Інститут лідерства та управління УКУ впроваджує інноваційну програму про ухвалення рішень в умовах невизначеності. З цією метою до Львова запросили Ґріффа Ґріффітса – незалежного консультанта з Інституту Динаміки людських систем (Human Systems Dynamics Institute, London). Упродовж двох днів близько 20 управлінців та менеджерів отримали розуміння теорії комплексності (Complexity) під час навчальної програми "Як ухвалювати рішення в умовах постійної невизначеності". Про новий підхід Human Systems Dynamics (HSD) мали можливість почути також студенти ІЛУ УКУ в рамках лекції експерта.

В основі Динаміки людських систем (HSD) лежить теорія комплексності, предметом дослідження якої є нестійкий, невизначений, заплутаний і багатозначний світ. HSD дає інструменти для рішень та дій у такому світі. Основною одиницею HSD є схеми (patterns), що виникають внаслідок взаємодії між людьми, обставинами, ідеями. Знання із HSD допомагають побачити ці схеми та впливати на них. Тому програма з теорії комплексності стає надзвичайно актуальною в сучасному змінному світі складних схем. Теорія комплексності важлива та актуальна для України, що перебуває у стані постійних змін та спроб віднайти себе як усередині, так і назовні в новій міжнародній ситуації.

"Нашій країні потрібно зробити стрибок, щоби надолужити за своїм розвитком інші високорозвинені країни. Для цього необхідні відповідні інструменти. Стрибок можливий, якщо спроектувати і зробити те, чого раніше ніхто не робив. За дослідженнями, українці – одна із націй світу, яка має чи не найбільший відсоток уникнення невизначеності. Ми не знаємо, що робити з невизначеністю. Цьому треба вчитися, бо світ стає все більш невизначеним. Такі знання особливо важливі для впровадження реформ, тому що реформи – це перехід від старого до нового. Немає прописаного способу, як це зробити, його треба знайти. Підхід HSD і теорія комплексності заперечують наше стійке переконання, що майбутнє прогнозоване", – розповів Віталій Руденький, координатор програм управлінського розвитку ІЛУ УKУ.

На думку керівника відділу адвокації у Реанімаційному Пакеті Реформ Вадима Міського, реформи – це завжди невизначеність і нескінченний процес. Тому багато людей розчаровуються, бо не вірять, що можна досягнути досконалості. "Вдосконалення – одне із базових розумінь теорії, яку ми вивчали. Водночас у цій невизначеній неможливості досягнути досконалого стану завжди можна робити визначені зрозумілі маленькі вдосконалення. Наприклад, коли ми точно не можемо зміни весь медіаринок у країні, але можемо створити Суспільне мовлення, яке буде якісно кращим за решту медіаринку. З часом це матиме ефект на весь медіапростір у державі. Те ж саме зі створенням Верховного Суду. Коли неможливо замінити усіх суддів відразу, але хоча би невелика кількість хороших суддів у новому Верховному Суді – це вже значно краще", – зауважив Вадим Міський.

Для самого тренера поїздка стала першою спробою адаптації теорії комплексності до реалій в Україні. Ґріффа вразила висока зацікавленість аудиторії та складні запитання від учасників. "Один із учасників під час навчання сказав: "Я знаю: це шаблон шаблонів". Це найбільш абстрактна теорія серед теорій змін. І вона має недоліки, бо не  пропонує негайних рішень. Але має і переваги, оскільки її можна застосувати в багатьох cферах і до нових викликів. Водночас це потребує праці для адаптації цієї теорії до українського контексту. Не мине багато часу, коли ви будете отримувати корисні результати з цього", – розповів експерт.

Організатори планують розвивати теорію комплексності в Україні та переконані у її ефективності та актуальності.

Tagged under

Учасники VІ Форуму організаційного розвитку громадянського суспільства обрали Інститут лідерства та управління УКУ одним із найкращих освітніх провайдерів. За результатами голосування третє місце здобув Інститут професійного фандрайзингу, друге – Інститут лідерства та управління УКУ і перше – соціальний консалтинг "Параграф". Критеріями відбору були якісні послуги, інноваційний підхід, сучасні методики, пост-тренінговий супровід, ефективні зміни в роботі організації після отриманих послуг. Цьогорічний Форум відбувався у Києві 16-17 листопада. Найбільш масштабна подія в громадському секторі України зібрала разом понад 1700 учасників та 160 спікерів.

"На початку Форум творила спільнота практиків організаційного розвитку. Вони напрацювали його формат і наповнення. Я також брала участь у цих зустрічах. Ця платформа допомагає знайти синергію між різною діяльністю, а також творити мережу підтримки один одного. Це важливо, оскільки громадські активісти багато працюють на місцях. У їхній праці виникають різні почуття та емоції. Інколи здається, що вони в меншості, інколи, що їхні зусилля як Сізіфова праця. Для нас ця відзнака – результат довгої старанної праці, яка надихає людей змінювати життя", – розповіла директорка ІЛУ УКУ Наталя Бордун.

Цього року окрім інституційної номінації з'явилась персональна, в якій третє місце здобув Дмитро Якимець, друге – Олександра Бакланова, перше – Руслан Краплич.  Усі троє також є викладачами Інституту лідерства та управління УКУ.

"Це була приємна несподіванка. Значною мірою, це ознака не стільки якості, як поширеності. Також це запит на практичну форму навчання, на розвиваючі заходи через досвід. Свої тренінги я починаю з того, що найважливішим є те, про що ми домовимося, пропрацюємо, а не інформація, яку можна знайти на Вікіпедії. Я намагаюсь робити акцент на практиці. Тому ця відзнака для мене більше про методи, ніж про особу", – розповів викладач ІЛУ УКУ Дмитро Якимець.

Як зазначив Дмитро, Форум – це можливість представникам громадянського суспільства поспілкуватись, відчути нові тенденції, методи роботи, зарядитись енергією, представити себе й отримати зворотній зв'язок, побачити важливість своєї роботи та роботи інших.

Тема VI Форуму "Практики свободи" була сфокусована на спроможностях, які треба зміцнити громадським і благодійним організаціям, щоб свобода із далекого філософського поняття стала щоденною рутиною кожного українця. Однією із ключових цитат, яку організатори Форуму обрали для інформаційного супроводу події, стала цитата Блаженнішого Любомира Гузара: "Свобода не в тому, щоби робити, що заманеться. Свобода – це лишень право творити добро. Свобода – то змога служити людям... Повна свобода цілої України має складатися з частинок такої свободи кожного з нас". На думку організаторів, така свобода – це наміри і вчинки, які кожен з нас обирає. Правила, яких ми дотримуємося усвідомлено: сплатити податки, взяти участь у виборах, працювати чесно та віддано, не боятися розповісти про корупцію. Така свобода потребує самовиховання. Ця свобода не завжди зручна, проте необхідна.

 

 

 

Tagged under

1. Кому програма стане в нагоді?

Керівникам громадських організацій, соціальним підприємцям, менеджерам проектних офісів реформ, перемовникам, спеціалістам з безпеки та ризику, інноваторам, тренерам, спеціалістам зі scrum та Agile, а також всім, хто цікавиться змінами, ростом складності суспільства та майбутнім.

2. Які питання будуть розглянуті?

Найважливіші характеристики комплексних проблем, операції з патернами, adaptive action, adaptive systems, емерджентність і передбачуваність.

3. Що таке патерни?

Патерн - це стійкий нероздільний клубок взаємодій, факторів, процесів, елементів, який протягом тривалого часу не змінює форму і прогнозовано поводиться. Патерн не можна розділити на окремі елементи для аналізу, він є наслідком синергії багатьох факторів - відомих і невідомих. Патерн невіддільний від свого контексту. Прикладами патернів є активні групи в соціальних мережах, стереотипи, чутки, спосіб прийняття рішень, взаємодія, пропаганда, конфлікти, групи впливу під час прийняття рішень, шкідливі звички, групове мислення, усталений спосіб споживання медійного контенту, шаблони поведінки, рух транспорту в місті тощо.

4. Що таке adaptive action?

Це інтеративний алгоритм, який дозволяє побачити патерн і за допомогою змістовних дій впливати на нього у бажаному напрямку. Adaptive Action дозволяє з більшою ймовірність домогтися виконання вимог громадської акції, легше змінити шаблони поведінки людей, значно покращити результативність команди і її мікроклімат, легше зруйнувати стереотипи, краще припасувати стратегію організації до реальності, боротися з пропагандою, зі значно більшими шансами продукувати життєздатні реформи.

5. Що таке світ комплексності?

Це світ, який складається з патернів. Комплексний світ характеризується такими термінами як складність, саморегуляція, синергія, чорний лебідь, непередбачувані наслідки, стежкова залежність, co-evolution, emergence, fluctuation, diversity, open system, unknown unknowns etc.

6. Який формат навчальної програми?

Дводенний тренінг в групі до 25 осіб. Тренінг буде складатися з коротких ітеративних циклів, які поєднуватимуть теорію і практику. У програмі передбачено вечірню екскурсію нещодавно відкритим центром імені Андрея Шептицького, а також вечірнє обговорення і перегляд фільму за участі керівника центру.

7. Чого я навчусь?

Виявляти патерни та впливати на них у бажаному напрямку. Бути системним новатором на повсякденні основі.

8. Чому комплексність важлива?

У сучасному світі майже всі важливі проблеми є комплексними. Будь-який складний проект чи реформа є комплексними.

9. Чому комплексність важлива для України?

Тому що ми є країною, яка намагається реформувати себе. В комплексному світі неможливе механічне копіювання уcпішних практик сусідів. Західні інституції вказують нам добрий напрямок, але їхні рекомендації під час реалізації часом можуть шкодити.

10. Де у світі використовуються знання про комплексні системи?

Міське планування, громадські акції, дизайн груп, дизайн проектів, боротьба з тероризмом, планування спецоперацій, дизайн policy, планування урядових програм (Сингапур, Шотландія тощо).

 

 

Tagged under

Між військовослужбовцем та воїном існує відмінність. Перший виконує умови контракту, другий – це тип характеру. Лідер – це воїн, який бачить мету і веде за собою. Для того, щоби вести, необхідно знати шлях. Координати, за якими можна знайти такий шлях і ним рухатися, дав військовий капелан, отець Андрій Зелінський для присутніх на лекції "Шлях Воїна. Духовність лідера у час бурхливих змін". Подію організував Інститут лідерства та управління УКУ в рамках відкриття Школи лідерства.

 

Стати рухом

Ми постійно перебуваємо в невпинному русі. Наша біологія, фізика, хімія та психологія – постійний та невпинний рух. Ми вбираємо в себе досвід минулого, аналізуємо його, трансформуємось ізсередини. Ми змінюємо на основі нашого досвіду світ. Ми творимо щось нове, інколи не усвідомлюючи цього до кінця. Отож, коли ми говоримо про лідера, то однією з важливих компетентностей  того, хто має вести за собою інших, полягає у формуванні механізмів, щоби стати частиною руху, влитися в рух і рухом рухати. Усвідомлення, що я є частинкою невпинного руху, – перший крок, спроба опанувати те, що виглядає як хаос, безлад і загроза. Вміння опанувати цей рух – один із надзвичайно важливих кроків для набуття лідерської компетентності.

Здолати страх і силу опору

Світ постійно змінюється. Неконтрольована зміна стає загрозою. Щоб урятуватись та убезпечити себе, необхідні механізми, аби дійти до місця призначення. Одним із перших супротивників на нашому шляху буде страх. Там, де народжується страх, неминуче народжується воїн. Той, хто може здолати страх, – воїн. Це людина, яка знає, чого хоче, бо має чітко сформульоване завдання. Людина, яка знає, що має, аби дійти до своєї мети. (...) Поміж мною та моєю метою буде величезна кількість спротиву, завжди буде опір. Воїн народжується в хаосі. Лідер з’являється там, де є сила опору. Вона є неминучою. Щоби прокинутися зранку, нам потрібно здолати силу опору. Аби змусити себе мріяти про майбутнє, нам потрібно здолати силу опору. Опором може бути втома, біль, стрес, лінь, зневіра, смерть. Усі вони резонують на рівні нашої свідомості зі страхом, який дозволяє відчути нашу нездатність бути. Але звідки в нашому досвіді з’явився страх смерті? Ми ж ніколи не помирали. Зазвичай, будь-який провал на рівні нашої психіки сприймається як певна смерть. Адже я себе вибудовував, а раптом – провал. І цей новий "я" помирає. Це відчуття смерті, нереалізованості, нездійсненності. Накопичення цих невдач формує відчуття небуття, і воно болить, не дозволяє нам досягнути певної мети. Опір завжди буде мати запах страху. Ми будемо боятися не бути. Саме тому лінія опору стає для нас лінією фронту. Щоранку, коли нам доводиться прокинутись, щоб реалізувати один із найпрекрасніших проектів, або пробігтись перед початком робочого дня, – це вже лінія фронту. Це вже вимагає людини, яка залишається вірною своїй меті. У мене є мета. І я хочу за неї боротись.

Розпізнати момент світанку

Воїн знає, що попереду є обрій, якого треба досягти. Це тонка лінія, новий початок. Лише той, хто вміє зауважити в конкретній миті конкретну можливість, формує ресурс, аби його мрія стала дійсністю. Кожна мрія потребує ресурсу. Воїн знає, чого хоче. У нього конкретний обрій у житті, тому що його перша перемога – над собою, друга – над життєвими обставинами, і, зрештою, над ворогом. Момент світанку – час певної деструкції, проте це час нових можливостей. Лідер вміє розпізнати перші миті нового дня. Можливо, наш початок дня, ось та маленька смужка обрію і є найбільш цікавим моментом, найбільш цікавою миттю в житті. Помітити, аби перетворити це на ресурс для досягнення мети, на ресурс мрії, щоби твоя дійсність стала дійсністю. Людина, яка буде боротись за свій світанок, зможе розпізнати у будь-який миті присутність можливості. Там, де інші бачать хаос, хтось може зауважити можливість творити та жити по-новому.

Знати ім'я своєї перемоги

Не кожен військовослужбовець є воїном. Ідеться про особистість, яка узгоджує свої інтереси із системою цінностей, та готова за них боротись. Він знає, чого хоче, та де знайти правильні шляхи. У нього чіткий обрій – перемога. Він не втомлюється працювати над собою та гартувати свій характер вільного, нескореного та вірного. Перемога для воїна має три обличчя: перемога над собою, над життєвими обставинами, над ворогом. Перемог абстрактних не буває. Кожна перемога має своє ім’я, інакше це просто риторика. Доки ми чітко не окреслимо мовою те, за що боремось, ми ніколи не будемо знати, як туди дійти, і що використовувати, щоб досягнути того, чого хочемо. Перемога має мати ім’я, яке має бути виражене словом.

Вірити в перемогу

Воїн – не професія, а тип характеру. Воїн готовий терпіти, але лише заради перемоги, повної та остаточної. Воїн не накопичує того, що минає. Він цілиться на вічне. Там, де є нездоланність, загрози та перешкоди, саме там є можливість стати лідером, воїном, людиною, вірною перемозі. Воїн означає вірність перемозі. Найвища насолода воїна – смак перемоги. Ми потребуємо енергії, втіхи та радості для того, аби рухатися далі. Адже дві ознаки внутрішнього здоров’я людини – це відчуття смаку та сенсу. Нам так важливо навчитись бачити перемоги та ними радіти. Нам так важливо бачити перемоги тих, хто поруч із нами, та ними радіти. Нам так важливо бачити сьогодні перемоги України та ними радіти.

Постійно розвиватися

Коли зникає обрій повної перемоги над собою, над життєвими обставинами, над ворогом, з’являється момент, коли я можу зупинитися. А це – кінець. Зупинитися в особистісному розвитку означає померти. Людині необхідне постійне накопичення у сфері її фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку. Необхідне русло – цінності, які стають орієнтиром, куди рухатись. Має бути щоденний розвиток та рух. Там, де я зупиняюся, зупиняється моє життя, і починається історія мого існування. Жити – це більше, аніж існувати. Жити – це існувати зі змістом і смаком. Воїн – це той, який попри страх, попри перешкоди, вміє зібрати себе до купи, наповнити свій фізичний, емоційний та інтелектуальний вимір, визначити свій шлях.

Берегти внутрішні ресурси

Ворог розташовує свої сили не лише по той бік від лінії зіткнення. Він підступно намагається просунутись до самого серця воїна, щоби здолати його зсередини. Ворог цілиться відчуттям страху та зневіри, розчарування та нудьги. Це чотири головні вороги для будь-якого лідера. Завжди існує страх того, що все розлазиться. Те, що мало структуру, раптом її втрачає. Ворог цілиться відчуттям страху та зневіри. А навіщо йти, якщо не дійду? Навіщо боротись, якщо не зможу? Коли нема можливостей, з’являється розчарування. Так підходить один із найважливіших ворогів на полі духовної битви – нудьга. Вона має кілька сучасних імен, зокрема виснаження, вигорання. Людина втрачає "пальне" і не може рухатись далі. У світі, коли мрій є багато, а ресурс обмежений, це стає дуже серйозним викликом. Як тоді зібратись до купи? Бережіть себе. Дбайте про те, які стратегії розвинете, аби подолати страх, розчарування, нудьгу та зневіру... Коли ви припините наповнювати ваші скарбнички інтелектуального, фізичного та емоційного розвитку, ви зупиняєтесь. Воїн постійно наповнює свої скарбнички. Це потребує рефлексії. Немає більш потужного механізму для особистісного розвитку за механізм авторефлексії, коли я аналізую, що відбувається в мені.

Радіти життю

Життя має бути кольоровим. Не бійтесь експериментувати із життям. У вас є сьогодні є багато можливостей, щоби експериментувати. Зокрема, коли так сіро, коли така осінь. А інколи вона затягується і на літо, і на зиму. Вчіться розмальовувати дійсність своїми мріями, проектами, ідеями. Вчіться вірити в них. Як тільки ви розчаруєтесь, ви не зробите перший крок. У морській піхоті ми віримо, що існує три цінності: честь, відвага та відданість. Честь, що в житті існують певні принципи, відповідно до яких його треба організовувати. Відвага дозволяє зробити перший крок. Але цього замало, аби дійти до перемоги. Необхідна відданість тому, хто поруч, і перемозі – обрію, до якого крокуємо. Коли відвага веде нас до відданості, є реальна можливість дійти до задуманого, до перемоги.

Сформувати команду

Ворог всіляко намагається вразити джерело звитяжної сили – дух братерства. Ще один серйозний ворог чи то у громадській організації, чи то в бізнес-проекті, чи то в релігійній громаді: коли руйнується те, що здатне здолати силу опору. Самотужки ми нічого не зробимо. У морський піхоті доволі часто повторюємо, що навіть один у полі воїн. Але перемога можлива тільки завдяки команді. Ми завжди потребуємо поруч когось, хто зможе підтримати. Того, хто своєю вірою в нас допоможе досягнути нам спільної перемоги. Вміння сформувати команду, сформувати відчуття, що поруч той, хто завжди допоможе здолати страх, зневіру і досягнути мети, – це велике мистецтво.

Рухатися вперед

Воїн не боїться падати. Воїн боїться не підніматись. Це найстрашніше. Коли ви змирилися. Коли ви реалізували якийсь проект і сказали "мить прекрасна, зупинись", – це момент, коли перемагає зло; момент, який лідер не може собі дозволити, особливо, коли за ним ідуть. Духовно зрілий лідер зупиняється, але для того, аби наповнитися силами, відрефлексувати себе та дійсність. Рефлексія – неминучий процес для досягнення перемоги, але не зупинка. Зупинка – це коли не потрібно рефлексувати, коли я просто задоволений. Це небезпека. Це мить, коли помирає воїн. Воїн не втомлюється підніматись кожного разу, коли, здавалося б, не залишилось жодних причин рухатися далі. Він завжди в дорозі. Маю на увазі постійне формулювання для себе мети, малювання в своїй свідомості обрію та вимагання трішки більше, ніж є, ніж маю, ніж можу... Справжній воїн думає не тільки про перемогу. Він отримує насолоду від самого шляху. Він не знає, коли це трапиться, але точно трапиться, якщо він не зупиниться. Воїн завжди в дорозі до наступної перемоги.

Бути відповідальним за власне життя

Бійтеся не піднятися. Найгірше, що може з вами статися, – повірити, що вам не потрібно підніматись. Це голос нездоланності, яка у вуха вашого серця доносить брехню про те, що ти – ніхто. І це кінець. Це найдраматичніша поразка. Коли ми віримо, що я – ніхто, я не є, я не маю, – це поразка. Але повірити, що навіть там, де ви самі собі не милі, ви маєте право і обов'язок встати і рухатися вперед – це перемога. Дві головні компетентності лідера можна звести до двох простих слів: йти і вести за собою. Які механізми потрібні мені для того, щоби пройти до своєї мети і перемоги крізь власні страхи і розчарування, крізь моє ставлення до себе і ставлення до мене інших, і не втратити з обрію моєї свідомості проект, важливий для мого життя, але також важливий для моєї країни? Три важливі речі (за визначенням військового лідерства): формулювання мети, критичний аналіз наявних ресурсів та усвідомлення того, що моє життя в моїх руках. Коли ми відчуваємо відповідальність за себе, за власну перемогу, – це відповідальність за нашу спільну перемогу. Від куль гинуть люди. Воїн гине не від кулі, а від зупинки на шляху до перемоги.

 

Зреферувала Людмила Левченюк

 

Tagged under

 

Запрошуємо агентів змін на дводенну навчальну програму з Human System Dynamics про ухвалення рішень в умовах ризику, надмірної складності та невизначеності. 

Світ стає складнішим, плинним, заплутанішим, зникає очевидний зв’язок між причиною і наслідком. Проблеми поєднуються в нероздільні взаємопов’язані клубки. Щоби навчитися розв’язувати такі проблеми, потрібні дієві та прості інструменти. Human System Dynanics, опираючись на теорію хаосу і теорію комплексності, допоможе ідентифікувати непередбачувані, виникаючі (емерджентні) області соціальних та економічних систем. HSD пропонує набір моделей для розуміння такого змінного світу і методів, щоб діяти і змінювати його. 

Якщо ви впроваджуєте зміни, розв’язуєте конфлікти чи допомагаєте командам працювати краще, тоді HSD є простим потужним засобом, який дозволяє змістовно діяти й отримувати результати. Програма корисна керівникам ГО, соціальним підприємцям, менеджерам проектних офісів реформ, перемовникам, спеціалістам з безпеки та ризику, інноваторам, розробникам нових програм і всім, хто цікавиться змінами, ростом складності суспільства та майбутнім. Під час Adaptive Actions Lab упродовж двох днів ми працюватимемо короткими ітераціями, які включатимуть теорію і практику. 

Дата: 17–18 листопада

Місце: вул. Козельницька, 2а

(Академічний корпус Українського католицького університету)

Організатори: ІЛУ, УКУ.

Зареєструватись: https://goo.gl/5NJxYB
Вартість: 3 300 грн
Робоча мова: Англійська

Tagged under

Запрошуємо на дискусію "Системні зміни у владі: як громадськість творить та впливає на це сьогодні". Подія розпочнеться 31 жовтня (вівторок) о 18:00 год. у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи (вул. Академіка Богомольця, 6). 

Запрошені спікери:

  • Ярослав Рущишин – громадський діяч, представник бізнесу;
  • Орест Файфурка – начальник відділу громадського партнерства управління "Секретаріат ради" Львівської міської ради;
  • Мирослав Сімка – громадська організація "Центр громадського моніторингу та досліджень";
  • Ольга Мелень-Забрамна – керівниця юридичного відділу Міжнародної благодійної організації "Екологія - Право - Людина";
  • Оксана Дащаківська – керівниця Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду "Відродження".

Модератор – Іван Спринь, голова ради громадської організації "Українська Галицька Асамблея".

Під час зустрічі спікери ознайомлять учасників з успішними прикладами системних змін, такими як: відбудова інфраструктурних об’єктів, боротьба з корупційними зловживаннями, порушеннями прав людини, вирішенням екологічних проблем тощо. Також будемо спільно шукати відповіді на запитання:

  • Як активісти змінюють владу?
  • Де кнопка, натиснувши на яку, система починає працювати для людей?
  • Які інструменти впливу на владу ефективно працюють та як їх можна використовувати кожному вже сьогодні?
  • Як долучитись до успішних ініціатив та впливати на владу у своїй громаді?

Участь безкоштовна за умови попередньої реєстрації:

https://goo.gl/forms/XzAM5U7S8fWBtGzz2

Контактна особа – Ірина Крохмаль, тел.: (097)3128989.

Подія відбудеться в межах програми PROFI.Ради, яку реалізовує Інститут лідерства та управління УКУ спільно з Інститутом міста в рамках проекту останнього "Громади в дії".

Tagged under

Упродовж 60-ти днів тривала краудфандингова кампанія Інституту лідерства та управління УКУ «Вчимось для змін!» – навчання лідерів громадського сектору». Такою ініціативою ІЛУ започаткував Стипендійний фонд для навчання на Магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями. Усі охочі могли зробити грошовий внесок через краудфандинговий інструмент Спільнокошт. Ідею підтримав 181 доброчинець та доброчиниця. Зібрано 81 тис. грн, з яких 75 – для трьох фіналістів цьогорічного конкурсу від ІЛУ, решта залишається для потенційних номінантів наступного навчального року.

За словами ідейниці проекту, директорки ІЛУ УКУ Наталі Бордун, спільнокошт-кампанія задовольняла одночасно дві потреби: залучення коштів у Стипендійний фонд ІЛУ та формування свідомості, що кожен може бути причетний до змін в країні або через творення цих змін, або інвестуючи в людей, які ці зміни творять.

"Цей досвід згуртував нашу команду, додав динаміки та азарту до щоденної діяльності. Така ініціатива показала, наскільки те, що ми робимо, важливо для суспільства. Якщо ваша діяльність має відгук у вашому професійному середовищі, то вас будуть підтримувати через внески, слова, лайки. Ми це відчули. Ми прораховували, що люди можуть давати різні суми: від 50 до 500 гривень. У рамках цієї кампанії були ті, які жертвували 1 гривню. Для нас вони є не менш цінними за інших. Це люди, які, можливо, не мають фінансів, але відчувають важливість свого внеску у спільну справу і вірять, що 1 гривня може змінити ситуацію. Були також і великі пожертви. Це те, що ми хочемо доносити навчальними програмами: кожна людина може впливати на зміни", – розповіла Наталя Бордун.

На думку одного з доброчинців, Вадима Білішука, освітня ініціатива ІЛУ для громадського сектору на Спільнокошті є унікальною, особливо в час, коли Україна суттєво відстає від демократичних західних країн у розвитку неприбуткових організацій. "У Канаді, наприклад, кількість неприбуткових організацій в рази більша, а кошти, які вони освоюють, – мільярди доларів на рік. Держава є одним із донорів, тобто виділяє гроші організаціям на різні програми, сотні мільйонів у рік. Це означає, що держава визнає неприбуткові організації більш ефективними у деяких сферах за державний апарат. В Україні також є величезний потенціал для розвитку громадянського суспільства. Неприбуткові організації відіграють в цьому дуже важливу роль, а їх управління професіоналами подвоює цей ефект. Сподіваюсь, стипендійний Фонд ІЛУ стане таким, який допоможе зміцнити неприбутковий сектор і вивести його на якісно новий рівень", – зазначив Вадим Білішук.

Внески доброчинців та доброчиниць у Стипендійний фонд ІЛУ – це також кредит довіри суспільства до подібних ініціатив та інституцій. "Мій внесок є маленькою інвестицією в побудову спільноти ІЛУ УКУ. Я знаю тільки одну стипендіатку з трьох, але це не так важливо, бо я довіряю Інституту лідерства та управління на 100 %  і навіть більше. Саме через довіру я і фондую в цю організацію та в команду, яка робить цікавішим і більш професійним життя українських активістів", – каже Олександра Целіщева, випускниця ІЛУ УКУ.

Ідея Cтипендійного фонду зацікавила викладачку ІЛУ Оксану Дащаківську. "Мене змотивувало не так те, що конкретні люди отримують стипендії, як сама ідея Стипендійного фонду. Важливою місією Інституту є мережування, тобто він дозволяє багатьом громадським активістам та активісткам побачитися, поспілкуватися та отримати не лише навички, але й натхнення для подальшої роботи. Тішить, що ідею підтримали люди з різних середовищ і регіонів. Це буде творити нову спільноту і дасть ще один імпульс для інституційного розвитку", – зазначила Оксана Дащаківська.

Команда проекту переконана, що успішне завершення кампанії – впевнений голос громадянського суспільства "за" свій професійний розвиток, а Стипендійний фонд ІЛУ УКУ – фінансовий інструмент та можливість підтримати лідерів та лідерок громадського сектору.

Історії та відео фіналістів конкурсу від ІЛУ про те, чому вони змінюють країну:

Олександр Медведєв, менеджер осередку Української академії лідерства в Миколаєві: goo.gl/YDv4KJ.

Анастасія Блощинська, PR-директорка Фундації соціальних інновацій "З країни в Україну": goo.gl/YDv4KJ.

Олександра Пєтушкова, координаторка першої в Україні краудфандингової платформи для шкільних проектів "GoFundEd" (ГО "Центр інноваційної освіти "Про.Світ") та координаторка волонтерів у БФ "Запорука": goo.gl/zTqiD7.

Tagged under

Перед лідерами у сучасному світі стоять нові виклики. Гібридизація дійсності та голод у культурі стосунків викривлюють розуміння того, яким має бути лідерство. Щоб зберегти його автентичність, важливо пам’ятати та застосовувати основні величини його формули: дар і служіння. Про це, а також про сон і свято як індикатори розуміння автентичного лідерства говорив із новими студентами Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями у публічній лекції «Лідерство у служінні та менеджмент дарів у ХХІ столітті» декан факультету суспільних наук Володимир Турчиновський. Пропонуємо до ознайомлення найважливіші думки, озвучені спікером.

Гібридність та автентичність як досвіди

У світі постправди стандартом стають гібридні війни в гібридній дійсності, народженій гібридною комунікацією. Гібридна свідомість пишається своєю пластичністю, в якій біле стає чорним і навпаки, а єдиною конвертованою валютою на ринку міжособистісних стосунків є пережита емоція соціальних мереж із ймовірним однохвилевим покриттям на мільйони. Правда і не-правда в такий спосіб винесені за дужки суспільного дискурсу та дискваліфіковані. Так народжується гібридна політика, яка спочатку роз'єднує людей та атомізує їх на окремих індивідів, заколисуючи відчуттям самодостатності, а тоді намагається віртуально мережево об'єднати спільною емоцією та лайками. У світі післяправди політика стає не спільною правдою, а спільною емоцією.

Автентичність має свій інтерфейс, через який вона комунікує себе Іншому. Інтерфейсом автентичного лідерства є свідчення, яке полягає у ставанні самими собою. Бути собою передусім означає знати та відповідати на власне покликання. Наша автентичність вимірюється не глобальними справами чи мільярдними бюджетами, хоча саме там її відсутність часто має катастрофічні наслідки. Досвід автентичності полягає у щоденних простих речах. У цьому одночасно краса, простота та складність лідерства.

Сон як індикатор дару

Адамові та Єві був подарований увесь всесвіт. Спроба першої “глобалізації” вийшла не дуже вдалою. За космічними, горизонтальними масштабами подарованого їм світу вони не розгледіли та не увійшли у вертикальний вимір дару, в якому насправді і розпочалася справжня історія людини. Видимий дар створеного світу або формула "все моє – твоє" передбачає дар віддання Бога людині. Якщо вважати Адама першим менеджером, то його менеджмент мав би бути менеджментом дарів. Його перші чотири управлінські рішення мали би стосуватися чотирьох дарів: Бога, Єви, землі та його власного життя. Кожен наш ранок є запрошенням до менеджменту дарів, а кожен вечір є нагодою відпустити, віддати, пожертвувати усе здобуте за день, готуючись до “богослужіння сну”, кажучи словами Томаша Галіка.

Свято як індикатор служіння Іншому

У святкуванні йдеться не лише про втіху від звершень, хоча нам і бракує цього виміру. Радість свята дає нам нагоду зцілення у розумінні повноти та сповнення нашого власного життя. Ми стаємо цілісними або зціленими, відкриваючись на вимір свята та святкування. Не пам'ять сама по собі, а вдячність творить єдність із нашого життя, оживляє та творить його ідентичність. Тому свято та святкування є передусім проявом вдячності та нашої повноти і звершеності у вдячності. Бо вдячність не просто оживляє наші минулі справи, а позиціонує нас у просторі солідарного стосунку до інших. Саме цей стосунок з Іншим ми святкуємо у святі. Це і є автентикою свята: святкування наших звершень як плодів стосунків з іншими. Відновлення та перепочинок є наслідком нашого святкування, а не його основним мотивом.

Голод і вдячність як мотиваційні матриці культури стосунків

Ми можемо будувати культуру стосунків, побудовану на голоді як основному мотиві, та потребі його задоволення, а можемо плекати культуру стосунків, вкорінену у вдячності. У нашій теперішній економіці постійного бігу та зростання ми втратили сенс та відчуття звершення, тому й святкування перетворилося на перезарядку. Ми привчили себе думати, діяти та працювати у парадигмі постійного голоду. Голоду як відчуття пустоти та порожнечі, в яку провалюється наше теперішє з усіма його звершеннями та мріями.

Альтернативна мотиваційна культура стосунків, побудована на вдячності, не є магічною розв’язкою, яка знімає потребу думати про потреби та необхідність їх задоволення. Натомість, вдячність викорінює егоцентричне позиціювання, вводячи мене у простір автентичного стосунку з Іншим. Без вдячності ми живемо лише коротким «тепер», яке канібалізується голодом наших потреб із неясним усвідомленням того, що, говорячи айтішною мовою, моє минуле, як старі фотографії, зархівоване на хмарці. Теоретично їх завжди можна витягнути, але насправді ніколи немає часу. Сама по собі пам’ять не сформує нашої ідентичності і не створить відчуття цілісності та повноти нашого життя. Вдячність оживляє наше минуле і знаходить для нього час та простір у теперішньому.

Опрацювала Людмила Левченюк

Tagged under

Троє лідерів громадського сектору стали фіналістами конкурсу від Інституту лідерства та управління і отримають стипендії для навчання на Магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями. Саме з цією метою ми розпочали краудфандингову кампанію на платформі Велика ідея. У вересні позначка зібраної суми перетнула 50 %. Оприлюднюємо імена та прізвища фіналістів конкурсу. Ними стали Олександр Мєдвєдєв, менеджер осередку Української Академії Лідерства в Миколаєві, Анастасія Блощинська, PR-директорка Фундації соціальних інновацій "З країни в Україну" та Олександра Пєтушкова, координаторка першої в Україні краудфандингової платформи для шкільних проектів GoFundEd (ГО "Центр інноваційної освіти Про.Світ") та координторка волонтерів у благодійному фонді "Запорука".

Визначальною для незалежної конкурсної комісії була актуальність та важливість зміни, яку творить людина. Усі номінант(к)и знімали коротке відео "Я змінюю країну". Пропонуємо переглянути відео та прочитати розповіді про те, як вони вирішили змінювати країну.

Олександр Мєдвєдєв, менеджер осередку Української академії лідерства в Миколаєві (відео)

"Мені 28 років. Це другий рік моєї громадської діяльності, що стала для мене новою сферою. Почалося все тоді, коли я змінив роботу і почав займатися власною справою. Я часто їздив до себе в рідне село на Закарпатті і більше спілкувався зі своїми земляками. Я відчував запит людей на нові знання, а також виклик, як з цим бути далі. Батьки підлітків, з якими я спілкувався, оперували стереотипами щодо майбутнього своїх дітей. Наприклад, що за освіту треба давати хабарі. Якщо про це говорять батьки, то вони позбавляють дітей розуміння світу. Я вирішив діяти. Почав запрошувати в рідне село своїх знайомих, друзів, з якими навчався у Львові, працював у межах різних проектів в Україні та за кордоном, щоби вони зустрічалися з дітьми і розповідали свої маленькі історії успіху. В той момент я вже був готовий працювати в громадському секторі. Тоді ж знайшов контакти Української академії лідерства, пройшов усі етапи відбору і став частиною команди як керівник осередку УАЛ у Миколаєві. Тепер я роблю те, що люблю. Це моя місія, і я це відчуваю. У мене була можливість поїхати працювати за кордон, проте потрібним себе я відчуваю в Україні. Зараз ідеальний історичний момент, щоби створити історію успіху. Я хочу бути частиною історії успіху нової України. Щоби це створити, потрібне сильне громадянське суспільство, яке реагує не точково, а стає інституційною частиною країни і може реагувати на екзистенційні виклики та їх вирішувати. Я відчув можливість вибудувати свою організацію інституційно. У цьому мені має допомогти програма з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ. Це дуже важливий інструмент комунікації між різними організаціями. Тут зустрічаються люди, які мають креативні ідеї. У навчанні зосереджена значна увага навколо управлінських рішень, бюджетування, мотивації людей. Це те, що потрібно, аби громадянське суспільство мало сталі результати."

 

Анастасія Блощинська, PR-директорка Фундації соціальних інновацій "З країни в Україну" (відео)

"У третій сектор я потрапила випадково. 2015 року подруга запросила мене поїхати на схід України разом із фестивалем “З країни в Україну”. Там я познайомилася з величезною групою активістів, зустріла місцевих жителів. Після того, як фестиваль закінчився, до нас підходили люди і казали: "Ми вам дуже вдячні за цю подію, де кожен третій житель прийшов та отримав задоволення, але тепер нам стає дуже сумно. Ви їдете і залишаєте нас у сірих стінах та з поганим настроєм. Як зробити так, аби ми теж могли робити такі фестивалі?". Подібні фрази ми чули майже в кожному місті. Саме тоді я зрозуміла, що люди на сході України хочуть більше культурних проектів у своїх містах. Окрім того, вони хочуть самі долучатись до організації цього процесу. Я зрозуміла, наскільки їм важливі культурні проекти, особливо системність. І саме це мене надихнуло займатись цим постійно. Оскільки я актриса, то комунікація для мене завжди була дуже природньою якістю. Саме тому керівництво фундації запропонувало мені спробувати себе в якості PR-менеджерки. Особистісний розвиток є однією з цінностей нашої організації, тому я відмовити не могла. З часом у нашій організації з’явилося близько 20 працівників. Саме це спонукало мене розвиватись та навчатись далі, адже в мене повірили та запропонувати стати PR-директоркою Фундації соціальних інновацій “З країни в Україну”. Навчання на Магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями дає мені розуміння управлінських процесів і принципів менеджменту. Ці знання можуть допомогти мені, адже дуже важко працювати в умовах невизначеності, в яких часто працює Фундація."

Олександра Пєтушкова, координаторка першої в Україні краудфандингової платформи для шкільних проектів GoFundEd (ГО "Центр інноваційної освіти Про.Світ") та координторка волонтерів у благодійному фонді "Запорука" (відео)

"Я ще була студенткою, коли випадково cтала учасницею проекту "Молодь для молоді: знай свої права – змінюй життя" (Партнерство "Кожній дитині"). У рамках проекту створила клуб для вразливої молоді, де учасники навчалися за тренінговою програмою "Як стати успшним". Відтоді почала розвивати свою громадську активність у соціальній та освітній сферах. Мені було цікаво дізнаватись, які напрямки є. Упродовж року я займалась різною громадською діяльністю, зокрема такою, що стосувалася дітей з інвалідністю, тимчасово переміщених осіб. Згодом знайшла "Запоруку" – благодійний фонд, який займається онкохворими дітками, і Про.Світ – центр інноваційної освіти. У "Запоруці" я координую роботу волонтерів, які приходять в лікарню проводити майстер-класи. Це те, що мене заряджає. Заряджає, як вони ставляться до дітей. Це не жалісливе ставлення. Вони розуміють, що не жалість лікує, а мистецтво. У Про.Світ я зрозуміла, що між громадськими активістами і вчителями існують значні відмінності у мисленні. Хочеться, щоби ми розуміли один одного краще. Я займаюсь краудфандинговою платформою GoFundEd, допомагаю знаходити фінансову можливість, щоби вчителі реалізовували свої проекти. Ті, хто спробували реалізувати проект, змінюються. До них приєднуються інші вчителі. Це масштабує зміни. Для мене важливий особистісний розвиток, тому я вирішила навчатися на Магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями. Деякі речі я роблю інтуїтивно, тому що не вистачає знань. Я це відчуваю все частіше. Тому мені потрібний більш глибокий аналіз, уміння планувати. Я в пошуку глибини зараз."

 

Tagged under

 

Розпочався перший навчальний модуль для студентів нового набору Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями. 25 серпня в Центрі Митрополита Андрея Шептицького магістрантів вітали дружнім словом і вступними лекціями, заохочували до знайомства між собою та з університетом. Як почався перший навчальний день, чим цікавий сьомий набір, і чому для стипендіатів саме цієї програми збирають гроші на Спільнокошті, читайте далі.

Цьогорічні студенти розпочинають свій академічний шлях тривалістю у півтора роки. Попереду ще не один приїзд до Львова на тижневі навчання, але перший приїзд особливий: незвичні умови, нові люди, нові виклики.

Першою вітальне слово говорить директорка ІЛУ Наталя Бордун. Розповідає про розвиток програми від початку до сьомого набору.

«Ми починали цю програму, коли на місці будівлі, де ви зараз знаходитесь, не було нічого, а більшість наших студентів приїжджали тільки із західних областей. Це були люди, які намагалися щось змінювати в цій країні. Упродовж семи років ми спостерігали позитивну динаміку: кількість учасників зростала, географія програми ставала ширшою. Ми бачили, що громадські організації вже не тільки творять зміни, а й задають вектор руху», – зауважує Наталя Бордун.

Цьогорічні магістранти приїхали з 10 міст і містечок України. Разом 31 представник та представниця громадських організацій мають 315 років організаційного досвіду. Середній вік учасників – 26 років.

Привітати своїх наступників прийшла випускниця другого набору програми, керівниця львівського осередку благодійного фонду «Запорука» Ярина Хомцій.

«В ІЛУ добре попрацювали, щоб трансформувати програму, але основа залишилася з моїх часів. Звичайно, ви дізнаєтесь про багато інструментів, які зможете втілювати у життя. Але ця програма і про про лідерство, про цінності, професіоналізм, відповідальність. Тут я зрозуміла: лідерство – це не стільки про конкуренцію, скільки про відповідальність за те, що ти хочеш робити, і про системність змін».

«Любіть те, що ви робите, робіть те, що ви любите», – бажає присутнім Ярина Хомцій.

Першу повноцінну лекцію читає студентам проректор УКУ із зовнішніх зв’язків Олег Турій, безпосередньо пов’язаний із заснуванням університету в незалежній Україні.

«Те, що ми робимо в УКУ, окрім функціонального, має моральне значення: ми хочемо показати, що на цій землі можна робити фантастичні речі, якщо робити їх з добрими думками, з добрими людьми, і для добрих цілей»,– каже Олег Турій.

Після лекції знайомство студентів з університетом починається з екскурсії Центром Митрополита Андрея Шептицького. Тут серед сучасних аудиторій та офісів, нових робочих місць і спеціальних крісел для інтровертів розташована бібліотека – серце Центру. До її складу входять як книжкові новинки, так і фоліанти кількасотрічної давнини.

За словами керівниці Магістерської програми Дарії Данильченко, ця група особлива тим, що в ній є троє представників громадських організацій з Донецької області. Окрім того, цього року ІЛУ започаткував стипендійний фонд, в межах якого на Спільнокошті стартувала кампанія зі збору коштів для трьох магістрантів. Чому на суспільну підтримку заслуговують саме студенти програми з управління неприбутковими організаціям? Дарія пояснює: «Таким чином благодійники підтримують не один проект, а всі ті соціально важливі проекти, які в майбутньому втілюватиме конкретний управлінець неприбуткового сектору».

Tagged under

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку