Представники українських, білоруських та молдавських громадських організацій, які працюють з проблемами дітей, вперше зібралися у Львові для професійного навчання. Усі вони є партнерами міжнародного фонду «ChildAid у Східній Європі». Триденний воркшоп, організований Інститутом лідерства та управління УКУ, став чудовою нагодою познайомитись, обмінятись досвідом і новими знаннями для всіх учасників події. Наскільки це вдалося, читайте в нашому матеріалі

Позитивна атмосфера, цікавий досвід колег, а найголовніше — обговорення спільних проблем та шляхи їх вирішення, — такими насиченими були вихідні для понад 20 представників громадських організацій з України, Білорусі, Молдови. Вони взяли участь у триденному воркшопі, організатором якого став Інститут лідерства та управління УКУ за ініціативи фонду «ChildAid у Східній Європі». Усі вони є партнерами фонду та працюють з дітьми, які опинились у важких життєвих обставинах: неповносправними, з інтернату, у прифронтових територіях.

За словами Мартіна Вілкокса, директора «ChildAid у Східній Європі», фонд вже понад 45 років підтримує діяльність партнерських організацій, але нагоди зібрати активістів на спільній зустрічі ще не було. Цей воркшоп — чудова можливість використати весь досвід, що має ІЛУ УКУ в організації освітніх подій, для  навчання, обговорення спільних проблем та досвіду роботи у важких умовах.

«Я маю декілька очікувань від воркшопу. По-перше, що партнери відчують себе частиною великої родини та зможуть згодом поділитися цим досвідом з більшою кількістю людей. По-друге, що вони стануть впевненішими в менеджменті проектів, можливо, почнуть шукати локальні зв’язки для фандрайзингу та побудови спільноти», — розповідає Мартін Вілкокс.

На його думку, кооперація між учасниками вже почалася. Люди, які ніколи не зустрічалися одне з одним, діляться досвідом, комунікують для подальших спільних справ: «Я б не сказав, що ми маємо конкретні напрацювання майбутніх спільних проектів, адже це лише перша зустріч. Проте ми будемо поступово налагоджувати зв’язки, розробляти ідеї, повільно, але рухатись у цьому напрямку».

Загалом участь у воркшопі взяли представники дев’ятьох громадських організацій. Протягом перших двох днів учасники працювали з тренерами та викладачами ІЛУ УКУ, говорили про стратегії в комунікаціях, лідерство, моделі інклюзивного навчання в України, виконували різні практичні завдання тощо. Програма воркшопу була насичена не тільки навчанням і тренінгами, але й цікавими дискусіями та зустрічами з українськими експертами.

Третій день події був присвячений вивченню досвіду Львова в питаннях роботи з проблемами дітей. Учасники воркшопу мали тематичні дискусії з представниками львівських ГО та владою міста. Основним питанням стало, як міська влада може співпрацювати з громадським сектором і вирішувати проблеми дітей та молоді. Таким чином ІЛУ УКУ намагався показати різні експертні думки у сфері, залучивши учасників події до дискусійних майданчиків.

За словами Наталі Бордун, керівниці ІЛУ УКУ, метою воркшопу для Інституту є поширення українського досвіду в роботі громадського сектору. «Ми переконані, що маємо багато напрацювань та моделей співпраці громадського сектору Львова з владою міста для вирішення питань, що стосуються проблемних груп дітей. Тож ми хотіли поділитися успішним досвідом з іншими країнами і містами», — розповідає Наталя.

Таким чином триденний воркшоп для учасників партнерських організацій фонду «ChildAid у Східній Європі» став не тільки можливістю професійного навчання, але й середовищем для зростання їхніх громадських організацій.

За словами Гуту Доіна, представниці організації «Ора Молдова», після дводенного інтенсиву вони з колегою ще не думали про співпрацю з іншими представниками, але тепер знають, що треба змінити у власній діяльності.

«Наша організація працює з дітьми з різними соціальними проблемами. Ми дізналися, як знаходити дітей, які не хочуть потрапляти в наші освітні центри, навіть в маленьких селах, як їх зацікавити та надихнути. Адже в іншому випадку, вони працюють щодня на своїх батьків або родичів, не навчаються. Вони не є частиною освітньої системи. Мені було надзвичайно цікаво дізнатися про інклюзивне навчання. В Україні є спеціальні школи, ми такого не маємо. Тут важливу роль відіграє родина, що має брати участь у формуванні й навчанні дитини, але в нас батьки не залучені до шкільного процесу. Для мене це неочікуване спостереження», — розповідає Гуту.

Для Олександри Матвіюк, учасниці з України та представниці організації «Новий початок» у місті Мукачеве, триденний воркшоп став можливістю перевірити та вдосконалити власні знання у сфері комунікацій, поділитися досвідом з колегами.

«Мене вразило те, що під час тренінгу порушували саме ті теми, які дійсно нам необхідні. Тут ми змогли познайомитися, зблизитися, налагодити контакти, тому що це люди, які працюють в одній сфері. Воркшоп з комунікацій був особливо цікавим для мене. Я професійний психолог і для мене це є зрозуміла тема, але я побачила взаємодію між колегами, які працюють у сфері, і отримала нові знання для себе: багато уточнень, порад, новий досвід від спільної роботи», — говорить Олександра.

Учасник з Білорусі Руслан Гутько, який працює психологом у Центрі для дітей-інвалідів, має позитивні враження від насичених навчанням днів. «Важливою для мене була робота в команді, реакція учасників на різноманітні запитання, спільна робота. Мені сподобався тренер і те, як він презентує інформацію. Було декілька невідомих для мене аспектів у комунікаціях у команді, які нам показали з нової точки зору, наприклад, як правильно ставити питання. Мені хочеться ще слухати і навчатися від різних фахівців, адже це знадобиться у майбутньому. У нашій роботі досить багато психологічних моментів, а тут є фахівці, які можуть дати потрібні знання», — розповідає Руслан.

За словами команди фонду «ChildAid у Східній Європі» усі очікування від воркшопу, які вони мали, вже справдились. Тож у майбутньому представники вже думають про подібні зустрічі та планують зробити такі заходи регулярними.

 

Tagged under

 

Якщо Ви плануєте вступати на Магістерську програму з управління неприбутковими організаціямм або ж Вам цікаво побачити навчальний процес ізсередини, то ця можливість саме для Вас! Інститут лідерства та управління розпочинає низку відкритих лекцій для майбутніх абітурієнтів магістерки. На кожне анонсоване заняття запрошуємо трьох активних лідер -ів/-ок громадського сектору.

Ви зможете поспілкуватися з теперішніми студентами, дізнатися про особливості вступу 2019 року від керівниць програми та почути корисну і важливу інформацію від досвідчених викладачів.

 

Графік лекцій:

 5 листопада, 14.30- 18.00 – Оксана Дащаківська «Як твориться соціальний капітал: роль громадянського суспільства»;

6 листопада, 14.30- 18.00 – Олександр Солонтай «Становлення громадського сектору в Україні»;

10 листопада, 10.00- 11.30 – Ярослав Юрчишин «Адвокація в дії: розбір діючих проектів».

 

Для участі необхідно заповнити реєстраційну форму до 2 листопада - https://docs.google.com/forms/u/1/d/e/1FAIpQLSeYMHnhjRp16--6k-fBL-PKu71lZb1Z9A909DKejUEg4R5_oA/viewform?usp=sf_link&fbclid=IwAR17FIp_VwXpCohNXnO0xQoQJNBLWZU4ZT1aXoHg7VtNkIV5o-eVH9rzKi4.

Tagged under

Він публічно маловідомий в Україні, про нього майже немає інформації в Інтернеті, проте його тренінги отримують схвальні відгуки учасників та визнання міжнародної спільноти. Бавеш Пател – експерт зі стратегування мережевих організацій та з методик Open Space, Cynefin Framework, Human System Dynamics. Він працював у 30-ти країнах світу, зокрема із командами таких компаній, як: Шелл, Моторола, Дойче Банк, Основи свободи, Всесвітня організація охорони здоров’я, Корпус Миру США, ЮНІСЕФ та інші. У жовтні у співпраці з Інститутом лідерства та управління УКУ Бавеш провів дві навчальні програми «Керування складністю» та «Тренінг для тренерів». З акцентом на останньому тренінгу ми записали з ним інтерв’ю.    

 

− Міжнародний тренер, фасилітатор, коуч і консультант. Ви професійно працюєте у всіх цих ролях. З чого все почалося?

Я розпочинав як фасилітатор. Хоча, взагалі-то, не знав цього. Це було в Молдові. Група молдован мого віку мали громадську організацію. Під час наших зустрічей вони дивилися на мене як на людину із Заходу так, що я розумів, що мені варто це робити. Отож, я  погодився спробувати. Я говорив: «Гаразд, маємо 5 пунктів, тож давайте їх почергово обговоримо». Коли я цим займався, то отримував хороші відгуки. Згодом дізнався, що існує така професія як «фасилітатор». Тож спочатку я навіть не знав, що це, а просто робив.

 

− Скільки років тому це було?

2000 року. Ми були маленькою групою друзів, що намагалися запровадити зміни в Молдові.

 

− Що зараз для Вас складніше: бути тренером, фасилітатором чи консультантом?

Усе це просто.

 

− У якому розумінні «усе просто»?

 − Моє «просто» полягає в тому, що після 18-ти років тренерства, фасилітації, коучингу та паралельного навчання у цих сферах мені стала дуже зрозумілою різниця між цими ділянками. Я розумію, що і коли  краще застосувати.

 

− Що Ви можете порадити людині, яка щойно розпочала свою професійну діяльність в одній із цих ролей. Які навички мають бути найбільш важливими?

 Якщо Ви лише розпочинаєте – не поєднуйте ці ролі. Наприклад, якщо вивчаєте коучинг, займайтеся лише ним і станьте вправним у цьому. Якщо вирішили бути фасилітатором – вивчайте лише це і добре попрактикуйтеся. Спершу оволодійте цими навичками окремо, тоді зможете добре поєднати їх. Якщо змішати їх від початку, добре не розібравшись, то сумніваюся, що це спрацює. Це не мій досвід.

 

− Чи можна пов’язати вміння поєднувати різні ролі із теорією комплексності, якої Ви зараз навчаєте інших?

Знаєте, чому я можу це пов’язати? Бо навчання, тренування, фасилітація і всі ці різноманітні ролі ви вивчаєте окремо, тому бачите світ окремими частинами. А насправді він не поділений. В один момент потрібно бути фасилітатором, в інший – коучем або тренером. Це і є комплексність життя. Але якщо розпочнете з цієї комплексності – розгубитеся. Отже, краще спочатку вибрати щось одне і добре вивчити, а пізніше створювати комплексність.

 

− Яким є визначення «комплексності» для Бавеша Патела?

Для мене «комплексність» – це система або ситуація, на яку вплинуло безліч  різноманітних факторів, значної частини яких навіть не можна побачити. Усі ці фактори впливають на ситуацію, бо весь час змінюються, і цієї зміни неможливо передбачити. Ця зміна змінює фактори, які, в свою чергу, впливають на ситуацію, що змінює фактори. Оскільки таке трапляється у всіх напрямках, не можна передбачити, що трапиться в майбутньому. Якщо Ви знаходитеся в ситуації, якої не можете передбачити, і не передбачили причин змін, що і коли зміниться, тоді Ви знаходитеся у комплексності.

 

− Як можна це зробити?

Важливо передбачати, коли Ви знаходитеся у складній або впорядкованій системі. Немає «правильно» і «неправильно». Кожна ситуація потребує окремого підходу. Небезпека полягає в тому, що можна мати єдиний підхід і вважати, що він вирішить усі проблеми незалежно від ситуації. Ось у чому проблема.

 

− Ви проводили тренінг для тренерів. Напевно, їх складніше тренувати, аніж інші групи, чи не так?

З одного боку, різниці немає. Усі ми на шляху навчання незалежно від того, що намагаємося освоїти. Цікавим у тренінгах для тренерів є те, що цим людям я можу показати більше, що саме роблю, оскільки їм цікаво дослідити і сам процес, а не лише отримати певні знання. На звичайні воркшопи люди приходять здебільшого лише за знанням. Я, звісно, можу використовувати різноманітні тренінгові чи фасилітаційні методи, але їм байдуже. Вони прийшли лише освоїти нові знання. Мені подобаються тренінги для тренерів, бо я люблю говорити про методи, які використовую. Це мене захоплює.

 

 

− Яку роль Ви виконуєте найчастіше?

 − Мабуть, 50/50. Іноді я тренер, який ділиться знаннями, вміннями, ідеями, а решту часу фасилітую вміння людей гратися з ідеями, практикувати їх, намагатися заглянути всередину себе.

 

− Що важливо в навчальному процесі дорослих?

Найважливіше, це поважати і визнавати людину навпроти Вас. Бо це, взагалі-то, дорослий. Він знає, як вчитися, має життєвий досвід, тож можете проводити тренінг таким чином, щоб підтримувати його особистий стиль навчання і власний досвід. Не поводитися з ними, як з дітьми, які прийшли навчатися чомусь зовсім новому, про що вони ніколи не замислювалися. Якщо Ви ставитеся до дорослої людини з визнанням та повагою, це має велике значення. Багато тренінгів усе ще залишаються в стилі «учень-вчитель». Мені таке не до вподоби.

 

− Які складові хорошого дизайну тренінгу?

− Маю для цього одне слово - «різноманітність». Різноманітність стилів викладання, різноманітність навколишнього середовища, різноманітність учасників, різноманітність методів, мови, того, як можна зробити тренінг достатньо різноманітним. До кінця тренінгу учасники повинні відчувати, що вони можуть бути собою, і навіть можуть відкрити нові частини себе, а наприкінці почуватися щасливими лише тому, що щасливі самі зі собою.

 

− Від чого більше залежить успішний результат тренінгу для тренера: талант чи досвід?

Є багато експертів. Інколи вони потребують навичок тренера, але навіть експерти з цими навичками можуть проводити жахливі тренінги. Якщо Ви є тренером стосовно того, що потребує досвіду, то часом, мабуть, достатнім є метод, коли Ви як тренер маєте експерта. Поєднання досвіду і здібностей до тренінгу точно не обов’язкове. Якщо тренер стає в чомусь експертом, це легше, аніж якщо експерт стає тренером.

 

 

− На що варто звернути увагу, коли ми запрошуємо тренера?

Якщо Ви починаєте працювати з тренером, з одного боку, важлива його компетентність, наявність здібностей, з іншого - важливі його знання: чи має він певний досвід у сфері, стосовно якої Ви плануєте найняти його на роботу, і, можливо, також його культурна відповідність. Отже, важливими є його цінності, якості, та чи допоможуть вони і його стиль збудувати стосунки з групою.

 

− Як багато часу Вам потрібно, щоб підготуватись до тренінгу?

Залежить від того, який це тренінг: новий чи старий. Навіть якщо той, який я вже проводив, це може зайняти 1-2 дні, щоб підготуватись до одноденного тренінгу. Якщо це щось цілком нове, мені потрібно 1-2 тижні, щоб підготувати такий тренінг. Наприклад, це навчання для тренерів я проводив багато разів, але мені все одно потрібно 3-4 ні, щоб підготуватись до 3-денного тренінгу. Коли я розробляв 7-денний курс навчання, це зайняло місяць.

 

− На які ключові елементи варто звернути увагу до початку тренінгу?

Є два найважливіших елементи: перший - мета, другий - люди. Під метою я маю на увазі головну причину навчання: чому воно дійсно потрібне, чи потрібне взагалі, які цілі та багато інших питань. Інша сторона - це люди: хто вони, який їхній досвід, яка їхня історія, чи вони добровільно прийшли, чи хтось їх скерував, зрештою, чи навчаться вони чомусь чи ні. Коли мета та прагнення людей зрозумілі, можна дивитися на дизайн.

 

− З висоти Вашого досвіду, які потреби організаційного розвитку має сучасний світ?

Є одна найбільша потреба: зміна ієрархічної організації на партисипативну структуру, більш інклюзивну. Ця організація повинна бути розповсюджена на різні регіони, країни. Навіть з інтернетом ніщо не може вести одна людина. Тому що відповідальна людина не може знати всі відповіді через комплексність. Тому організації повинні навчитися використовувати знання усіх людей, щоб зрозуміти, що таке управління. Тоді воно стане більш партисипативним процесом і менш індивідуалізованим, пов’язаним із певним «героєм», який бачить шлях уперед. Це велика зміна, включена в дуже багато процесів.

 

− У Вас значний досвід професійної та волонтерської роботи, але в інтернеті про Вас дуже мало інформації. Чому?

Є два шляхи: перший – зробити це самотужки, як роблять багато людей: самобрендинг, веб-сайти, блоги, фейсбук; другий – найняти компанію, яка це зробить. Я не роблю це самотужки, бо надто зайнятий, і не бачу ніякої потреби в цьому. Якби моя мета була, щоб більше людей про мене знали, я б мав більше клієнтів або більше роботи, але, взагалі-то, мені достатньо. Я не хочу працювати надто важко. Я інколи відмовляюся від деяких пропозицій, бо не потребую більшої уваги.

 

− Якими є Ваші життєві пріоритети? 

Перший – працювати з людьми та допомагати їм змінитися. Мені цікаво, як я можу провести і підтримати людей у розвитку їхніх навичок, цінностей, впевненості, здатності повірити, що вони можуть змінити світ. Це мій найбільший пріоритет, частина якого  починається також і з мене. Я багато вкладаю у cаморозвиток. Сподіваюся, що цього або наступного місяця стану учасником двох курсів, щоб вивчити два нові підходи роботи з групою. Це, мабуть, найбільший пріоритет. А другий – це піклування про власне здоров’я, як фізичне, так і емоційне та духовне, щоб робити речі, які люблю не лише тому, що це моя справа. Я люблю прогулянки, музику, куховарство. Вивільняю час для цього. Якщо Ви не любите людей навпроти, і Вам не подобається те, чим займаєтеся, тоді я не впевнений, наскільки ефективними Ви можете бути. Аби щось змінити, Ви маєте торкнутися не лише людського розуму, але й серця.   

 

− Упродовж «Тренінгу для тренерів» Ви одягали зелений капелюх. Це був час запитань для учасників. Яке запитання поставив би собі Бавеш Пател?

Це хороше питання. Я не ставив його собі раніше. Мені потрібен час, щоб подумати про це питання і зрозуміти, яким воно є для мене…

 

Розмовляла Людмила Левченюк

Tagged under

У жовтні Інститут лідерства та управління видав брошуру “Активне громадянство як стиль життя”. У текстах видання відображена концепція активного громадянства на основі 4-річної діяльності Інституту. Автори запропонували особливий підхід до навчання українських тренерів, а також сформулювали сім принципів роботи агентів змін.

Рух активного громадянства стрімко зростає у світі упродовж останніх десятиліть. Він популярний у США та Великобританії, упроваджується в Канаді, ЄС та Австралії. Поширенню цієї концепції сприяє і Британська Рада, що акцентує на соціальному розвитку. У світі вже існує 40 таких програм, зокрема й в Україні. Є кілька визначень “активного громадянства”, і кожне може бути актуальним для різних національних контекстів.

Презентували видання під час відкриття навчальної програми “Тренінг для тренерів”. Учасники з різних частин України ознайомилися з особливостями формування свідомого громадянина та дізналися, чому це актуально. Матеріали для брошури підготували експерти Інституту: Дмитро Якимець, Оксана Дащаківська, Ірен Даниш та Наталя Бордун. Вони виокремили три ключові складові активного громадянина: піклування про спільноту і соціальну єдність, спілкування з іншими, а також вирішення проблем та розвиток суспільства.  

Про особливість концепції активного громадянства детальніше розповіла співавторка брошури Оксана Дащаківська: “Модель активного громадянства - це досвіди з усього світу. Вона зумовлена глобальними й національними змінами, що відбуваються сьогодні. Зараз представницька демократія помирає і поступово змінюється на користь участі громадян у житті країни. Проте, з іншого боку, існує наш національний контекст, що зумовлює активну громадянську позицію. Війна, Революція Гідності та інші фактори впливають на те, що ми розуміємо необхідність використання добрих інструментів участі”.

Автори наголошують, що  в Україні еволюція суспільної свідомості мала власний шлях. Але головний урок, який засвоїли громадяни після Помаранчевої революції та Революції Гідності - агентами справжніх змін у державі можуть стати лише громади, спільноти активних громадян, а не окремі лідери чи політичні діячі. Саме тому основним гаслом у 2014 році був вислів: “Якщо не ми, то хто?”. Відтоді в країні створили тисячі громадських організацій, волонтерських груп. Проте українцям досі бракує теоретичних знань з активного громадянства.

Оксана Дащаківська також зауважила, чому розроблена концепція унікальна для України: “Наша модель відрізняється від британської двома суттєвими викликами. По-перше, ми вважаємо, що інституції в Україні є і повинні бути сталими. Вони - це  каркас суспільства. Попри це, ми передбачаємо простір для активності, креативності та інновацій у вигляді проектів. Тому це активне громадянство дає можливість творити, відтворювати та змінювати інституції водночас. Не варто забувати, що також повинен бути баланс між інститутами та проектною діяльністю. Друга наша особливість - розуміння відмінностей між громадською і громадянською участями. Коли ми говоримо “громадська участь”, ми передусім маємо на увазі локальні зв’язки членів однієї спільноти. А коли ми згадуємо про громадянську - ми розуміємо, що громадянин впливає на стосунки індивідууму та держави. Тобто, він впливає на вертикальні стосунки, має вплив на владу”.

Інша співавторка посібника, яка сформулювала сім принципів активного громадянства, докторка Ірен Даниш, вірить у їхню необхідність. Ці принципи універсальні і охоплюють не тільки українськийх контекст. Адже всі люди мають право голосу і несуть відповідальність у своїх громадах. Вони також наділені лідерськими здібностями та впливом  на встановлення правил. Ірен стверджує, що всі громадяни вже є фахівцями з національних проблем. Саме тому вони усвідомлюють необхідність змін. Суспільство повинно зробити перший крок до них. Вона також додала, що якщо суспільство хоче позитивних активних зрушень в Україні, то варто скористатися двома методами: залученням людей до громад  та щоденної підтримки взаємодії.

У брошурі також йдеться про інші аспекти активного громадянства, різницю між громадською та громадянською участю, права людини, важливість суспільних інститутів, спілкування та перемовини.

 

Tagged under

 

Популярна в IT-індустрії подія “хакатон” тепер в Україні відбувається у сфері соціального бізнесу. Особливий хакатон із соціального підприємництва тривав 29-30 вересня у Львові в Центрі Шептицького і став одним із перших в Україні.

55 учасників з різних міст сформували 17 команд, щоб два дні поспіль разом із менторами працювати над розробкою своїх бізнес-ідей. Такий захід другий після Києва. Усього в рамках проекту “Соціальне підприємництво: досягнення соціальних змін за ініціативою „знизу”, фінансово підтриманого Європейською комісією, заплановано 4 хакатони.  Попереду ще 2 міста – Одеса та Запоріжжя. Львівський хакатон організували Український форум благодійників спільно з Інститутом лідерства та управління УКУ та громадською організацією SILab. Долучився до підтримки події і бізнес, зокрема METRO Cash & Сarry Ukraine, Coca-Cola Ukraine та Фонд родини Нечитайло.

Чим став особливий хакатон у Львові? Які проекти напрацювали учасники за два дні? Які враження від спільної роботи у менторів? Про це детальніше у публікації.

“Кожна дрібничка у процесі є дуже важливою і її не можна відкидати”, - зазначив у своїй мотиваційній розмові з учасниками на початку першого дня хакатону Віталій Кирилів, співзасновник дизайн-бюро Hochu rayu. Він заохотив присутніх не знеохочуватися, експериментувати, креативити, не боятися робити помилок і пройти шлях від “Я” через “хочу” і “не знаю” до “можу”: “У житті відбувається стільки ситуацій, що вам можуть поламати крила, якщо ви не будете мати внутрішнього “Я”. Коли ми з братом починали бізнес, то сильно „впали” і могли зламатися, не піти далі. Але тато завжди говорив нам: “Хлопці, якщо ви хочете, то зможете... Тепер наше бюро займається різними проектами, яких ми ніколи не робили раніше. Ми ніколи не знаємо, що створюємо. Ось це “не знаю” провокує нас вивчати, навчатися, об’єднувати навколо себе багатьох різних людей”.

Після коротких презентацій своїх ідей учасники хакатону об’єдналися в команди. Близько 55 людей з різних міст утворили 17 команд.

Можливістю та водночас викликом стала нагода працювати в одній команді незнайомим людям зі спільним прагненням вирішити соціальну проблему. Одна з таких команд об’єднала учасників зі Львова, Черкас, Тернополя та Луцька.

“На початку в нас було різне бачення. Зокрема, я хочу допомагати дітям з інвалідністю, учасниця з Луцька – дітям зі синдромом Дауна, учасниця зі Львова – старшим людям з деменцією, – розповідає Дмитро Федорчак з Тернополя. – Нам потрібно було скооперуватися і прийняти рішення. Це було складно, але готовність до компромісів та менторство допомогли. Як християнин я несу відповідальність за суспільство і хочу дбати про людей, які потребують. Тому для мене важливо займатися не лише благодійністю, але й допомагати людям заробляти. Ідея нашого проекту полягає в тому, щоб створити соціальну кав’ярню “Світи”, де можуть працювати люди з інвалідністю. Маючи різні мотиви, але одну ціль, ми об’єдналися, тому що це набагато ефективніше”.  

Упродовж двох днів допомагали учасникам у розробці проектів майбутніх підприємств 28 менторів – бізнес-консультантів з комунікації та маркетингу, фінансів, юридичних питань, бізнес-моделювання.

“За ці два дні я зрозумів, якою є соціальна робота. Вона виснажлива і водночас приносить задоволення, але не має мірила успіху, бо всім не допоможеш. Також є бізнес, де є просте мірило – прибуток. У соціальному підприємництві я побачив можливість поєднання підприємницького хисту із соціальною місією: ти заробляєш на себе, ти заробляєш для когось, – зауважив  член журі, один із менторів у сфері фінансового менеджменту Віталій Лесюк. – Мене приємно здивувало, наскільки якісно команди підійшли до того, щоб презентувати свої бізнес-ідеї. А завданням журі було обрати ті команди, які би надалі досягли успіху не на папері чи у віртуальному середовищі, а спромоглися реалізувати бізнес”.

За спостереженнями дослідника соціального підприємництва в Україні, члена журі Артема Корнецького, особливістю хакатону у Львові стало багато проектів на екологічну тематику: “Це тенденція львівська поки що. У Києві не було стільки екологічних проектів. Вони можуть доєднатися до інших ініціатив в Україні. Наприклад, “Інкубатор” може допомогти таким проектам стати реальністю”.

Команда одного з еко-проектів Zero Waste Hub cвоєю ініціативою прагне зменшити кількість продукування сміття і допомогти сортувати те, що залишилося. З цією метою авторки проекту планують створити хаб, який би поєднав три компоненти: освітній простір, Zero Waste крамницю та станцію сортування вторсировини.

“Ми зголосилися, бо хотіли пропрацювати свою ідею і зрозуміти, наскільки вона реалістична. На хакатоні ми спланували наступні кроки, подивилися, чого бракує. Це допомогло структурувати ідею, напрацювати контакти. Важливою також стала робота з менторами. Нам зрозуміло, чому важливо не використовувати одноразових речей. Але коли ззовні запитують “для чого?”, “чому люди мають доєднатися?”, розумієш, що потрібно зробити декілька кроків назад, аби поширювати цю ідею”, – зазначила Софія Сидоренко з команди Zero Waste Hub.

Другого дня ввечері відбувся фінальний пітчинг із презентаціями проектів соціальних підприємств. Журі обрало два проекти, що отримали “перепустку” на акселераційну програму. Ними стали “Кол-центр SIMKA” (працевлаштування маломобільних людей) та “Кляйн” (центр розвитку мовлення у дітей). У листопаді ці команди поїдуть до Києва, де розпочнуть більш активно та детально працювати над своїми бізнес-ідеями. І вже через чотири місяці роботи презентуватимуть напрацювання на міжнародній конференції, маючи шанс отримати інвесторську пропозицію для запуску свого соціального бізнесу.

Однією з менторів-„пушерів” команди “Кол-центр SIMKA” стала Аліна Бочарнікова, експертка із соціального підприємництва.

“Моє завдання полягало в тому, щоби допомогти їм не втратити соціальної складової в бізнесі і водночас не стати звичайним кол-центром. Тобто, важливо було знайти синергію між соціальною проблемою та інструментом її бізнес-вирішення. Коли ми аналізуємо проблеми людей з інвалідністю, то розуміємо, що ці люди ізольовані від суспільства. Тобто, їм не вистачає комунікації. Кол-центр дозволяє їм спілкуватися з іншими. У цьому є чесність вирішення соціальної проблеми: Ви сидите вдома і не можете поїхати на роботу - ось робота вдома; у Вас немає друзів і знайомих – ось спілкування і Ви є частиною спільноти. У такому кол-центрі вони не просто працюють разом, а стають колективом. SIMKA надає їм безкоштовну освіту, можливість організувати дозвілля разом. Це вже не просто кол-центр, а спільнота і можливість реалізувати себе в житті. Інклюзивний кол-центр – це для України нове”, – поділилася враженнями менторка.

Для соціального підприємництва важливо, щоб ідея масштабувалася. За словами Аліни, кол-центр можна розвинути від послуг до технічної співпраці, а його співробітники можуть працювати з дому на клієнта у Харкові, Києві чи Одесі.

“Вони вагалися з ідеєю, бо в Тернополі їм сказали, що це нікому не потрібно. І коли вони побачили, що ринок значно ширший, ніж Тернопіль, то зрозуміли, що ідея дуже хороша. Перший крок – кол-центр, другий – розвиток нових напрямків”, – зазначила Аліна.

Ідея соціального підприємництва покликана вирішити соціальну проблему. Ідейним натхненником та керівником проекту “Кол-центр SIMKA” став Тарас Хоміцький, що досвідчив проблему особисто.

“Люди з інвалідністю не мають іншого виходу, як погоджуватися на будь-які заробітки. Маючи таку ж проблему, я спробував працювати в кол-центрі віддалено, вдома. Це була можливість. У якийсь момент я вирішив, що потрібно розвиватися, створити щось своє, аби надавати роботу з гідною зарплатою таким самим, як я. За два дні тут ми багато чого зрозуміли: допомогли фінансисти, маркетологи, юристи. Показали нам з різних сторін те, чого ми раніше не бачили”, – розповів Тарас.

Соціальні підприємства виникають як можливість вирішення соціальної проблеми, яку не вирішили держава, бізнес чи неприбуткові організації. Таким чином, вони дають рішення і проблеми стають можливостями.

За словами Артема Корнецького, останні 2-3 роки в Україні існує сильний тренд розвитку соціального підприємництва. “Вагомим фактором є іноземні донори і фонди. Враховуючи їхню соціальну місію, їм вигідніше вкладати кошти у розвиток такого бізнесу. Також підвищився рівень знань людей про те, що таке соціальний бізнес: робити одночасно і підприємство, і організацію, що матиме соціальну цінність. Це перша серія хакатонів на тему соціального бізнесу в Україні. Це дуже круто, бо асоціація із хакатоном у світі – це IT-сфера, а тут – соціальний бізнес. І таких інноваційних підходів до освіти та розвитку в соціальному бізнесі стає все більше. У США і в багатьох інших країнах Європи бачення, що таке соціальний бізнес, вже сформоване. Там чітко видно стейкхолдерів, які щось роблять у цій сфері. Тобто, є конкретні асоціації, установи, які на всіх рівнях просувають цю тему серед донорів, бізнесу. Це нагадує замкнені еко-системи, які розвиваються. У нас така еко-система ще формується”.

На думку дослідника, окрім підтримки соціального підприємництва в Україні  від бізнесу та держави, найважливішою залишається потреба інформаційної підтримки. Адже це важлива тема, яку в Україні має розуміти якомога більше людей.

Tagged under

Представники Благодійної організації «100 відсотків життя» з різних осередків країни зібралися в Інституті лідерства та управління УКУ для вдосконалення своїх знань у сфері громадського активізму на навчальній програмі «Менеджмент у громадському секторі».

Громадські активісти з дев'яти областей України приїхали на навчальну програму від ІЛУ УКУ «Менеджмент у громадському секторі», щоб підвищити свій професійний рівень та здобути нові навички та вміння для подальшої роботи. Працівники громадських, благодійних організацій, керівники проектів, спеціалісти з адвокації, представники пацієнтських спільнот, а також лідери спільнот, уразливих до ВІЛ з Полтавської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської, Чернігівської, Черкаської, Київської, Донецької областей, а також з Києва зібралися на п'ять днів у Львові для того, щоб отримати корисні поради та новий досвід у сфері фандрейзингу, управління персоналом, фінансового менеджменту та комунікацій у ГО.

За словами Євгенії Конончук, керівниці Відділу адвокації БО «100 відсотків життя», представники їхньої організації — це лідери змін у своєму регіоні, які працюють над удосконаленням надання послуг людям, які живуть з ВІЛ/СНІД (ЛЖВ) на рівні як закладів охорони здоров’я, так і місцевих спільнот.

«Саме бажання отримати системне розуміння принципів і механізмів ефективного управління та розвитку у середовищі неприбуткових організацій стало стимулом до участі в освітній програмі Інституту лідерства та управління. Серед усіх охочих для навчання було відібрано лише 20 найбільш вмотивованих учасників програми», — говорить Євгенія Конончук. На її думку, велика перевага такого навчання — це  відомі експерти-практики зі сфери, які працювали з регіональними представниками БО «100 відсотків життя» упродовж усієї програми.

Для виконавчого директора Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ Костянтина Данильченка, здобуті під час модульного курсу знання розширили професійні компетенції, допомогли побачити певні явища, проблеми чи процеси в роботі по-іншому.

Найбільше Костянтину запам’ятались сесія зі стратегування з Олександрою Баклановою, а також настанови в комунікаційній роботі з командою і персоналом від Ольги Садохи. «Тепер я дуже хочу перенести цей досвід у свою організацію, яка зараз перебуває на етапі перегляду стратегії розвитку. Тому отримані знання доцільні саме зараз. Також я планую ознайомити наших менеджерів з теорією прийняття рішень, знаннями про роботу в команді, аби те, що вони роблять зараз інтуїтивно, виконували на більш професійному рівні», — розповідає Костянтин Данильченко.

Любов Хрипкова, представниця ГО «Наша допомога» з м. Слов'янськ Донецької області, переконана, що саме ця програма повністю відповідає необхідним знанням для роботи в її організації. «Це навчання дає мені можливість підвищувати свій рівень кваліфікації як керівника, як організатора проектів. Кожна тема для мене є цікавою.  Попри те, що я вже маю попередній досвід роботи в неприбутковому секторі, знань ніколи не буває багато. Таке навчання — це можливість систематизувати всі свої знання та підходити комплексно до вирішення питань та проблем”, — говорить Любов Хрипкова.

Координаторка партнерських програм ІЛУ УКУ Анна Мота-Шнайдер розповідає, що програма «Менеджмент у громадському секторі» була розроблена спеціально для БО «100 відсотків життя» для підвищення професійного рівня управлінців у різних регіонах їхньої мережі. Для підготовки такого навчального курсу необхідно не тільки декілька місяців роботи над самим навчальним планом, але ще й глибокий аналіз того, що саме необхідно організації.

«Ця програма  — це своєрідна скорочена Магістерська програма УНО, оскільки всі ключові навчальні предмети повторюються. Все те, що студенти магістерки вивчають протягом вісім модулів, ми намагалися вмістити в два для цього курсу», — говорить Анна.

Основні акценти цього навчального курсу зосереджені на таких навчальних блоках, як: управління та стратегічне планування, врядування та організаційний розвиток, маркетингові комунікації, фінанси. Реалізація цієї навчальної програми передбачає два модулі, кожен з яких має по п’ять навчальних днів.

«Інвестиція у знання і навички регіональних команд є пріоритетом для БО «100 відсотків життя». «До 2020 року Україна планує завершити план переходу на державне фінансування усіх програм з протидії ВІЛ/СНІДу, і вже в 2019 році у 12 областях регіональні громадські організації будуть надавати послуги для ЛЖВ із профілактики та супроводу. Саме тому ми всіляко сьогодні підсилюємо їхній потенціал та експертність як партнерів держави на місцевому рівні», — розповідає Євгенія Конончук, керівниця Відділу адвокації БО «100 відсотків життя».

За її словами, сьогодні в Україні мешкає близько 244 тисяч ВІЛ-позитивних людей, з яких  під медичним наглядом перебувають лише 143 тисячі, тобто кожен другий. Зусилля БО «100 відсотків життя» спрямовані на сервісні послуги, зниження рівня дискримінації у суспільстві, активності з адвокації на національному та регіональному рівнях. Усе це комплексно має забезпечити в країні умови для сталого надання сервісів і послуг пацієнтам за фінансової підтримки держави та у партнерстві з громадським сектором.  

 

 

Tagged under

Для активізації громадян у творенні змін на локальних рівнях ІЛУ УКУ оголошує конкурс малих грантів. Взяти участь у конкурсі можуть громадські активіт(к)и, що займаються розвитком місцевих громад та шукають можливостей для втілення власних ініціатив. Апліканти мають бути членами Спільноти випускників ІЛУ[1]. Термін реалізації проектів – від 3 до 6 місяців. Сума гранту може становити до 120 тис. грн.  

 

Проекти, яким буде надаватися перевага:

  • спрямовані на розвиток громадянської відповідальності та активності в місцевих громадах;
  • залучають місцеву громаду до реалізації проекту;
  • сприяють формуванню навиків соціального згуртування громади;
  • реалізовані/співфінансовані у партнерстві з представниками місцевого бізнесу, фондів місцевого розвитку чи влади.

Критерії оцінки проектів:

  • партнерство двох або більше НДО, працівниками яких є члени Спільноти випускників ІЛУ;
  • актуальність проблеми, на вирішення якої спрямовано проект;
  • відповідність меті та пріоритетам конкурсу;
  • реалістичність, конкретність та досяжність результатів;
  • оригінальність запропонованого вирішення проблеми;
  • ефективність використання ресурсів;
  • наявність плану залучення місцевої громади;
  • наявність плану інформування громадськості про етапи реалізації та результати проекту;
  • сталість проекту, можливість продовження діяльності після завершення гранту.

 

Вимоги до використання коштів:

  • Власний внесок. Умовою отримання гранту є власний внесок організації у розмірі не менше 10 % від розміру гранту. Цей внесок має бути підтверджений і складатися з коштів громади, зібраних із місцевих джерел. Це можуть бути пожертви від фізичних та юридичних осіб, гроші місцевих бюджетів, внесок місцевого бізнесу.
  • Заробітна плата. Дозволяється не більше 15 % від суми проекту.
  • Увага! Кошти гранту не можна використовувати на політичну пропаганду і терористичну діяльність, здійснення пожертв або створення фондів для пожертв, надання грантів іншим організаціям або окремим особам.

 

Зголоситися до участі можна до 20 жовтня 2018 р. до 18.00 год.надіславши листа з темою «Відповідь на конкурс малих грантів» на електронну скриньку: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..

Надіслані після зазначеного терміну заявки розглядатися не будуть.

Аплікаційну форму можна завантажити тут.

Положення про проведення конкурсу

Цей конкурс є частиною проекту, що реалізує Інститут лідерства та управління УКУ за підтримки американської фундації Charles Stewart Mott Foundation.

 

_____

[1] Члени спільноти випускників ІЛУ – випускники довгострокових програм ІЛУ (УНО, Літня школа дідерства, Good Governanse, Політичні студії, СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства).

Tagged under

Вже увосьме Інститут лідерства та управління УКУ приймає до своєї  спільноти нових студентів - громадських активістів та активісток з усієї України. Початок навчання розпочався 13 вересня урочистостями в Центрі Шептицького, знайомством із університетом та з командою ІЛУ. Про особливості цьогорічного набору на програму читайте в нашому матеріалі.

Тридцятеро лідерів та лідерок громадського сектору із 13 українських міст. Наступні півтора року разом із викладачами та командою ІЛУ УКУ вони будуть зростати професійно для покращення своєї роботи та роботи своїх команд.

Початок навчання розпочався святковими урочистостями та вступною промовою декана факультету суспільних наук Володимира Турчиновського. Він наголосив на важливості слідування заклику Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого “Великого бажайте” та слів святого Івана Павла “Не бійтеся та будьте відважними”.

“Я хочу, щоб ми  розвивали університет, який стає магнітом для найкращих. Для цього ми маємо керуватися принципами спільного блага, щоб збудувати республіку як спільну справу. Якщо ми знехтуємо спільним благом, залишимо лише приватний інтерес та власний успіх, то збудуємо те, що грецькою можна назвати “ресідіотіка”. У давньогрецькій мові слово “ідіот”  означає людину, яка відірвалась від суспільного життя. Тому бажаймо великого і не біймося! Перед нами великі справи і великі завдання”, - наголосив Володимир Турчиновський.

Академічна керівниця Магістерської програми УНО Марта Найчук відзначила, що цьогорічний набір відрізняється віковим діапазоном студентів: “До нас іде молодь, тож така соціальна і громадська свідомість стає популярною серед молодшого покоління. Це означає, що ми можемо планувати навіть бакалаврську програму”.

За її словами, активіст(к)и прийшли на навчання з різних сфер: медичної, соціальної, з бізнесу. “До нас прийшли різні студенти: хтось працює з дітьми, жінками, з ідеями захисту тварин тощо. Багато з них мають досвід адміністративної роботи, що свідчить про їхні управлінські можливості. Дехто представляє організації вже з історією у неприбутковому секторі України,” - каже Марта Найчук.

Магістерська програма з управління неприбутковими організаціями є унікальною для України, адже це єдина освітня програма для неприбуткового сектору. Саме тому так важливо, щоб кожен студент долучався до професійного зростання програми. Під час знайомства з командою ІЛУ керівниця Наталя Бордун наголосила на важливості співтворення програми зі студентами упродовж навчання. Взаємодія з командою, співпраця та відповідальність студентів допоможуть розвивати спільну справу та творити громадянське суспільство в Україні.

   

Студенти вже мають певний досвід роботи у громадському секторі, проте Магістерська програма з управління неприбутковими організаціями є нагодою для їхнього професійного зростання. Кирило Дубровін, голова ГО “Сєвєродонецька молодіжна рада”, задоволений першим днем навчання та впевнений, що далі буде ще цікавіше та краще.

“Я зрозумів, що хочу працювати в громадському секторі професійно, тому для мене дуже важливе навчання в сучасному університеті тут в ІЛУ. Я вирішив, що хочу навчатися тільки тут для вдосконалення своїх професійних навичок, щоб розвивати свою громаду, область та країну”, - розповідає Кирило.

Лілія Гось з ГО “Інститут українських студій” переконана, що навчання в ІЛУ - це чудова можливість отримати мережу контактів, людей із різним досвідом у неприбутковому секторі. До того ж це своєрідна платформа для реалізації власних проектів та ідей на базі програми.

“Наша організація активно розвивається, тож нам потрібна хороша теоретична база. Разом із колегою ми вирішили вступити на цю програму, щоб здобути знання та практичні навички, обмінятися досвідом з іншими студентами”, - говорить Лілія.

Студентка Катерина Бова представляє організацію “Ukrainian Volunteer Service”. Раніше вона не задумувалася, що громадська активність може бути професійною діяльністю. “В організації я дізналась про УКУ і магістерську програму. Це та освіта, де можна здобути теоретичні знання та вдосконалити практичні вміння. Я не думала, що можна отримувати таку насолоду від навчання, що є викладачі, які так хочуть тебе розвивати”, - розповідає активістка.

Катерина отримала стипендію випускників. Студенти магістерської програми, які завершили навчання 2017 року зініціювали нову традицію. Вони зібрали кошти на навчання для одного  кандидата, якого обирали самі. “Я відчуваю велику відповідальність на собі. Розумію, що в мене вірять, а я вірю в те, що роблю, і програма мені допоможе з цим”, - говорить дівчина.

Tagged under

Олександр Корольов, Ірина Корольова та Сергій Бессараб — громадські активісти з міста Мирноград Донецької області, представники ГО «Український патріотичний рух Донбасу» та учасники проекту  «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» від Інституту лідерства та управління УКУ. У рамках проекту вони отримали необхідні знання для реалізації власної громадської ініціативи «ТеплАтраса» — публічного простору в місті.

Серпень 2018 року — на території між старим дитячим садочком та будинком творчості у місті Мирноград Донецької області вже розпочались будівельні роботи. Саме тут за кілька місяців буде реалізовано проект «ТеплАтраса», що отримав найбільшу кількість голосів учасників підсумкової конференції «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» у Краматорську.

Олександр Корольов пригадує, як народилась ідея створити громадський простір: «У нашому місті є тротуарна дорога, якою ми з дружиною Ірою частенько ходимо. Минулого року цю дорогу оновили: виклали плитку, з одного боку освітили ліхтарями. З іншого боку цієї ділянки є теплотраса, накрита бетонними плитами, які завжди теплі, і люди сидять на них. Плити заввишки до коліна людини».

За словами подружжя, під час однієї подібної прогулянки і виникла ідея створення комфортного простору на цьому місці: поставити лавочки, щоб було зручно сидіти та проводити час. «Це, власне кажучи, перша ідея. Навпроти теплотраси є територія колишнього дитячого садочка. Його вже немає, залишився порожній простір, який можна назвати «мертвим». Там нічого не робили, але він досить затишний, там багато дерев», — говорить Олександр Корольов.

Ці ідеї команда Олександра, Ірини та Сергія вирішила взяти за основу свого проекту під час участі у програмі  «CitizenLab». «Коли ми озвучили ідею «ТеплАтраси», вона почала набирати обрисів. Ми постійно щось додавали у проект, хотіли, щоб простір був багатофункціональним. Тому зараз це мають бути стрітбольний і волейбольний майданчики, сцена та простір для кінотеатру просто неба, а також відпочинкова зона», — розповідають учасники проекту.

Загалом над проектом працює четверо людей. Усі вони представники  ГО «Український патріотичний рух Донбасу», які об’єдналися ще в 2014 році задля спільної мети — підвищення патріотизму на Донбасі.  Діяльність активістів спрямована на культурні проекти. Попри те, що учасники команди вже реалізовували деякі громадські ініціативи, досвід підготовки проекту від задуму до написання грантової заявки для них перший.

Наразі тривають підготовчі роботи на території майбутньої «ТеплАтраси», вирівнювання території для подальшої забудови. 24 серпня разом із ГО «Асоціація велосипедистів Києва» активісти провели велофестиваль «Двоколісний день» на місці громадського простору. Це була презентація проекту «ТеплАтраса» для місцевих жителів. «Ми розповіли й продемонстрували всім, що це місце скоро перетвориться на громадський простір. Приїжджали місцеві ЗМІ, опитували мешканців, які говорили, що нічого подібного раніше не відбувалося. Усі жителі позитивно сприймають наш проект», — розповідає Олександр Ковальов.

Команда активістів змогла заручитися підтримкою місцевої влади. «Міський голова сприйняв нашу ініціативу позитивно. Крім того, влада пообіцяла підтримати нас фінансово — надати 50 тис. грн на роботи, пов’язані з вирівнюванням землі», — говорять автори проекту «ТеплАтраса».

Найскладнішим у реалізації проекту для активістів виявилося написання грантової заявки та підрахунок бюджету. Для Олександра, Ірини та Сергія найціннішим під час «CitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» виявився досвід та натхнення. Вони побачили, як реалізовуються громадські ініціативи в інших містах, та надихнулись на власну роботу.

«Під час проекту «CitizenLab» було дуже багато практичних завдань, які допомогли впорядкувати думки та ідеї. Виявилося, що не так уже й складно це все реалізувати. Нам пояснили, як працювати з грантовими заявками, розповіли про всі наші можливості. Ми зрозуміли, що в маленькому містечку теж можна щось зробити. Нові партнери, знайомство з іншими активістами, практичні знання — це найважливіше, що ми отримали від проекту», — пригадує Ірина Корольова.

Команда активних громадян планує завершити проект уже до кінця цієї осені. Вони хочуть, щоб їхня ініціатива стала багатофункціональним простором: «Ми плануємо розвивати інфраструктуру цього місця і проводити різні фестивалі. Наступного року разом із організацією «Ізоляція» ми домовились, що напишемо грант на проведення музичного фестивалю».

Проект «СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства» від Інституту лідерства та управління УКУ реалізовується в рамках проекту «Програма сприяння громадській активності “Долучайся!”», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та  здійснюється Pact в Україні. Зміст проекту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не відображає погляди агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Tagged under

Влітку команда Інституту лідерства та управління УКУ побувала в Римі та змогла глибше ознайомитись з історією розвитку Українського католицького університету. Вагома роль у творенні осередків українського духовного та культурного життя у Вічному місті належить Патріарху УГКЦ Йосифу Сліпому. Свою діяльність за кордоном він розпочав на 71-му році життя після 18-ти років ув’язнення у виправно-трудових таборах Радянського Союзу. У Римі він збудував унікальний з мистецької та концептуальної точок зору собор Святої Софії та створив Український католицький університет, тут зберіг та передав духовну традицію УГКЦ наступникам та акумулював енергію, що спричинилася до відродження Церкви після здобуття Україною незалежності. Про значення цього періоду життя та діяльності Патріарха для України розповів Олег Турій, історик Церкви та проректор із зовнішніх зв’язків УКУ. Порозмовляти на цю тему нам пощастило у приміщенні УКУ в Римі, де разом із колегами пан Олег працює над упорядкуванням Історичного архіву Української греко-католицької церкви – частини зібраної Шептицьким та Сліпим інтелектуальної спадщини українського народу.  

Яке значення мав “римський період” життя та діяльності Йосифа Сліпого для розвитку Української греко-католицької церкви, на Вашу думку?

– Це надзвичайно важливий період з огляду на обставини, в яких існувала УГКЦ у другій половині XX століття. Багато українців під час і після Другої світової війни були вимушені емігрувати до Австрії, Німеччини, а потім переселитися до США, Канади та інших країн. В Україні існувала загроза цілковитого знищення цієї Церкви через переслідування тоталітарним режимом; у світі українці були розпорошені, під загрозою втрати власної ідентичності. Переїзд до Риму Патріарха став надихаючим моментом. Він почав робити те, що написано на фронтоні будівлі цього університету: “Збирати у розсіянні сущих”, тобто гуртувати людей, закликати їх творити спільні проекти, розбудовувати культурні та духовні осередки. По-друге, він взявся за будівництво собору Святої Софії та створення Українського католицького університету в Римі з чіткою метою: послужити Україні. У Римі він заклав основу для майбутнього відродження. Тут у різний спосіб підтримував контакти з церковним підпіллям: не лише з греко-католиками, але й з іншими дисидентами, світськими особами, які боролися проти радянського режиму. Найбільші мрії Йосифа Сліпого здійснилися вже після його смерті. Він того не дочекався, але доклав чимало зусиль, щоб так сталося.

Що можна сказати про спадкоємність духовної традиції між Андреєм Шептицьким та Йосифом Сліпим, зокрема в цей період?

– У багатьох аспектах Йосиф Сліпий був спадкоємцем свого попередника на митрополичому престолі. Зокрема, мрія Шептицького про Український католицький університет у Львові, яку Сліпий реалізував 1963 року в Римі, видавши свій перший декрет про його заснування невдовзі після звільненя з радянської неволі. Він також продовжував дуже важливу для Шептицького справу об’єднання християн. У молоді роки Сліпий був радше прихильником західних філософських та богословських підходів і концепцій. Коли він пережив ув’язнення в Сибіру, переїхав до Риму і відвідував українців у діаспорі, то підхопив ідею митрополита Андрея про те, що між православними і греко-католиками немає відмінностей у вірі; їх поєднує спільна духовна, культурна, національна традиція, і це має бути основою відродження єдиної Київської Церкви.

Йосиф Сліпий вболівав за те, щоб в УГКЦ, що була оголошена ліквідованою в СРСР, не лише збереглася тяглість ієрархічної традиції, але щоб продовжити і розвинути спадкоємність ідей. Тому таємно від Ватикану 1975 року він навіть висвятив кількох єпископів, серед яких був Любомир Гузар. За умови, що вони тільки тоді можуть приступити до своїх обов'язків, коли б виявилося, що в Україні немає жодного чинного єпископа. Патріарх турбувався, щоб передати не лише повноваження, але й свою концепцію розвитку Церкви і розбудови національного життя людям, яким він довіряв. Наступником Йосифа Сліпого Любомир Гузар став не відразу. За наполягання Ватикану наступником призначили Мирослава-Івана Любачівського. Його вважали особою нейтральною, віддаленою від тодішніх протистоянь, не дуже відомою церковному загалові. Несподівано для багатьох новий предстоятель налагодив співпрацю з командою свого попередника і почав відстоювати ті самі ідеї та засади. Тобто, в історії УГКЦ є дуже важлива риса: спадкоємність не лише персональна, але й ідейна, духовна. Згодом Любомир Гузар продовжив цю традицію. Цікаво, що Блаженніший Мирослав-Іван до певної міри реалізував бажання патріарха Йосифа, домігшись від Ватикану визнання таємних єпископських свячень Любомира Гузара та призначення його своїм помічником з делегованими правами предстоятеля. А вже сам патріарх Любомир передав провідництво іншій людині, обраній синодом без вказівки на конкретну особу. Незадовго до свого безпрецедентного зречення від уряду він написав спеціальне послання, де аналізує спадщину митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосифа Сліпого і заповідає своєму наступнику керуватися цими принципами. Тобто, Церква під проводом патріарха Любомира дозріла до того рівня, що змогла приймати рішення про наступництво не персонально, а колегіально, керуючись виробленими та усталеними критеріями і засадами.

Які ознаки поєднання східної і західної церковної традиції проявляються у соборі Святої Софії?

– Патріарх Йосиф створив дуже виразний східний храм, що апелює до Софії царгородської та київської, але знаходиться в Римі. Цей храм знаходиться в столиці католицького світу і є відкритим для багатьох. Тепер тут часто бувають паломники з України, але іноді навідуються високопоставлені особи з Ватикану, серед яких і римські понтифіки. Нещодавно, не маючи змоги приїхати в Україну, щоб виразити свою підтримку, сюди завітав Папа Франциск.

Це поєднання традицій цікаве, бо сам Йосиф Сліпий, коли писав докторську працю, перебував під сильним впливом неосхоластики, типово латинського способу думання і формулювання. Проте вже тоді західну філософію, західний спосіб висловлювання він використовував для відстоювання оригінальних східних джерел і традиції УГКЦ. У його особі, як, зрештою, і в особі митрополита Андрея Шептицького, це поєднання в багатьох випадках слугує містком, що дозволяє українцям відчувати себе частинкою європейського світу, залишаючись собою.

Чому Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий та Любомир Гузар стали такими знаковими постатями для України, на Вашу думку?

– Цього не можна пояснити логічно. За це треба лише дякувати Богові, що дав нам таких людей. На мою думку як історика, в умовах багатолітньої бездержавності Церква в Україні завжди виконувала роль провідника і заміщувала структури, яких українцям бракувало. Не випадково саме в церковному середовищі з’являлися особи, що взяли на себе частину відповідальності, яку в інших народів виконують монархи, політики, громадські діячі.

Які риси, що характеризують Йосифа Сліпого як лідера, Ви можете назвати?

– Патріарх Йосиф був особою непересічною і дуже працьовитою. Перша риса, про яку всі згадують, – його фанатична відданість роботі. Він не міг сам ні хвилинки сидіти без діла. Коли бачив, що хтось марнує час, гостро на це реагував і одразу ж залучав до будь-якої роботи від фізичної до інтелектуальної. По-друге, він мав твердий характер, загартовану волю, яка дозволила йому перейняти повноваження в умовах, коли ворог готувався ліквідувати Церкву. Митрополит Андрей обрав його наступником, бо був впевнений, що ця людина не зрадить, не відступить, і що на нього будуть орієнтуватися інші, навіть якщо Церкву офіційно оголосять неіснуючою, забороненою, ліквідованою. З ним не було легко. Люди, які підтримували його, часто в якихось конкретних питаннях потерпали від авторитарного способу вирішення справ і делегування доручень. З іншого боку, його сучасники, особливо студенти (владика Борис Гудзяк, отець Михайло Димид та інші) згадують, що відчували в ньому надійну опору; знали, що за ними стоїть Глава Церкви. Вони відчували сміливість думати про великі справи, і знали, що ця людина може їх підтримати, а коли дійде до критичного моменту, ніколи не відступить, не відмовиться від своїх людей та ідей. Такий лідер розкриває великі перспективи для ініціативи інших. Біля Йосифа Сліпого залишилися ті, які були найбільш вірними лінії, яку він провадив, і які після нього в Україні вже змогли розвинути такі колосальні проекти, як відновлення Львівської богословської академії та розбудова УКУ, створення радіо “Воскресіння”, видавнича діяльність тощо.

З розповідей очевидців, Йосиф Сліпий вів господарство у Римі. Що спонукало його до цього?

– Італія в 1960-ті роки була досить бідною країною. Вона виходила з воєнної розрухи, повоєнних політичних конфліктів. Тут не було стабільного уряду. Селянське походження Йосифа Сліпого і пережитий досвід заслання на Сибіру спонукали для певності мати в своїх руках усе необхідне: курей, свиней, корову. Думаю, що це також був спосіб наблизити семінаристів до реального життя і, можливо, навіть до того, що їх могло очікувти в Україні.

У приміщенні Українського католицького університету в Римі, окрім кімнат для семінаристів, облаштовані архів та меморіальний музей. Яка їх історія створення?

– У 1930-х роках митрополит Шептицький придбав або отримав на зберігання дві великі колекції: меншу – документальну спадщину В’ячеслава Липинського, і більшу – величезну колекцію документів уряду Західно-української народної республіки, що зберігалася у Відні. Хоронитель колекції уряду ЗУНР Теофіл Горникевич з Відня написав Сліпому, що володіє цими колекціями. У 1967 році її перевезли і планували відкрити архів, директором якого мав стати Теофіл Горникевич. На жаль, він захворів і помер 1969 року. Проте сам архів був створений. Йосиф Сліпий афіліював його при Українському католицькому університеті. З часом до нього мали долучити інші збірки, особливо копії документів із ватиканських архівів. Цю справу розпочав ще Шептицький. Отець Кирило Королевський мав спеціальне доручення від митрополита Андрея: розшукувати в Римі матеріали про Україну та її церковне життя. Сам архів з часом був доповнений документами з канцелярії патріархів Йосифа Сліпого і Мирослава-Івана Любачівського. Сьогодні цей архів належить Церкві під назвою «Історичний архів Української греко-католицької церкви у Римі». На прохання Блаженнішого Любомира група працівники УКУ з Інституту історії церкви під моїм керівництвом від 2009 року займається упорядкуванням цього архіву.

Меморіальний музей створили в кімнатах, де мешкав патріарх Йосиф в останні роки свого життя. Спочатку, після переїзду до Риму, він отримав від папи апартаменти у Ватикані. Коли ж збудували приміщення УКУ, він часто сюди приїздив до бібліотеки, до архіву, читав лекції, проводив тут синодальні наради. Коли його стан здоров’я погіршився, він переїхав сюди. Музеєм стала сама кімната, в якій він жив: його ліжко, речі, привезені з Сибіру та набуті або подаровані йому згодом. Сам же Патріарх започаткував інший музей – природничий, який створив у цьому ж приміщенні зі знайдених особисто або надісланих у подарунок опудал тварин, плазунів, метеликів тощо. Патріарх був, можливо, одним з останніх енциклопедистів 20 століття.

У Римі є декілька осередків українського духовного життя. Як вони функціонують?

– Крім собору Святої Софії і колишнього приміщення УКУ ще є кілька інших осередків. Одним із найдавніших є представництво отців Василіан, які тут з 20-х років 17 століття. У центрі міста є Папська колегія, генеральний дім отців Василіан і генеральні доми сестер Служебниць і сестер Василіанок. Це центральні органи управління цих чернечих спільнот. Оскільки Рим – осередок Католицької Церкви, ці згромадження вирішили зосередити свої управи тут. Вони переважно виконують адміністративні функції. У зв’язку із хвилею заробітчанської міграції в Італію, з 1990-х років отці Василіани взялися за душпастирську працю для людей, що опинилися тут нелегально. Навіть тепер вони допомагають хворим дітям, організовують операції, які часто в Україні не роблять. Це колосальна діяльність, що визначає характер праці цих людей тут, про яку не говорять медіа. Це свідчення тієї ролі, яку Церква повинна виконувати: опіки, особистого зв’язку зі спільнотою. Українці тут часто залишені самі на себе, і вони потребують спілкування. Церква – це осередок не лише для задоволення релігійних потреб, але й для громадської активності. Важливо зрозуміти можливості та виклики, що існують тут. Варто думати про програми, які б допомагали людям, що виїхали з України, не втратити свого зв’язку з батьківщиною: зокрема, робити дитячі садочки, недільні школи, де люди могли би дізнаватися більше про українську культуру. І, можливо, хтось захоче повернутися в Україну з новим досвідом і бажанням розбудовувати її.

Чого не вистачає, щоб в Україні розуміли важливість таких осередків за кордоном, зокрема як у Римі?

– В Україні немає вичерпного усвідомлення того, що тут відбувається. Тепер про це трохи починають писати у форматі напівскандальних розповідей про долю заробітчан, проте глибокого аналізу досі немає. Осередок, розбудований на базі собору Святої Софії та УКУ в Римі багато зробив для того, щоб відновити духовне церковне життя в Україні. Натомість тут ресурс попереднього покоління вичерпався, частина людей відійшла у вічність. Існує потреба оживити цю діяльність уже як осередку, який має стати ретранслятором відомостей про Україну в світі. Стати таким своєрідним Українським Інститутом, про який наша влада багато говорить, але поки що мало чинить. Наша присутність у Римі сприяла б кращому відчуттю ситуації в Україні міжнародним співтовариством. Це зараз найважливіше завдання, над яким ми повинні подумати і розробити стратегію його реалізації.

Розмовляла Людмила Левченюк

Tagged under
Сторінка 1 із 34

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку