Долучайся!»", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та  здійснюється Pact в Україні. Зміст проекту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не відображає погляди агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Tagged under

Інститут лідерства та управління УКУ запрошує на чотириденну навчальну програму, розроблену британським тренером з організаційного розвитку, професійним коучем та знавцем теорії комплексності (Сomplexity theory) Бавешем Пателом (Bhavesh Patel). Тренінг допоможе отримати вміння правильно вести групу, вчасно ставити потрібні питання, структурувати інформацію, керувати динамікою групи, отримати набір технік та інструментів для розуміння принципу навчання дорослих.

 

Участь у тренінгу буде корисна для тих, хто має:

  • досвід роботи у громадському секторі та  бажання використати здобуті знання для його підсилення;
  • достатній розмовний рівень володіння англійською мовою;
  • бажано, попередній досвід роботи з групами (ведення тренінгів, фасалітація, модерація тощо).

Якщо Ви хочете зростати професійно та впливати на розвиток громадянського суспільства в Україні, то ця можливість для Вас! Ви зможете навчитися, як вести ефективні тренінги для представників громадського сектору.

 

Тренінг для тренерів – це можливість отримати:

  • якісні та системні знання від одного з провідних спеціалістів світового рівня у неформальній освіті;
  • менторський супровід під час розробки та проведення власного тренінгу;
  • спеціально розроблений посібник з активного громадянства та поглиблене розуміння концепції від експертів;
  • мікро-грант для проведення власного тренінгу;
  • занурення в цікаве англомовне навчальне середовище.

 

Дата: 14-17 жовтня 2018

Місце: Український католицький університет, Львів, Козельницька, 2а

Реєстрація до 28 вересня: http://bit.ly/2Px7I3t.

 

Детальна інформація на сайті програми: https://ilmprograms.org.

 

 

 

 

Tagged under
Інститут лідерства та управління Українського католицького університету запрошує на програму для управлінців «Керування складністю». Автор програми -  Бавеш Пател.
 
Кому корисно?
 
Очільникам великих громадських організацій, соціальним підприємцям, розробникам політик, перемовникам, спеціалістам з безпеки та ризику, новаторам. А також людям, які працюють у постійно мінливих і непередбачуваних умовах.
 
Хто такий Бавеш Пател?
 
- експерт з методик Open Space, Cynefin Framework, Human System Dynamics
- експерт зі стратегування мережевих організацій, супроводжував дворічну стратегічну сесію Wikimedia Foundation
- серед клієнтів Бавеша Патела Shell, Motorola, Deutsche Bank, Монетний двір у Сингапурі, Prudential, Всесвітній Фонд дикої природи, Всесвітня організація охорони здоров’я, Корпус Миру США, фонд Конрада Аденаера, ЮНІСЕФ та інші.
- працював у Камбоджії, Південні Африці, Австралії, Молдові, Росії, Україні, Франції, В’єтнамі, Тайланді, Швеції, Голландії, Індії, Норвегії, Німеччині, Індонезії, Великі Британії, Південному Судані, Малайзії, Сингапурі.
 
Дати:  11-12 жовтня, 2018
Час: 10:00 - 18:00
Локація: Київський центр УКУ
 
Вартість: 3500 грн
 
 
Реєстрація: http://bit.ly/2BQZ0dV 
Tagged under
Сторінка 1 із 33

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку