По-особливому відбувався День відкритих дверей Магістерської програми УНО 11 червня у Київському центрі УКУ. Зі словами "Будьте обережні – йдуть будівельні роботи!" та будівельною каскою на голові розпочала розмову про громадянське суспільство з гостями спікерка заходу, соціальна інноваторка Ірина Соловей. Понад 25 людей з громадського сектору мали нагоду познайомитися один з одним, поговорити про вплив світових процесів, про життєзарадність, про комплексні виклики та інші важливі елементи формування середовища для функціонування громадянського суспільства.

Подія стала нагодою дізнатися про особливості магістерської програми, про які розповіла її керівниця Дарія Данильченко. "На логотипі програми зображений метелик, який складається з різнокольорових крапочок. Вони символізують громадських активістів, менеджерів громадських організацій, що своєю діяльністю виступають як агенти з будівництва громадянського суспільства. Розмір і колір крапочок символізують те, що всі вони різні. Між ними є рисочки. Це ті шляхи комунікації, взаємодії, які часто доводиться будувати під час реалізації спільних проектів, вирішення соціальних проблем. І це саме те, що ми підсилюємо програмою, оскільки в нас завжди навчаються студенти з різних міст України. Щороку це люди зі щонайменше 10-ти міст. Наші студенти здобувають не лише знання і навички, а й створюють мережу людей, партнерства для майбутніх спільних проектів. Ми віримо, що громадянське суспільство – це не кожен окремо, а співдія, що є однією із цінностей Інституту, яку ми також намагаємося у програмі розвивати. Метелик, який складається з крапочок і зв'язків-ліній, прилітає в сіре місто і своєю активністю його забарвлює. Місто стає багатоколірним від активності", – зазначила Дарія.

Магістерська програма з управління неприбутковими організаціями ІЛУ УКУ є унікальною в Україні серед програм подібного рівня. Цього року програма отримала акредитацію Міністерства освіти і науки України. З одного боку держава визнала необхідність підготовки фахових менеджерів із третього сектору, з іншого – пропозиції створення подібних програм у державних ВНЗ поки що немає.

"Cьогодні я переглядала документ: "Дорожня карта для громадянського суспільства в Україні на 2018 рік". У цьому огляді зазначають, що єдиною інституцією, що пропонує навчання для неурядових організацій, – це УКУ. Чому ці програми не можуть виникнути в інших університетах? Тому що УКУ має так звану зону автономності. Чи мають державні виші цю зону автономності? Чи розуміє керівництво державного ВНЗ потреби громадянського суспільства? Чи зчитує сигнали? Чи налаштована система таким чином, щоб сигнал ішов не тільки від державних суб'єктів? Потрібно говорити, що нас багато. Ми вже не є держава  і населення, а держава і громадяни", – зініціювала роздуми Ірина Соловей.

Бути самозарадними та застосовувати стратегічний підхід до розвитку своїх організацій вчаться лідери та лідерки громадського сектору під час навчальних модулів. За відгуками учасників, багатьом із них імпонує саме це.

"Я працюю в громадському секторі і пишу дипломну роботу про маркетингове управління в громадських організаціях. Деякі громадські організації функціонують лише завдяки грантам. Так не має бути. З іншого боку, існує стереотип, що всі громадські організації отримують кошти з грантів і більше нічого не роблять. Якби я вступала на цю програму, то хотіла би глибше дослідити це питання. Також мені сподобалася думка спікерки про те, що освіта для людей у громадському секторі – це не зосереджуватися на чомусь одному, а бачити себе як одиницю цілісної екосистеми. Я працюю в проекті, який об'єднує. І знаходити ці точки синергії між різними групами людей, між сферами, між бізнесом і громадськими організаціями, дуже важливо", – розповіла учасниця заходу, представниця  Центру інновацій сталого міжнародного розвитку та Школи медіапатріотів Орина Горбовська.

Можливість вступити на магістерську програму цього року є до 20 липня. До цього часу потрібно заповнити аплікаційну форму та надіслати мотиваційне відео, після чого пройти наступні етапи вступу. Окрім того, усім охочим ІЛУ УКУ дає можливість отримати стипендію, що покриває 55-70 % вартості навчання. Детальніше про умови вступу та стипендійний конкурс можна прочитати на веб-сторінці Інституту.

Tagged under

Три дні поспіль, 4-6 червня, у Львові перебували громадські активісти та активістки зі Східної України. Візит відбувся у рамках проекту "СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства" від Інституту лідерства та управління УКУ. Тридцятеро активних людей із різних міст і містечок Донецької області ознайомилися з ініціативами та організаціями міста, щоб перейняти кращий досвід і практики для ефективнішого впливу через діяльність на розвиток свого регіону.

"Учасники ознайомилися із понад 15-ма ініціативами та організаціями. Зокрема, ми говорили про досвід нашого Інституту та Українського католицького університету, про практики zero waste, громадські та молодіжні простори, розвиток молоді та міста, шляхи втілення соціальних ініціатив; ознайомилися, як із громадської ініціативи виросла громадська організація "Кращий Сихів", що впливає на розвиток усього мікрорайону, як молоді підприємці ревіталізовують колишній завод та творять спільний простір; проаналізували, як завдяки відкритим стажуванням у Львівській міській раді штат збагатився сильними молодими кадрами, які творять зміни. Важливим у цьому візиті була лекція Оксани Дащаківської про права людини, побудована на важливій тезі: права однієї людини закінчуються там, де починаються права іншої", – розповіла координаторка проекту СitizenLab Соломія Максимович.

У лютому та березні понад 100 громадських активістів та активісток взяли участь у триденній навчальній програмі "Майстерня активних", що відбулася у 5-ти містах Донецької області: Дружківці, Краматорську, Покровську, Костянтиніцівці та Новогродівці. Після навчання учасники почали реалізовувати свої проекти, з яких 30 найбільш активних приїхали до Львова.

"Майстерня активних" у Краматорську для студентів архітектурного факультету Олесі Cкалянської та Віталія Араньо стала поштовхом до реалізації проекту архітектурного фестивалю. Провести захід вони планують на початку липня та приурочити до 150-ї річниці міста Краматорськ, а також до Дня архітектури України.

"Ми вирішили організувати архітектурний фестиваль "Від Архітектури до Будівництва" для того, аби показати мешканцям міста, що в Краматорську є архітектура і її потрібно цінувати. Бо люди не розуміють, що не можна утеплювати фасади та ліпити балкони, де їм заманеться. Це мій перший досвід в організації таких подій. Програма у Львові дуже насичена. Мені особливо сподобалася Urban-бібліотека, а також прогулянка містом із лекцією "Творення публічних просторів", – зазначила Олеся.

За словами Віталія Араньо, спілкування з активістами із Західної України дуже підбадьорило. "Я побачив людей, які захоплені своєї справою. Наприклад, історія ГО "Кращий Сихів". Ти дивишся на людину, а в неї "горять" очі. Незважаючи на труднощі, вона робить свою справу. Громадські активісти повстали проти незаконної забудови, виграли процес і перетворили простір на сквер Гідності. Після почутого ти собі думаєш: усе вдасться. Інформацію можна прочитати в інтернеті, а от спілкування не замінити нічим", – зауважив активіст. Із побаченого та почутого Віталія вразило студентське містечко УКУ на вулиці Козельницькій: "У нас так практично не будують. Проект дуже якісний: великі тераси, бібліотека, газони. Ми доторкалися до скла, з якого зроблені стіни, бо було цікаво, за якою технологією вони зроблені. Це змінює мислення. Під час навчання на парах із теплофізики, коли ми малювали вікна до підлоги,  нам казали: так не робіть, це неможливо. А тут ми бачимо: стоїть корпус, в Україні, з панорамними вікнами до підлоги, і це можливо! Скляний дах у Центрі Шептицького – і це добре".

Окрім навчальної мети візиту важливою стала комунікаційна складова.

"Живучи у своїх містах, ми не дуже спілкуємося між собою. Спільні обласні збори чи семінари тривають декілька годин, після чого усі роз'їжджаються. Тут же, перебуваючи три дні в такій атмосфері, коли ми живемо разом, ходимо разом, їмо разом, є можливість краще зрозуміти: хто що робить, яка мета і які проблеми в кожного. Ця комунікація відбувається у зміненому контексті. Не на Східній Україні, де все звичне і ми відтворюємо шаблонні моделі поведінки. Інший культурний контекст дав імпульс відкритися до нових можливостей, на які ми б не звертали уваги, якби та ж сама подія відбувалася на Сході України. Як людина зі сфери комунікації я глибше зрозумів активістів зі Сходу та Заходу, особливості їхнього мислення та специфіку діяльності", – розповів Андрій Козлов, громадський активіст із Краматорька, випускник УКУ.

Навчальна програма у Львові заклала ще одну цеглину у будування мостів взаєморозуміння та об'єднання громадських активістів зі Східної та Західної України, якого в України тривалий час не вистачало. Організатори та учасники поїздки підтверджують це своїми відгуками. Попереду на учасників проекту ще чекає підсумкова конференція у Краматорську для обміну здобутим досвідом та творення планів на майбутнє.

Проект "СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства" від Інституту лідерства та управління УКУ реалізовується в рамках проекту "Програма сприяння громадській активності «Долучайся!»", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проекту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не відображає погляди агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

 

Tagged under

 

У понеділок, 11 червня, Інститут лідерства та управління УКУ запрошує всіх охочих на День відкритих дверей Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями в Києві. 

Якщо Ви бачите своє майбутнє в громадському секторі та шукаєте можливостей для особистісного розвитку та професійного зростання, то Вам до нас! 

Програма заходу:
18:30-19:00 – знайомство у форматі кафе-семінару зі студентами та випускниками програми;
19:00-20:00 – лекція-розмова із соціальною інноваторкою, президенткою ГО "Garage Gang" Іриною Соловей (Iryna Solovey) на тему: "Залучення громадян до формування порядку денного в містах". Будемо говорити про волонтерство, доброчинність, соціальні інвестиції, участь у публічних акціях;
20:00-20:20 – презентація Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями;
20:20-21:00 – неформальне спілкування за кавою.

Чекаємо на Вас 11 червня о 18:30 год. в Київському центрі УКУ.
Реєструйтеся за посиланням -> https://bit.ly/2JatLJN та проведіть вечір понеділка пізнавально.

Tagged under

Інститут лідерства та управління УКУ оголошує конкурс стипендій на навчання на Магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями.

Стипендія покриває 55-70 % вартості навчання.

Для того, щоби взяти участь у конкурсі, необхідно:

Якщо ви працюєте у неприбутковій організації, то це можуть проекти, що стали успішними завдяки Вам. Тривалість відео – не більше 3 хв.

Заповнену аплікаційну форму та відео потрібно надіслати на скриньку: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. до 20 червня. Тема листа: конкурс стипендій.

  • Взяти участь у співбесіді (зустріч/cкайп) після 20 червня.

Результати конкурсу будуть оголошені на початку липня.

Нагадуємо, що вартість навчання на 1,5-річній Магістерській програмі становить 50 000 грн.

Детальніше про програму читайте тут

Tagged under

Хто такий волонтер? Чи є він 37-ою мурахою? Якими є тренди волонтерства в Україні? Відповіді на ці та інші запитання спільно з модераторкою, викладачкою Інституту лідерства та управління УКУ, Оксаною Дащаківською шукали учасники дискусії "Тренди волонтерства в Україні". Зустріч за участі експертів та громадських активістів організувала громадська організація Ukrainian Volunteer Service у співпраці з Інститутом лідерства та управління УКУ та громадською організацією "Київський діалог".

За словами Марії Донець, співзасновниці Ukrainian Volunteer Service, слово "волонтер" в Україні стало особливо популярним 2014-го року. Ще однією хвилею популярності волонтерства було Євро - 2012. До того часу  мало хто розумів його суть.

Розвиток волонтерського руху формує тренди. Як зазначила Марія Донець, за останні роки в Україні сформувалися три основні тренди волонтерства: перший – люди всередині маргіналізованих груп почали допомагати один одному; другий – розвивається професійне (pro bono) волонтерство; третій – волонерство стало більш уживаним і більш престижним. "Люди всередині маргіналізованих груп почали допомагати один одному. Особи, які знаходяться у зоні соціальної проблеми, почали ставати більш самозарадними. Наприклад, проект "Новий відлік", який допомагає ветеранам АТО і ВПО відкривати бізнес. Ті, які відкрили свій бізнес, приходять на цю програму менторами, беруть на роботу людей, що потребують допомоги. У 2018 році з'явилося багато професійних волонтерів. Вони знаходять у волонтерстві самореалізацію. Волонтерство стає більш уживаним і престижним. Люди починають розуміти, що волонтерство – важливий пункт у резюме, який може в майбутньому допомогти отримати добру роботу. Цей тренд особливо помітний серед молоді та людей, які хочуть змінити сферу діяльності. Зараз розповсюдженою є ідея, що волонтером може бути як експерт, який безкоштовно надає допомогу, так і людина, яка вдома організувала розпродаж чогось, щоб зібрати кошти на щось. Люди можуть не лише допомогти, але й стати трішки кращими через зворотній зв'язок від спільноти, а також здобути нові знання і навички", – розповіла Марія.

Через російсько-українську війну на Сході України для багатьох волонтерство стало сенсом життя. За словами Іванки Цюник, співзасновниці студентської організації "Україна - єдина", військове волонтерство має продовження і після війни. "Ми волонтеримо для військових. Це, насамперед, театральний напрямок, вертепи для військових. Також ми розвинули ще два напрямки: робота з дітьми у школах із зони АТО та поїздки дітей зі східних регіонів України до Львова. Після війни є що робити. Коли ми приїжджали у східні області та спілкувалися з військовими, вони говорили: ми дуже дякуємо вам за те, що ви робите, але це набагато потрібніше людям, які живуть тут; ідіть і робіть, бо те, що ви робите, – це культурний фронт. Тому ми вирішили ці напрямки розвивати далі. Навіть якщо війна закінчиться, візити громад будуть актуальними, навчання дітей у школах буде актуальним".

Однією з небезпек у волонтерстві, про яку говорили учасники дискусії, є "вигорання". Адже, за словами Іванки Цюник, щоби щось комусь віддати, потрібно в собі мати. Знайти себе в іншому, не несучи ризиків своїй професійній кар'єрі та організації, в якій ви хочете волонтерити, – один із викликів для волонтерів та розвитку волонтерського руху.

"Деякі організації та окремі люди почали підмінювати слово "благодійність". Я переживаю, аби словом "волонтерство" певні особи не прикривали своїх недобрих намірів; щоб волонтерство не стало сенсом усього життя для молодих людей, бо є переломні моменти в житті. Можливо, в такі моменти треба зупинитись на рік-два, зайнятися побудовою свого життя, а потім до питання волонтерства повернутися. Думаю, що треба завжди ставати обабіч і дивитися: чи я правильно роблю, чи в правильному напрямку рухаюсь?", – зауважив Андрій Ковальський, директор державної молодіжної платформи Львівський обласний молодіжний центр.

За відгуками учасників, такі дискусії важливі, бо допомагають зрозуміти глибше суть та особливості волонтерства, адже, як зазначила одна з дискутанток, комунікаційна менеджерка проекту Львівської освітньої фундації "Будуємо Україну Разом" Катерина Мячіна, волонтер – це людина, яка несе в собі соціальну відповідальність та її множить.  

Tagged under

Магістерська програма з управління неприбутковими організаціями зібрала декілька десятків громадських активістів та активісток 11 травня у Центрі Андрея Шептицького УКУ. Гості мали нагоду не лише почути про особливості цьогорічного вступу на Програму, поспілкуватися з випускниками, але й отримати відповіді від сенатора УКУ Ярослава Рущишина щодо побудови сучасних відносин між бізнесом та громадським сектором в Україні.

Дізнатися про особливості єдиної сертифікованої Міністерством освіти та науки України програми з управління в третьому секторі можна завжди, завітавши чи зателефонувавши до офісу Інституту лідерства та управління УКУ. Однак цього травневого вечора активісти й активістки мали можливість звірити годинники та перейняти досвід саме від теперішніх студентів і випускників.

Для колишньої студентки Програми Іванки Герус, фінансової керівниці львівського осередку "Пласт", навчання стало т. зв. game changer: "Що мені дала Програма? Я покинула бізнес, в якому працювала раніше, і переконалася, що можна саме працювати, а не волонтерити в громадському секторі. Найбільш важливим стало усе, що пов’язане з фінансами. Тим паче, що фінанси зачіпають практично всі галузі, які є в організації - комунікації і управління персоналом, що також стало вагомим для мене. Найцінніше - це те, що є люди, з якими ми навчалися разом, з якими зараз можна консультуватися та співпрацювати. Так само є дуже велика підтримка від викладачів, з якими я досі спілкуюся".

Натомість потенційна абітурієнтка Оксана Фітель, координаторка програм і проектів  ГО "Центр соціальних інновацій", зізналася, що саме потреба мати загальну перспективу у галузі стала визначальною, щоб здобувати освіту в управлінні: "Маючи практичний досвід, я розумію, що мені бракує системних знань, які приходять після "вставання на граблі", коли доводиться вчитися на власних помилках. Така програма зробила би мою роботу більш ефективною і врахувала вже досвід тих людей, які є фахівцями у сфері розбудови громадянського суспільства".

Під час Дня відкритих дверей була також нагода обговорити деякі проблеми, з якими зіштовхуються представники громадянського суспільства в Україні. На думку підприємця і громадського діяча  Ярослава Рущишина, це, насамперед, низький рівень довіри в українському суспільстві, що стає перепоною для ефективної діяльності в усіх сферах. Парадоксально, але саме за умов низького рівня довіри в результаті революційних подій в Україні, учасником яких був  і пан Ярослав, активісти віддавали важелі впливу тим, хто уже був при владі. Довіра сьогодні стає запорукою існування інституцій, зважаючи на глобалізацію ринку та розмивання вертикального штибу владних відносин. "Якщо ми хочемо надати чомусь поступальний процес, треба створювати інституцію. А це, як правило, громадська організація", - зазначив пан Ярослав.

Варто звернути увагу на особливості цьогорічного вступу, про які розповіла керівниця  магістерської програми Дарія Данильченко.

Для вступу на магістерку з управління неприбутковими організаціями потрібно:

  • до 20 липня заповнити аплікаційну форму (документ можна завантажити із сайту ІЛУ) та надіслати на скриньку: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;
  • до 20 липня надіслати мотиваційне відео на тему "Як я будую громадянське суспільство?";
  • з 2 по 28 липня 2018 року подати документи до приймальної комісії;
  • скласти вступні іспити: фаховий (усна співбесіда) та з англійської мови (для абітурієнтів, які мають попередню освіту з інших спеціальностей (не менеджмент) - скласти  додатковий фаховий іспит.

Собівартість навчання на Програмі становить 50 000 гривень. Усі, хто вступають на Програму, отримують стипендію, що покриває 40% вартості навчання. Також упродовж червня відбувається стипендійний конкурс, за результатами якого можна отримати більшу стипендію. Таким чином вартість навчання може становити від 15 000 до 30 000 гривень.

Tagged under

 

Чому історія має значення? Що впливає на зміну цінностей? Чим особливе теперішнє покоління? Чого не вистачає, аби в Україні відбулися результативні зміни? Відповіді на ці запитання можна знайти у тезах історика, професора Ярослава Грицака, озвучених під час натхненного сніданку зі студент(к)ами Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями ІЛУ УКУ.

1. Коли в 1991-му році розпався Радянський Союз і всі очікували економічного дива, то прогноз німецького банку Deutsche Bank був такий, що зі всіх республік найкраще буде жити Україна. За економічним потенціалом, рівнем освіченості населення та іншими характеристиками подібних Україні республік не було. Банкіри не розуміли, що Україна має сильну травму XX століття: це Перша світова війна, громадянська революція, колективізація, голод, Друга світова війна, Волинь, УПА, депортації. Тобто, це тривалість у 45-50 років, що захопила одне-два покоління. І потрібно розуміти логіку таких людей. Вони інстинктивно не хочуть змін. Це логіка виживання.

2. Історія має значення. Погана новина: історія нас обмежує. Але є добра новина: історію можна подолати. Історія не є в'язницею і залишає нам простір для вибору. Якщо ми розуміємо обмеження, то по-інакшому починаємо планувати свою стратегію.

3. Ми завжди залишаємося тими, якими були у віці між 13 і 20 років. У цей час формується наш моральний хребет. Якщо ви хочете знати, хто Ви є, подумайте, що з Вами сталося в тому віці. У цей час формуються цінності. Тому те, як себе веде покоління, залежить від того, що з ним сталося в той час. Спосіб думання не змінюється.

4. Основна теза американського соціолога Роланда Інґлегарта, який досліджував студентські страйки у Європі 1968-го року, була така: якщо ти хочеш знати перспективи своєї країни, то важливим фактором є релігія. Його висновки, зроблені на підставі величезного емпіричного матеріалу: краще ведеться країнам, які були чи залишаються християнськими (виняток становлять конфуціанські країни). У межах християнства заможніше живуть західні, аніж східні християни, а в західному світі краще ведеться протестантам. Двома іншими факторами є імперії (зі всіх імперій лише Британська послужила платформою для модернізації, іншим це не вдалося) та комунізм (комунізм усюди виявився гальмом).

5. Зміна цінностей у 1960-х роках на Заході відбулася через перехід від індрустріального до постіндустріального суспільства. Україна зробила те ж саме в 2000-х роках. Тоді в нас відбувся перехід від індустріальної до сервісної економіки. Є гарний образ: головний прибуток зараз є не від диму фабричних труб, а від диму з горнятка кави. Інґлегарт каже, що ця зміна пов’язана зі зміною цінностей. Люди переходять від цінностей збереження до цінностей самовираження. Якщо з’являється значна група людей із цінностями самовираження, чекайте на політичні зміни в країні. Як тільки це стається, можна почати долати історію.

6. Якщо говорити про головний спільний досвід теперішнього українського покоління, то це покоління ґаджетів та соцмереж. Це перше глобальне покоління, бо ці речі є повсюди. Існування Життя в соцмережах означає певний етос – егалітарний, коли всі між собою рівні. Тому у вас дуже сильна горизонтальна енергія. Це означає, що вас дуже легко змобілізувати на якісь акції, на креативні протести, волонтерство, флешмоби.

7. Покоління – це прісне тісто. У ньому має бути група, що має його солити. Ця група задає тон такому поколінню. Вона має стати його "сіллю".

8. Є три головні групи, звідки беруться в Україні агенти зміни: це мешканці великих міст із кількістю населення понад 500 тис., з вищою освітою та віком від 18 до 30-ти років.

9. Агентами змін на Заході є переважно агностики (вони не відкидають і не приймають існування Бога), а в Україні – це люди віруючі. Дуже часто ці люди із Західної України. Ця частина України була включена до СРСР лише після війни, тому люди тут не зазнали агресивної совєтизації 1920-30-х років, що супроводжувалася знищенням церков. У такому контексті Україна схожа не на Європу, а на Північну Америку, де релігійність є відносно високою.

10. У вашому поколінні є сильна соціальна горизонтальна енергія. Проте воно не сприймає вертикальних структур, тобто таких, що пов’язані не з егалітарним етосом, а ієрархією: ви не хочете йти в партії і не хочете голосувати. Але якщо ви хочете творити зміни, то не можна обійтися без держави. Тому потрібно йти у владні структури. Громадянське суспільство мусить для цього готувати "десант".

11. Історія не змінюється швидко. Це інертна сила. Щоби змінити країну, треба час. У середньому час змін триває 50 років. Це все-таки еволюція, а не революція. Але мають статися швидкі зміни, що змінюють траєкторію. Має бути момент take off. Це як літак, що піднімає шасі і відривається від землі. Революція дає такий шанс. Проте в нас він не був використаний ані після першого, ані після другого Майдану. Третій Майдан має статися біля виборчих урн. Внаслідок виборів має прийти політичний клас, який має волю, сили і бажання змінювати правила гри. Цього політичного класу поки що немає.

12. Не можна побудувати досконале суспільство в недосконалій країні. Потрібно формувати новий порядок денний для громадянського суспільства. Воно має готувати "десант", який "висадиться" у владу і змінить теперішній політичний клас. Треба формувати активну мотивовану меншість, яка зможе знайти форми, що дозволять цьому поколінню йти в політику. Тобто, придумати способи, як горизонтальну енергію перетворити у нову вертикаль влади. Ймовірно, цього не станеться на виборах 2019-го року. Але є час і можливості, щоби вже готуватися до виборів 2024-го: формувати нові політичні проекти і команди, що прийдуть до влади. Усе, що могло бути сказане, вже сказано. Прийшов час дії.

Підготувала Людмила Левченюк

Tagged under

 

У п'ятницю, 11 травня, Інститут лідерства та управління УКУ запрошує всіх охочих на День відкритих дверей Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями.

Якщо Ви бачите своє майбутнє в громадському секторі та шукаєте можливостей для особистісного розвитку та професійного зростання, то Вам до нас!

 

Під час заходу Ви зможете: 

  • дізнатися більше про єдину в Україні магістерську програму, створену саме для представників громадського сектору;
  • почути про всі особливості цьогорічної вступної кампанії;
  • поспілкуватися зі студентами та випускниками програми, адже саме вони можуть поділитися враженнями від навчання;
  • взяти участь у дискусії із запрошеним спікером (детальніше незабаром).


Зареєструватись: https://bit.ly/2roLtla.

Tagged under

Із Любомиром Хабурським ми познайомилися під час курсу особистої ефективності для громадських лідерів в Інституті лідерства та управління. Відвертий та енергійний, за декілька хвилин до зустрічі він гучно увімкнув музику з добіркою пісень сучасних українських гуртів, пританцьовуючи під музичний супровід. Любомир каже, що треба співати і танцювати так, наче ніхто на тебе не дивиться. Йому це вдається, бо викликає усмішки в присутніх. Що спонукало успішного 53-річного адвоката, експерта із консалтингу IT-проектів приїхати в Україну і проводити на волонтерських засадах тренінги з особистісного розвитку для молоді? Про це, а також про важливі складові особистого та професійного життя для успішного лідерства, у нашій розмові.

 

Частина 2.

 

– У своїх тренінгах Ви говорите, що лідер має розвивати інтуїцію. У цьому допомагають три складові: спокій, mindfulness і захоплення природою.

– Ще є четверта, яку я забув додати: пробудження емоцій через мистецтво.

– Як Ви практикуєте ці речі?

– Один із найкращих способів – це перебувати у спокої, що найлегше зробити на природі. У такий спосіб ми створюємо умови, щоб інтуїція проявилася. Стівен Спілберґ казав, що інтуїція не кричить, а шепоче. Тому для неї треба створити місце, щоби вона могла промовити. Інша складова – це емоції. Заняття чимось мистецьким пробуджує емоцію, яка, в свою чергу, пробуджує інтуїцію. Спокій, природа і активне занурення в мистецтво (театр, музику тощо) є дуже важливими для того, щоби людина збалансувала себе і своє мислення. Mindfulness – це ще один інструмент, який може допомогти вгамувати розум від негативного та непродуктивного мислення. Це коли ми не сумуємо за минулим і не турбуємося про майбутнє. Ця техніка cтає все популярнішою в Канаді, Америці та Британії. Її відділили від буддизму, забравши релігійний зміст, і адаптували до звичайного життя. Пробуджувати і прислуховуватися до своєї інтуїції – дуже важливий шлях до творчості та інноваційності, що допомагають людині досягнути успіху у всіх галузях професійного та особистого життя. Кожному варто вправлятися у техніках розвитку своєї інтуїції.

– На наше життя впливає наше мислення. Останнім часом дуже популярною є техніка дизайн-мислення, елементи якої Ви застосовуєте під час занять. Розкажіть трохи більше про це.

– Двоє авторів, Білл Барнет та Дейв Еванс, написали книжку "Дизайнування свого життя" ("Designing your life"). Вони почали опрацьовувати техніку дизайн-мислення значно раніше, ніж вона стала популярною. Вони застосовують різні методики, що використовують люди, які професійно займаються дизайном у різних галузях. І вони це адаптовують до мислення про майбутнє, кар’єру. У книжці описано декілька етапів. Дуже важливо бути свідомим свого професійного та особистого життя. Важливо бути чутливим до того, що тебе наповнює енергією, що дає відчуття включеності. Ми себе дуже обмежуємо, бо хочемо здаватися не такими, якими є. Тому тримаємося саме тих моментів, в яких бачимо себе з найкращої сторони. У такий спосіб ми блокуємо наш розум від появи нових думок. Ці автори розробили вправу "карта думок" (mind mapping). Вона полягає в тому, що ми робимо прототип, на якому можемо розвинути наш досвід і знання через асоціативні підсвідомі ланцюги думок. Щоби ми пробували і не думали, що нам треба відразу знати відповідь на те, що ми маємо в своєму житті зробити. У такий спосіб можна навчитися думати про своє майбутнє і не бути зацикленими на чомусь одному. Випробовуючи різні прототипи занять і робіт, ми можемо краще відчути, що нам вдається замість того, щоб думати лінійно. Саме застосовування прототипів є найважливішою технікою для дизайнерів.

– У Ваших тренінгах багато йдеться про важливість "бути собою". На формування особистості значною мірою впливають виховання батьків та освіта. У Вас є троє дітей. Які методи для їхнього виховання застосовуєте?

– Ми з дружиною Лесею багато уваги звертаємо на виховання. По-перше, стараємося не порівнювати наших дітей один до одного або до когось іншого з родини. Упродовж 11-ти років ми займалися з ними вдома. У Канаді є така можливість, home schooling, коли батьки навчають своїх дітей вдома. Ми тоді мешкали за містом і багато часу проводили разом. Ми з ними багато говорили на різні теми, сприймали як дорослих. Ми слухали Ted Talks, після чого дискутували. Під час спільної трапези ми мали своєрідні міні-семінари: якась тема з’явилася – і ми починали про це говорити. Якщо виникали труднощі, що стосувалися їхньої поведінки, то ми з ними про це говорили також: про їхні стосунки між собою, з учителями, з товаришами. Ми дуже пильнували, щоби їх вислухати, з ними поговорити, але також навчитися від них. Ми багато вчилися від наших дітей з тих розмов. Між нами був постійний обмін думками. Це певною мірою вплинуло на те, що вони відчували себе дорослими, відчували нашу довіру, могли відчувати себе впевнено, самими собою. Ми також намагалися їх привчити до відповідальності. Коли вони хотіли, щоби ми прийняли рішення за них, ми казали, аби вони це зробили самостійно. Був період у моєму житті, коли через проблеми на роботі мене було легко вивести з рівноваги. Серед наших дітей виникла динаміка, що вони між собою змагалися, що часто доводило до бійки. Це виводило мене з рівноваги. Я покликав їх на зустріч і попросив, аби вони написали усі риси своєї поведінки, що доводять до таких конфліктів. Хотів їх оцінювати упродовж місяця: чи вони роблять те, що доводить до конфліктів, чи ні. Але в останню мить вирішив не оцінювати їх, а щоб вони склали список речей із моєї поведінки, що створює конфлікти. Вони оцінювали мене упродовж місяця. Це дало сильний ефект, тому що я звернув увагу на себе. З однієї сторони, я думав про те, як маю змінити свою поведінку, щоб не нервуватись; з іншої сторони, це допомогло їм, бо вони побачили, що я готовий себе змінювати. Вони хотіли, щоби я отримав кращі оцінки, тому робили так, щоб себе змінити. Це були моменти, коли я їм показував, що готовий брати відповідальність за свою власну поведінку, свою зміну. Вони бачили реальність людини, Любомира, зі всіма його вадами. І вони бачили, що я намагаюся виправитися. Це в якійсь мірі допомогло їм також більш по-дорослому ставитися до цієї ситуації.

– Чи можна сказати, що Ваш приклад став для них дуже промовистим і вони самі захотіли змінитися?

– Думаю, це правда.

– У світі все популярнішою стає тема емоційного інтелекту. Деніел Ґоулман у своїй книзі "Емоційний інтелект" пише, що в багатьох регіонах США є програма "Соціально-емоційне навчання" (SEL), яка є обов'язковим складником навчального плану. Окрім певного рівня успішності учні мусять опанувати необхідні для життя соціальні й емоційні навички. Чи Ваші діти проходили таке навчання у школі в Канаді?

– Я не знаю, чи мої діти це проходили в школі, але вдома ми постійно говорили про це. Ми це не називали "емоційний інтелект", але, наприклад, як починалася сварка, ми не лише хотіли її зупинити. Ми говорили, як людина почувається, ми заглиблювалися в їхні відчуття. Кожен із них має унікальний емоційний профайл. І ми це обговорюємо в різних аспектах. Якщо є ситуація щодо Соломійки, я можу це обговорити також із Мар'яном у присутності Соломійки або без неї. Якщо є труднощі у наших стосунках з дружиною Лесею, то ми також це обговорюємо. Вони беруть участь. Це постійна відкрита дискусія. Я також прошу порад і коментарів у наших дітей про себе, особливо коли виходжу з рівноваги чи поводжуся несправедливо – бо з емоціями таке трапляється. Діти дають дуже влучні поради і відчувають, що Леся і я оцінюємо їхні емоції, спостереження і вклад. Думаю, що це і є практичним втіленням концепції емоційного Інтелекту, і це спосіб робити так, щоб зміцнювати наші сімейні стосунки. 

– Ви часто розповідаєте про свою дружину Лесю. Зокрема, під час тренінгів ділитеся пережитим подружнім досвідом. Розкажіть трохи про свою дружину.

– Я дуже люблю Лесю. До речі, її мама народилася у Львові. Лесин дідо (по мамині стороні) був професором Українського таємного університету, а бабця була мисткинею, що навчалася в Олекси Новаківського. 1944 року, коли Лесиній мамі було 3 роки, сім'я втекла зі Львова. Лесин батько Кріс є британцем. Лесина мама доклала багато зусиль, щоби виховати Лесю, її брата і сестру в українському дусі. Леся була директоркою Української школи упродовж 8-ми років. Згодом її запросили керувати програмою, на якій навчається 6 тис. студентів у 30-ти громадських школах. Українство і благодійна діяльність були і є для Лесі дуже важливими. А для мене важливо підтримувати розвиток Лесиної кар’єри. Тому я заохотив її вступити на магістерську програму з педагогіки, раніше вона вже закінчила магістерку з мистецтвознавства. Мені важливо, щоби в Лесі була нагода самовиразитися через кар’єру та освіту, адже саме вона 11 років займалася навчанням дітей вдома (home-schooling). 

– Записала фразу під час Вашого тренінгу: "Щасливе подружжя – це двоє людей, що одночасно танцюють дует і соло". Що важливо в такому дуеті? 

– Життя в подружжі є складним. Якщо ви хочете бути щасливими разом, маєте бути реалістичними щодо труднощів у житті: буденності, фінансів, виховання дітей. Усі ці стреси відображаються на подружньому житті. Особливо, коли двоє людей довго живуть разом і бачать різні недоліки один одного. Щоби пара могла співпрацювати в подружжі, на відміну від команди, мусить докласти набагато більше зусиль. Ейфорія, закоханість на початку зникають. Залишаються стосунки, які потрібно відновлювати, підживляти. Є хороші книжки про подружні стосунки, зокрема: "Сім принципів щасливого шлюбу" Джона і Джулі Готтман (Julie and John Gottman "The seven principles for making marriage work”) та "Обійми мене міцно" Сюзан Джонсон  (Sue Johnson “Hold me tight”). Я дуже хочу, щоб другу книжку переклали українською.  Також рекомендую прочитати статті та книжки Естер Перел (Esther Perel). Допоміжні матеріали у своїй онлайн-книжці зібрав Ален де Боттон (Alain de Botton, http://www.thebookoflife.org/). Щоби подружжя було разом, люди в ньому мусять бути відкритими і цінувати один одного. Для цього треба розвивати багато навиків: щедрість, дбайливість, почуття гумору, грайливість, цілісність. Ми багато уваги приділяємо самовихованню, роботі, і майже не вчимося відживляти любов. Мені шкода, що ми цього не робимо. Тому маємо стільки нещасливих людей, стільки нещасливих пар. Я би хотів, щоби кожен студент і студентка, молодий професіонал і професіоналка навчилися себе любити і були щасливими у своїй сім’ї. Найкращий дарунок своєму партнеру чи партнерці і найкраща запорука щасливого подружжя – це подарувати свою вразливість (“vulnerability”) і повну необмежену відкритість. Лише вони можуть забезпечити чесність, і лише чесність може втримати емоційний зв’язок і любов, і лише емоційний зв’язок і любов мають силу втримати подружжя у щасливому стані. Я всім бажаю бути щасливими у подружжі, тому про це часто говорю.

– Любов – це вибір. А вибір – це рішення. Чи не так?

– Є така стаття "Справжня любов – це вибір" ("Real life is a choice"). Якщо говорити про любов, то це означає, що ти маєш настанову. Ти мусиш працювати і діяти, щоби ту любов збудувати, а не чекати, що це буде якесь почуття. У такому значенні це є "вибір", який потрібно постійно підтримувати активними діями, випромінювати його через слова, жести і погляди. Це, мабуть, найтяжча праця, бо вимагає уваги упродовж цілого життя. Водночас, коли цей вибір любити ефективно втілити, то він приносить найглибше щастя Вам, Вашому партнеру чи партнерці та людям навколо.

– Ви також говорите про складні рішення. Що важливо під час прийняття рішень?

– Багато з людей зациклені на тому, щоби приймати рішення. Ми дуже багато думаємо про те, що та чи інша опція зроблять величезну різницю в нашому житті. Тому я ділюся інструментами, щоби зрозуміти, чому рішення є складними і що їх робить такими, а також стратегіями, щоби перебороти страх прийняття рішень. Мене запитав мій син: «Краще купити і жаліти, що ти купив? Чи не купити і жаліти, що ти не купив?». Це можна застосувати до рішень. Чи зробити щось і жаліти, що ти зробив? Чи не зробити і жаліти, що не зробив? Якщо ми не приймаємо рішень, обставини в нашому житті змінюються, і нам залишається лише жаліти, що ми не прийняли рішення. Отже, якщо ми боїмося прийняти рішення, то будемо в обставинах, коли не зробили вибір, і будемо жаліти про це. Тому не можна боятися приймати рішень. Потрібно приймати їх активно.

 

Частина 1 (читати)

 

Розмовляла Людмила Левченюк

 

 

Tagged under

 

Інститут лідерства та управління УКУ (ІЛУ УКУ) оголошує відкриту вакансію академічного керівника Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями. 

 

Вимоги та компетенції:

  • вища освіта у сфері управління або в суміжних сферах;
  • досвід роботи в освітній сфері не менше 3-ьох років;
  • досвід розробки освітніх програм;
  • практичний досвід праці/волонтерства у громадському секторі;
  • володіння англійською мовою на рівні не нижче В2;

 

  • орієнтованість на результат;
  • аналітичні та дослідницькі здібності;
  • високі комунікативні навички;
  • уміння знаходити розв’язки комплексних проблем;
  • відповідальність та самоорганізованість;
  • ініціативність та проактивність;
  • емоційна зрілість;
  • підпорядкованість поведінки і міжособистісних комунікацій нормам християнських традицій.

 

Основні обов’язки:

  • забезпечення високої академічної якості та цілісності Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями та формування стратегії її розвитку;
  • розвиток та вдосконалення програми відповідно до потреб неприбуткового сектору та вимог МОН;
  • формування викладацького складу, координування процесу оцінювання викладачів та їх розвитку;
  • розвиток та підтримка міжнародного партнерства, міжнародного співробітництва викладачів та участі студентів у міжнародних ініціативах;
  • координування роботи команди програми та контроль за якістю їх результатів.

 

Пропонуємо:

  • офіційне працевлаштування;
  • дружній колектив;
  • стабільну оплату праці;
  • цікаве та динамічне середовище;
  • можливість особистісного та професійного розвитку.

 

Резюме надсилайте окремим файлом до 20 травня 2018 року включно на скриньку: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. (Тетяна Процик).

За додатковою інформацією звертайтесь: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., тел.: (093) 20 60 310 (Оксана Магура).

 

Tagged under
Сторінка 1 із 32

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку