Запрошуємо усіх охочих на зустріч із лауреаткою нагороди "Світло справедливості" 2017 року Наталкою Седлецькою. Подія розпочнеться 26 березня о 18.00 год. в Центрі Митрополита Андрея Шептицького (ауд. 127).

У програмі: представлення нагороди та лауреатки, лекція від Наталки Седлецької "Ціннісні виклики в антикорупційній розслідувальній журналістиці", запитання/відповіді та неформальне спілкування опісля.

Зареєструватись: goo.gl/m5ma87.

Наталка Седлецька – українська журналістка і ведуча, відома розслідуваннями корупційних схем українських політиків і чиновників. Улітку 2014 року заснувала резонансну програму розслідувань "Схеми. Корупція в деталях" (спільний проект Радіо Свобода і телеканалу UA:Перший). Наталка також є володаркою численних журналістських нагород національного та міжнародного рівня. 

Нагорода "Світло справедливості" заснована канадійкою українського походження Анастасією Шкільник і вручається "за моральне і духовне лідерство в Україні" у пам’ять про її батька Михайла Шкільника, громадського і політичного діяча часів Української народної республіки.

Лауреатами нагороди стають особистості, які перебувають в авангарді суспільно-політичного життя України і своїм життям та професійною діяльністю дають свідчення скромності, безкорисливості й вірності моральним принципам, мужнього слідування своїм переконанням та жертовності в обороні ідеалів демократичного суспільства.

Попередніми лауреатами премії були Євген Сверстюк, Мустафа Джемілєв, Лариса Заливна.

Tagged under

Чи Ви вже чули про Zero Waste Fest до Години Землі? Це фестиваль для Zero Waste активістів та усіх, кого цікавить екотематика. У рамках фестивалю ми готуємо чудову освітню програму Zero Waste Academy, під час якої Ви зможете поглибити свої знання та отримати нові навички. Запрошуємо провести цей день разом із нами!

Реєстрація до 23 березня (включно): goo.gl/kuhVtP.

Програма:

24 березня, субота
12:00-12:30 – перегляд короткометражок Zero Waste Shorts.
12:30-14:00 – вступ до Zero Waste.
14:15-15:00 – сімейний Zero Waste: цінності та практики.
15:00-16:00 – "Від мрії до дії: Zero Waste на практиці".
Про Zero Waste у контексті проектного менеджменту.
16:00-17:30 – "Як говорити з бабцею про Zero Waste"?
Удосконалюємо навички комунікації.
17:30-18:45 – "Один в Zero Waste полі не воїн".
Про роботу в команді.

Tagged under

 

Інститут лідерства та управління Українського католицького університету спільно з Лабораторією законодавчих ініціатив запрошують усіх охочих на публічну лекцію "Допомогти чи тиснути, або як досягти максимуму у стосунках із владою". Спікер: Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine. Подія з нагоди презентації посібника "Адвокаційна діяльність та її особливості у роботі з парламентом" розпочнеться 22 березня о 10.00 год.

Вхід вільний за умови попередньої реєстрації до 21 березня (включно): goo.gl/7p5dM8.

"Адвокаційна діяльність та її особливості у роботі з парламентом" - це перше в Україні видання, в якому систематизовані теоретичні знання процесу здійснення політики та адвокації та досвід реалізації парламентських адвокаційних кампаній, набутий громадською коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ у співпраці з Лабораторією законодавчих ініціатив упродовж 2015-2016 рр. Посібник створено з метою надати громадським активістам, керівникам організацій, працівникам адвокаційних та комунікаційних напрямків ГО, представникам влади та бізнес-спеціалістам у сфері налагодження стосунків з урядовими структурами розуміння, як ефективно може взаємодіяти суспільство та влада за допомогою адвокації. 

Захід відбувається в рамках реалізації Програми USAID "РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво", що виконується Фондом Східна Європа.

За детальнішою інформацією звертайтесь: Ірина Черпак, тел.: (067) 242 80 91; Дарія Данильченко, тел.: (067) 164 20 87.

Tagged under

Запрошуємо освітян та усіх охочих на презентацію результатів дослідження "Цінності нової української школи". Подія розпочнеться 21 березня о 15.00 год. у Центрі Митрополита Андрея Шептицького (паркова аудиторія). 

Зустріч стане підсумковою у рамках напрямку "Лідерство, що базується на цінностях" проекту Простір освітніх ініціатив. Дослідження презентує його автор - Руслан Савчинський, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології ЛНУ імені І. Франка. Опісля запланована дискусія. 

У грудні минулого та в січні цього року Інститут лідерства та управління УКУ разом із модераторами провів 13 тематичних дискусій для вчителів у 10 містах України. Педагоги давали свої визначення цінностям, зазначеним у Концепції нової української школи, а також визначали напрямки і форми ретрансляцій цінностей вчителів, покликаних формувати особистість сучасного учня. За результатами тематичних воркшопів Руслан Савчинський провів аналіз дискурсивних вимірів цінностей, закладених у проекті нової української школи. Усі напрацювання експерт презентує на зустрічі. 

"Лідерство, що базується на цінностях" є одним із напрямків проекту "Простір освітніх ініціатив". Метою проекту є сприяти розвитку цінностей педагогів, які зможуть ефективно і успішно використовувати свій вплив у шкільному середовищі, відповідаючи потребам нової української школи і викликам майбутнього.

Tagged under

Eксперти аналітичного центру Chatham House (Лондон) 22 березня презентували у Львові результати комплексного дослідження про зміни в Україні після Революції Гідності 2014 року. Це одна із низки зустрічей-обговорень публікації у регіонах України, що відбулася за участі виконавчого директора фонду "Відродження" та представника проекту "Громадська Синергія". У заході також взяли участь представники та представниці понад 20-ти громадських організацій, що зараз навчаються на Магістерській програмі з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ (ІЛУ УКУ). Організували подію Західноукраїнське представництво Міжнародного фонду "Відродження" спільно з ІЛУ УКУ.

Звіт "Боротьба за Україну" є спробою оцінити зовнішні та внутрішні виклики, що стоять перед Україною, та надати рекомендації щодо того, як їх подолати. Серед найважливіших викликів експерти назвали євроінтеграцію, економічні реформи, демократизацію та управління, громадянське суспільство, антикорупційні реформи.

"Динамізм громадянського суспільства в цілому тримається на невеликій групі активістів та професійних неурядових організацій. У той час, як "стара система", підвладна групам інтересів, посилює оборону, відірваність небайдужих громадян від адвокаційної діяльності громадських організацій послаблює тиск на реформи знизу. Щодалі помітніша мобілізація популістських та радикальних груп свідчить про вразливість громадянського суспільства, а це, своєю чергою, породжує розчарування", – йдеться в резюме дослідження "Боротьба за Україну".

Утім, за словами експертів, за останні 4 роки Україна зробила більше, ніж за попередні роки від часу незалежності.

"Після 2014 року пройшло 4 роки, і всі події, що трапилися тоді, трохи втратили здатність вражати і шокувати... Україна заслуговує похвали за те, що було зроблено за останні чотири роки. Це набагато більше, ніж за останні 20 років її існування. Однак є проблеми. Ми назвали звіт "Боротьба за Україну", але фактично триває кілька різних видів боротьби. Немає значення:  поставите Ви на перше місце зовнішню боротьбу, дестабілізацію, анексію з боку Росії, а на друге – проблеми з реформами і корупцією в Україні. Це проблеми-близнюки. І вони є екзистенційними проблемами для України", – зазначив Джеймс Ніксі, керівник Програми Росії та Євразії у Сhatham House.

За словами Орисі Луцевич, менеджерки Українського форуму в Програмі Росії та Євразії у Chatham House, роль громадськості в довершеності революційних змін і переведення їх із протестного в креативний формат дуже важлива. Дуже важливою є рефлексія: що громадянське суспільство зрозуміло за чотири роки впровадження реформ. Експертка виділила кілька важливих аспектів: ефективність коаліцій громадськості, уряду, приватного сектору і міжнародних донорів на початку реформ, дієвість громадськості, в т.ч. приватного сектору і бізнесу, що стало каталізатором, рушієм багатьох прогресивних ідей.

"У звіті є опитування громадських організацій з різних питань. Зокрема, як вони оцінюють свою впливовість? Відповідь була для мене досить несподіваною: майже 80 % сказали, що вони дуже ефективні в більшості випадків. Тобто, самооцінка є дуже високою. І це добре. Це означає, що сектор впевнений у важливості своєї роботи, існує оптимізм. Коли поставили питання: які методи Ви використовуєте для досягнення змін в Україні?, то назвали публічні слухання, співпрацю з органами влади. Це показує, що громадянське суспільство працює цивілізовано в існуючому законодавчому полі. Але коли я запитала: які з цих механізмів є ефективними?, то тільки 9 % назвали, що ці механізми, в яких вони так активно беруть участь, є ефективними. На першому місці назвали перенесення інформації в пресу і мобілізація громадян на створення публічного тиску. Я це оцінюю як певну напругу між громадянами і владою. Насправді, якщо ми подивимося на час після Майдану, то нових реальних механізмів інклюзивної участі громадських організацій у формуванні політики наразі не відбулося. Тут революційної зміни немає",  – розповіла Орися Луцевич.

Зниження загальної довіри і віри в те, що реформи можливі, наростання популізму, зростання розриву між громадянським суспільством і владою, децентралізація, яка окрім можливостей приховує ризик спроможності забезпечити важливість розуміння громадського сектору на місцевому рівні – сучасні ризики для громадських організацій, на які вони мають реагувати.

"Важлива роль громадянського суспільства зараз полягає у побудові суспільної довіри. Це як ткати нову тканину, а не перетягувати стару ковдру в різні сторони, бо нам цієї ковдри вже не вистачає. І долати атомізацію, яка глибоко існує в Україні", – зауважила Орися Луцевич.

Щоб підвищити довіру суспільства до громадських організацій, експерти радять громадським організаціям виробляти інструменти творення політик, бути дієздатними (показувати вирішення своєю діяльністю і пропонувати рішення), вміти слухати людей і діяти відповідно до потреб суспільства (рекомендувати і самим робити кроки, не сподіваючись на державні інституції), розуміти свою місію і способи її досягнення через правильне планування роботи.

Відео презентації звіту Chatham House

Повна версія оригіналу дослідження

Повна версія перекладу дослідження на українську

 

Підготувала Людмила Левченюк

Tagged under

 

Упродовж трьох днів, із 14 по 16 березня, співробітники, волонтери та приятелі Соціальної ініціативи УГКЦ «Хтось не зробить!» у Хмельницькому набували вмінь для того, щоб стати професійними тренерами. Своїми знаннями та навичками ділилися з присутніми експерти Інституту лідерства та управління УКУ – Наталя Бордун і Дмитро Якимець. Навчання для 16 осіб на базі Благодійного фонду «Карітас Хмельницький» ініціювало керівництво «Хтось не зробить».

За словами керівниці Соціальної ініціативи Ольги Нагорної, за два роки  діяльності «Хтось не зробить!» реалізувала багато добрих справ. Окрім штатної команди до цього були долучені й інші люди – волонтери та активні помічники. Саме для них і виникла потреба провести  навчання.

«Основний контингент наших працівників – молоді люди, яким необхідно створювати умови для розвитку і навчання. Це допоможе їм хотіти працювати краще і знати, як це робити ефективно», – розповів о. Іван Данкевич, директор БФ «Карітас Хмельницький».

Програма тренінгу поєднала теорію та практичні заняття, необхідні для успішної роботи тренера. Говорили про особливості навчання дорослих, форми та інструменти, інтерактивні методики донесення знань, дизайн навчальних закладів, про підготовку та проведення тренінгових  сесій, роботу з аудиторією, оцінювання та досягнення результатів.

«Я зрозуміла, над чим мені треба працювати і, найголовніше, як працювати. І вже планую застосувати набуті вміння, щоб провести тренінг для однокласників свого брата. Думаю, для мене як майбутнього тренера це буде корисний початок. Навчання також надихнуло мене до особистісного росту», – розповіла Ірина, волонтерка Соціальної ініціативи «Хтось не зробить».

Ще одна учасниця, волонтерка Оксана Ганьба, після навчання планує проводити школи для батьків. «Декілька днів тому я не бачила себе в ролі тренера, а тепер бачу. Дуже хочу бути тренером, який спонукає людей до втілення змін у житті. За ці три дні я зрозуміла, що можу це робити. Тренери показали нам структуру і труднощі, які можуть виникати. Завдяки практичним вправам ми побачили, як їх можна вирішувати. Тримаю в руках виписані очікування, які я мала від себе і від тренінгу. Я отримала більше, бо розширила світогляд, вийшла із зони комфорту завдяки виконанню практичних завдань», – зазначила Оксана.

Організатори заходу переконані, що отримані знання допомогли підвищити фаховий рівень тренерів, працівників різних служб Хмельницького «Карітасу», і це допоможе зміцнити інституційний розвиток організації.

 

Tagged under

 

Сьогодні демократія трансформується від електоральної до учасницької, і міфи про те, що головна роль громадянина – голосувати на виборах – вичерпуються. Бути громадянином в умовах нової демократії означає щоденно брати на себе відповідальність, діяти, долучаючись до ініціатив та створюючи їх. Закономірно, що епіцентром стають громадські організації та інші структури неприбуткового сектору… Однією з таких інституцій є Інститут лідерства та управління (ІЛУ), що вбачає свою місію у формуванні та посиленні громадянського суспільства через навчання, розвиток, підтримку, мережування та міжсекторальну інтеграцію громадських лідерів та лідерок, а також їхніх команд. Більше про те, як громадські організації стають індикаторами демократії в Україні та якою в цьому контексті є роль ІЛУ розповіла політолог, викладачка Інституту Оксана Дащаківська.

– Вінстон Черчилль казав: “Демократія погана річ, але ніхто кращого не придумав”. Як думаєте, чи справді це так?

– У різний час демократію розуміють по-різному. В Античний період, скажімо, Аристотель називав її неправильною формою правління. Але з часом демократію почали реабілітовувати, так як, завдяки цій формі правління громадяни мають вплив на того, кого обирають, а народні обранці, у свою чергу, доволі ефективно дбають про загальне благо. Сьогодні ж демократія як електоральна, представницька форма правління себе вичерпує. Це не влада народу (бо хто такий народ?), а влада над собою та готовність громадян долучатися до процесів, якими керують еліти.

– Які міфи чи стереотипи існують в Україні щодо демократії?

– Таких міфів є дуже багато, один із найпоширеніших – про право громадян на волевиявлення, голосування на виборах як найважливішу ознаку демократичного режиму. Одиниці розуміють, що недостатньо просто обирати, треба також вивчати політику партії, спілкуватися з депутатами і самим діяти.

Інший міф: розуміння демократії як контролю. Хто має право нас контролювати, або кого ми можемо контролювати – невідомо. Втім, особливо після Революції Гідності, виникло дуже багато організацій, громадських рад, різноманітних люстраційних комітетів… Усі вони, начебто в ім’я народу, мали право контролювати владу, тоді як ніхто не “делегував” їм таких прав.

У контексті подій останніх років випливає ще один міф, який звучить так: “Ми вийшли на Майдан, зробили все, що від нас залежить, і тому негайно повинні відбутися позитивні зміни”. Вийти – це право і навіть обов’язок, але після цього має розпочатися наполеглива робота. Не можна тільки демонструвати свою позицію, потрібно перейти у формат щоденної долученості, включеності. Нехай вона буде здаватися рутинною та беззмістовною, але це і є реальний процес впливу. У цьому контексті я часто чую, як скаржаться: “Ми прийшли, написали звернення, але ніхто не відповів”. Парадокс у тому, що написати звернення, – це нульовий крок, а щоб добитися результату, потрібно не одне звернення і не одне зусилля.

Після переліку того, що потрібно робити, може виникнути запитання: “То громадянин – це професія?” Так, це професія, адже, щоб бути громадянином у демократичному суспільстві, потрібно мати певні професійні кваліфікації. Це не сидіти біля телевізора і мати тисячу рекомендацій, як вирішити певну проблему, а шукати однодумців, які готові витратити багато часу, щоб разом з тобою працювати.

– Якими є ознаки демократії в Україні сьогодні?

– Зараз ми переживаємо період появи нових гравців – не олігархів, а спільнот з іншими цінностями. Зокрема, це середній і малий бізнес, який об’єднує свій інтелектуальний потенціал, хоч і не може достатньою мірою його реалізувати через “схеми”, що існують у країні.

Також завдяки соціальним мережам сьогодні кожен сам собі медіа. Але це не приносить покращень: якість громадян не особливо змінюється, а маніпулювати ними стає все легше. Згадайте хоча б інститути ботів, тролів, або той факт, що наша новинна стрічка у фейсбуці досить “комфортна”, тобто відповідає нашим поглядам. Відповідно у кожного громадянина є своя віртуальна дійсність: кожен читає те, у що він вірить, і те, що підтверджує його позицію. Ми сприймаємо цілий світ як фейсбук. Все це певною мірою теж є ознаками демократії, і звідси висновок, що в Україні зростає потреба в якісних модераторах публічної сфери та розвитку компетенцій самих громадян, які повинні вчитися фільтрувати інформацію.

– Наскільки гнучкою є демократія і в чому проявляється гнучкість?

– Гнучка демократія – це гнучкі інструменти участі громадян у процесах. Завдяки появі електронних технологій ці інструменти стають ще більш доступними до людей, а демократія стрімко змінюється від електоральної до учасницької. У багатьох країнах існують навіть цілі інституції, які переймаються активністю громади. Наприклад, у Канаді є Департамент активного громадянства. Його мета – пропагувати і підтримувати ідею про те, що громадяни повинні не лише платити податки, але й використовувати доступні інструменти впливу, мовляв, кожен має бути свого роду урядовцем. І спектр цих механізми дуже широкий, бо те, що працює, скажімо, в Данії, може не працювати в Канаді чи Німеччині…

Коли ж країна у стані війни, то нормативно-правова база передбачає певні обмеження у проведенні виборів, політичних кампаній з огляду на те, що люди стають дуже чутливими до маніпулятивних технологій і можуть приймати не оптимальні рішення під впливом емоцій. З початком війни на Сході України дуже багато взяло на себе саме громадянське суспільство: волонтери, активісти, які підтримували державні інституції і фактично втримали українську владу.

– Тобто війна є певним індикатором демократії?

– Так, і не тільки війна, але й будь-яка кризова ситуація, яка показує, наскільки ми готові до самоорганізації, і чи вміємо використати потенційну можливість росту, яка є у кожному складному моменті.

– Як може демократія впливати на розвиток громадського сектору?

– Демократія виростає в громадському секторі. Саме там більшість активних людей здобувають базові демократичні навички і вчаться розуміти, що дуже багато залежить від тебе самого. Громадський сектор – це можливість для експерименту, контролю та впливу на “порядок денний” країни. Але небезпека в тому, що сьогодні виникає дуже багато організацій, які вдають зі себе інститути громадянського суспільства, але такими не є. На перший погляд здається, що вони використовують інструменти відкритого громадянського суспільства, але насправді не сповідують демократичних проукраїнських цінностей. І тут завдання кожного громадянина демократичної країни – навчитися ідентифікувати такі утворення.

– Чи можна вважати, що рівень, якість та кількість громадських організацій є індикатором демократії в країні?

– Громадські організації мають інституційний вплив, але справді сильних організацій не так багато, а особливо тих, які мають тривалу історію. Також нерівномірним є їх розміщення: тоді як у Львові приблизно 3 тисячі громадських організацій, в маленькому містечку може не бути жодної.

Людям варто розуміти, що демократія потребує активних громадян, і потрібно проявляти свою готовність діяти в дуже різний спосіб: не обов’язково долучатися до ГО, іноді достатньо стати членом ОСББ.

– Ви є викладачкою Інституту лідерства та управління УКУ. Чому потрібні такі інститути?

– Інститут лідерства та управління заточений на довгострокові проекти, а, отже, має велику ціль, над якою працює не один рік. Він розуміє важливість командної роботи і надійного партнерства, з допомогою якого можна досягнути суттєво більших результатів. Інститут – це також потужна мережа агентів змін, які діють на одній ціннісній базі, яка допомагає краще розуміти демократію.

Для мене, як викладачки ІЛУ, важливо, щоб студенти розуміли, що демократія – це не є стале, законсервоване поняття, яке вичерпується фразою Черчилля, а динамічний процес, до якого повинен долучатися кожен свідомий громадянин. Дуже тішить, що студенти Інституту сьогодні мають високу мотивацію та готовність брати відповідальність.

Підготувала Оксана Левантович

Tagged under

 

Що означає бути відповідальним громадянином? Як ефективно вести перемовини? Що важливо врахувати під час планування та реалізації проекту? Відповіді на ці та інші запитання від експертів Інституту лідерства та управління УКУ отримали учасники навчальної програми “Майстерня активних”. Тренінги для соціально активних молодих людей із Донецької області відбулися у Дружківці на платформі “Халва хаб” (23-25 лютого) та Краматорську на платформі “Вільна Хата” (24-26 лютого). Наприкінці березня на “Майстерню активних” чекають ще три міста: Костянтинівка, Новогродівка та Покровськ.

Навчання тривало упродовж трьох днів. Першого дня говорили про демократичне суспільство та принципи активного громадянства із Оксаною Дащаківською, другого вчилися планувати та моніторити реалізацію проектів із Наталею Бордун, третього покращували свої комунікативні навички з Дмитром Якимцем.  

                                 

“Майстерня змотивувала учасників із Краматорська на рішучі дії, адже багато людей вважають закінчення зими та початок весни часом змін та перетворення мрій на плани і конкретні дії. Учасники мали змогу не лише перевірити свої знання, але й отримати нові як озброєння для нової активності. Більшість людей під час дискусії дійшла висновку, що треба виходити зі своєї зони комфорту та підвищувати компетентність у сфері комунікації. Зважаючи на те, що аудиторія Майстерні була від 16 до 35 років, школярі тісно спілкувалися зі старшими учасниками і використовували можливість задавати прості, але дуже важливі питання. Досвід проведення таких освітніх заходів для нас корисний та актуальний. Ми раді новим знайомствам та синергії”, – розповіла Катерина Качура, івент-менеджерка ГО “Вільна Хата”.

“Ці знання допомогли мені визначити пріоритети у своїй громадській діяльності. Я бачу палаючі очі молодих активістів і вирішив скерувати зусилля для допомоги в реалізації їхніх проектів. На жаль, бюрократична система ставить багато перепон на шляху, але це не повинно зупиняти активістів без досвіду. Підвищення рівня міського активізму дуже актуальне для Краматорська. У місті працює багато вишів, студенти яких є активними агентами змін. Чим більше досвіду вони отримають, спілкуючись із однодумцями та відвідуючи інші міста, тим більшою буде їхня рішучість змінювати своє місто”, – поділився враженнями від участі у навчанні Олександр Іванов, представник ГО “Рух активних громадян “РАЗОМ”, голова ОСББ.

Одним із результатів “Майстерні активних” є те, що учасники будуть втілювати власні соціальні міні-проекти упродовж наступних двох місяців після події. Аналізували та пропрацьовували ідеї проектів вже у рамках тренування.

“Я запропонував проект Umbrella street, але для аналізу відібрали більш актуальні для молоді проекти: фестиваль в історичній частині міста, фестиваль для інклюзивних дітей, дебатна школа. На мою думку, це пов’язано з тим, що молодь готова до більш якісних перетворень та готова братися за складні проекти”, – додав Олександр Іванов.

Багато ідей щодо реалізації соціальних ініціатив мають також учасники з Дружківки.

“Три дні пролетіли як мить. Ми отримали величезну кількість різноманітних емоцій. Особливо вразив останній день Майстерні, інтерактиви дали поживу для роздумів. Хочемо реалізувати наш проект – облаштування пішохідного переходу на вулиці Енгельса на перетині з вулицею Матросова. Наразі машини перед цим переходом дуже рідко сповільнюють швидкість. Як наслідок – не пропускають пішоходів. Також біля нього немає тротуару. Ми хочемо змінити цю ситуацію”,– розповів Олег Єврейський, активіст ГО “Комфортна Дружківка”. За його словами, у місті не часто відбуваються подібні тренінги. Тому захід став чудовою можливістю не лише отримати нові знання та поради від фахівців, але й знайти однодумців.

Голова ГО “Нова Дружківка” Сергій Пронкін бачить перспективи “Майстерні активних”: “Ця навчальна програма дійсно сподобалася, бо подібних не було. Особливо хочеться відзначити роботу тренерів, адже у лекціях була активна інтерактивна складова. Це дозволило більш тісно познайомитися під час заходу. Усі були занурені у процес. Це надихає. Щонайменше ми вже зробили групу у facebook та домовилися зустрітися цього вікенду, щоб обговорити Майстерню та поділитися враженнями вже після тижня”, – зазначив Сергій.  

                                                                           

У травні 30 найбільш активних учасників поїдуть на кілька днів до Львова, де ознайомляться із кращими ініціативами міста. А в червні у Краматорську відбудеться підсумкова конференція, що допоможе створити мережу взаємодії і підтримки активних громадян східного регіону.

Проект "СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства" від Інституту лідерства та управління УКУ реалізовується в рамках проекту "Програма сприяння громадській активності «Долучайся!»", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проекту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не відображає погляди агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Tagged under

Із Любомиром Хабурським ми познайомилися під час курсу особистої ефективності для громадських лідерів в Інституті лідерства та управління. Відвертий та енергійний, за декілька хвилин до зустрічі він гучно увімкнув музику з добіркою пісень сучасних українських гуртів, пританцьовуючи під музичний супровід. Любомир каже, що треба співати і танцювати так, наче ніхто на тебе не дивиться. Йому це вдається, бо викликає посмішки в присутніх. Що спонукало успішного 53-річного адвоката, експерта із консалтингу IT-проектів приїхати в Україну і проводити на волонтерських засадах тренінги з особистісного розвитку для молоді? Про це,  а також про лідерство та важливі навички успішного лідера, в нашій розмові.

 Частина 1.

 – Ви є канадійцем українського походження. Як сталося так, що Ваша родина потрапила в Канаду?

Мій дід Степан був священиком, капеланом Українських січових стрільців. Він походить із села Бабухів біля Рогатина Івано-Франківської області. Наприкінці війни, у 1944 р., коли радянський фронт наближався, стало очевидним, що священиків Української греко-католицької церкви винищують. Його сім'я втекла через Словаччину до Австрії. Там вони перебували в таборі для біженців, звідки його з родиною виселили до Канади. Тоді тату було 13 років. У мами була подібна історія. Вона походить із села Белеїв біля Долини Івано-Франківської області. Моя бабуся була вчителькою, дід – лісником, також був в УСС. Вони знали: або загинуть, або їх виселять. Наприкінці війни вони втекли. Опинилися в американській зоні Німеччини, звідки їх переправили до США. Мамі було 8 років. Обоє батьків були в Пласті, де познайомилися. Згодом одружилися, мешкали в Торонто. Я наймолодший із чотирьох братів.

– Ви чудово розмовляєте українською. Яким чином Ви перейняли українство?

Батьки передали мені ось це українство. У школі, де українська мова раз в тиждень, не можна навчити дитини ані мови, ані зацікавити українством. Це залежить цілковито від батьків. У той час також були книжки, були казки. Дещо, що вийшло з Радянського Союзу. Попри те, що нам говорили, що українську мову утискають, все-таки були книжки українською. І моя мама цим користалася. Моїх батьків можна назвати патріотами. У них завжди була мрія, що Україна буде вільною. Вони не знали, як це може статися, але дуже надіялися. Вони передали нам цінності, звичаї, вклали у наше виховання багато праці: школа, танці, Пласт, відвідування церкви.

– У Вас проактивна позиція щодо України. Разом із дружиною Ви організововуєте дискусійні вечори для української молоді у себе вдома, приїхали сюди і тут проводите тренінги для молоді. Чому саме молодь? Звідки бажання допомогти Україні?

Кожна людина, схожа до мене і моєї дружини Лесі, хоче віддати щось суспільству, своїй громаді. Усе життя ми шукали, як це зробити. Спочатку це виражалося в тому, що я був дуже активний у Пласті. Також, будучи учнем, самостійно опрацював курс про Українську повстанську армію і пропонував його українським школам в Торонто. Мені тоді було 17 років. На той час школи не були зацікавлені: що може 17-річний нас навчити? Я завжди прагнув щось зробити для України. Під час навчання на політичних студіях в університеті у Торонто у мене  в кімнаті були портрети Тараса Шевченка, Тараса Чупринки, Лесі Українки. Кімната була схожа на музей. Щоранку, коли я виходив з метро по дорозі до університету, читав собі напам'ять вірші "Каменярі", Сontra Spem Spero і "Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть...".  Нове вираження любові до України я знайшов, коли мене запросили стати ведучим української телевізійної програми. Ця робота поєднувала моє бажання об'єднувати людей та моє українство. Я був голосом української громади в цій телевізійній передачі з 1984 до 1989 року. Під час навчання в університеті та в правничій школі я також вів цю програму. Упродовж року стажувався при Верховному Суді Канади. Тоді зустрів свою майбутню дружину Лесю. Ми одружилися. Я був активним у Пласті та в інших організаціях в Оттаві. Згодом ми зайнялися українською школою. Упродовж восьми років це був наш спільний проект. Ми вірили, що це найкращий спосіб допомагати українцям. Вперше в Україні я побував 1994 року із програмою від імені канадського уряду для надання технічної допомоги. Тоді був радником, як змінити законодавство, щоб малий бізнес міг краще розвиватися. Упродовж трьох місяців я розглядав законопроекти, давав поради. У той час ніхто насправді не був зацікавлений у такому. У 2014 році до Оттави приїхали студенти з українсько-канадської парламентарної програми. Ми запросили їх до себе на вечірку і я запропонував їм приходити до нас на дискусійні вечори. Вони погодилися. Упродовж двох місяців ми мали 10 зустрічей. Наступного разу в Україну я приїхав 2015 року на запрошення студентів, які були в нас 2014 року. Вони запропонували, щоб я говорив з різними людьми в різних університетах. Я проводив семінари і презентації. Згодом потрапив до УКУ, проводив тренінги як волонтер. Мої курси не є академічні, а про особистий розвиток. Це найбільш ефективний спосіб для мене бути українцем, активно бути українцем. Для мене Україна – це студенти і молоді професіонали, що починають свій самосійний життєвий шлях. Вони приймають ключові рішення щодо кар'єри, особистого життя. Це жива сучасна Україна, в яку я хочу дати свій вклад: ділитися думками про те, як налаштувати себе на успіх в особистому і професійному житті. Я вірю, що якщо дехто з них зможе втілити деякі думки із цих курсів, то вони стануть щасливіші і, тим самим, покращать життя своїх громад і суспільства. Коли я проводив навчання, до мене почали приходити студенти на особисті поради. Я не психолог. Але їм потрібно було мати когось, хто їх вислухає. Такі розмови пробуджували в мені значно глибші питання, відповіді на які вони хотіли знати. Я почав більше читати, більше дізнаватися і розвивати ці теми. Я бачу спосіб, як можу ділитися різними навичками зі свого життя. Це усвідомлення дає мені величезне задоволення і відчуття, що зробив те, що хотіли зробити мої батьки.

– У Вашій розповіді простежується схильність до наставництва. Чи були наставники у Вашому житті? Чи бачите таку потребу серед української молоді? 

Я насправді наставників не мав. Можливо, моя схильність до цього вроджена чи від досвіду виховника у Пласті. Не знаю. Моє наставництво почалося з того, що я запропонував студентам у нас вдома на першій вечірці  мати дискусійні вечори. І для цього я мав підготувати матеріали. Я не був готовий. Це була тільки пропозиція. Тоді я сформулював низку питань і думок, про що можна було дискутувати. Я бачу величезну потребу української молоді в наставництві. Не лише серед молоді, але й серед молодих професіоналів. Під час сесій в УАЛі до мене підійшла дівчина і запитала, як вона може зі своїм сильним характером подобатися хлопцям? Щоби допомогти, я познайомив її зі своїми знайомими жінками-лідерками, аби вони поділилися досвідом. Ця дівчина сказала мені, що є інші дівчата з подібною проблемою, які також потребують порад. Тоді я вирішив створити чат у facebook, у який додав 70 жінок-лідерок. Я їм написав: "Жінки, мені потрібна ваша допомога. Потрібно, аби ви зголосилися зустрітися з дівчатами, які потребують від вас порад". Я представляю цим жінкам дівчину і пропоную зголошуватися, хто може допомогти розмовою. Хтось зголошується, і я тоді окремо створюю для них чат. Зрілі успішні жінки зустрічаються з молодшими і діляться досвідом, як можна залишитися собою у професійному та особистому житті. За 3 тижні існування проекту таку підтримку отримало 11-12 дівчат. Виявляється, що хлопці також потребують того ж. Я створив окремий чат для чоловіків, бо деяким хлопцям було незручно, що вони мусять бути стереотипними сильними чоловіками. Вони хотіли відчути, що можуть бути самими собою. Це спрацювало. Допомогу отримало троє хлопців. Цей проект існував до мого відльоту до Львова. І я буду його продовжувати, коли повернуся додому.

Є така теза: лідерами не народжуються, ними стають. Що Ви думаєте про це?

Я вважаю, що людина, яка хоче бути лідером, не буде добрим лідером. Щоб бути добрим лідером, треба, насамперед, горіти якоюсь ідеєю. Тоді люди прийдуть, надихнуться і захочуть долучитися. Така людина може навіть не знати принципів менеджменту, але вона згодом навчиться. Такі люди стають найкращими лідерами. Ті, що мають думку, "горять" і вчаться принципів менеджменту.

– Чи важливо лідерові повністю зануритися в роботу, "горіти" ідеєю? Чи краще зберігати баланс?

Якщо людина не має work-life balance, то вона "згоряє". Є деякі принципи, найважливіші в нашому житті. Книжка Віктора Франкла "Людина в пошуках сенсу" дає зрозуміти, що є найважливішим. Є багато інших методик. Є Harvard Happiness Study, де досліджували 600 людей упродовж 70 років. Що робило їх щасливими? Міцні зв'язки зі своїми сім'ями, дітьми і друзями. Отже, ми знаємо, що це треба робити. Але не можна підтримувати таких зв'язків, якщо ми не виділимо на це час. Людина, яка "горить" ідеєю та її втілює, але не має часу для своїх рідних та друзів, може опинитися в обставинах, коли вона тримається ідеї, але її особисте життя розпадається. Вона не відчуває себе повністю задоволеною, а від цього страждає і її проект. Той, хто "горить" ідеєю, має насамперед постійно пильнувати свій баланс життя. На це потрібно виділити час. Це наче інструкція після посадки в літак. Спочатку нам радять самим одягнути кисневу маску, а тоді допомогти дитині. Тут те ж саме. Треба пильнувати свій особистий стан перед тим, як допомагати суспільству проектом чи ініціативою.

Розмовляла Людмила Левченюк

Tagged under

 

 

Запрошуємо усіх охочих розпочати ранок п'ятниці, 16 лютого, з лекції Валерія Пекаря "Модернізація України у глобальному контексті". 
Події, що відбуваються в Україні, неможливо зрозуміти в рамках самої України та 26-ти років її незалежності. Їх можна зрозуміти лише у глобальному контексті та останніх 500 років людської історії.

Що з нами відбувається?
В чому причина? Які наслідки?
Чому все так повільно? 
Коли і яким чином буде результат?

На ці та інші запитання спробує відповіcти Валерій Пекар - громадський активіст, викладач, підприємець. Співзасновник Громадянської платформи "Нова Країна". Член Національної ради реформ. Автор понад 250 статей з менеджменту, маркетингу, інформаційних технологій, футурології, а також двох монографій.

Зареєструватись: goo.gl/FXcCUc

Контактна особа: Людмила Сулік, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., 063 440 50 84.

Tagged under

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку