Упродовж трьох днів, із 14 по 16 березня, співробітники, волонтери та приятелі Соціальної ініціативи УГКЦ «Хтось не зробить!» у Хмельницькому набували вмінь для того, щоб стати професійними тренерами. Своїми знаннями та навичками ділилися з присутніми експерти Інституту лідерства та управління УКУ – Наталя Бордун і Дмитро Якимець. Навчання для 16 осіб на базі Благодійного фонду «Карітас Хмельницький» ініціювало керівництво «Хтось не зробить».

За словами керівниці Соціальної ініціативи Ольги Нагорної, за два роки  діяльності «Хтось не зробить!» реалізувала багато добрих справ. Окрім штатної команди до цього були долучені й інші люди – волонтери та активні помічники. Саме для них і виникла потреба провести  навчання.

«Основний контингент наших працівників – молоді люди, яким необхідно створювати умови для розвитку і навчання. Це допоможе їм хотіти працювати краще і знати, як це робити ефективно», – розповів о. Іван Данкевич, директор БФ «Карітас Хмельницький».

Програма тренінгу поєднала теорію та практичні заняття, необхідні для успішної роботи тренера. Говорили про особливості навчання дорослих, форми та інструменти, інтерактивні методики донесення знань, дизайн навчальних закладів, про підготовку та проведення тренінгових  сесій, роботу з аудиторією, оцінювання та досягнення результатів.

«Я зрозуміла, над чим мені треба працювати і, найголовніше, як працювати. І вже планую застосувати набуті вміння, щоб провести тренінг для однокласників свого брата. Думаю, для мене як майбутнього тренера це буде корисний початок. Навчання також надихнуло мене до особистісного росту», – розповіла Ірина, волонтерка Соціальної ініціативи «Хтось не зробить».

Ще одна учасниця, волонтерка Оксана Ганьба, після навчання планує проводити школи для батьків. «Декілька днів тому я не бачила себе в ролі тренера, а тепер бачу. Дуже хочу бути тренером, який спонукає людей до втілення змін у житті. За ці три дні я зрозуміла, що можу це робити. Тренери показали нам структуру і труднощі, які можуть виникати. Завдяки практичним вправам ми побачили, як їх можна вирішувати. Тримаю в руках виписані очікування, які я мала від себе і від тренінгу. Я отримала більше, бо розширила світогляд, вийшла із зони комфорту завдяки виконанню практичних завдань», – зазначила Оксана.

Організатори заходу переконані, що отримані знання допомогли підвищити фаховий рівень тренерів, працівників різних служб Хмельницького «Карітасу», і це допоможе зміцнити інституційний розвиток організації.

 

Tagged under

 

Сьогодні демократія трансформується від електоральної до учасницької, і міфи про те, що головна роль громадянина – голосувати на виборах – вичерпуються. Бути громадянином в умовах нової демократії означає щоденно брати на себе відповідальність, діяти, долучаючись до ініціатив та створюючи їх. Закономірно, що епіцентром стають громадські організації та інші структури неприбуткового сектору… Однією з таких інституцій є Інститут лідерства та управління (ІЛУ), що вбачає свою місію у формуванні та посиленні громадянського суспільства через навчання, розвиток, підтримку, мережування та міжсекторальну інтеграцію громадських лідерів та лідерок, а також їхніх команд. Більше про те, як громадські організації стають індикаторами демократії в Україні та якою в цьому контексті є роль ІЛУ розповіла політолог, викладачка Інституту Оксана Дащаківська.

– Вінстон Черчилль казав: “Демократія погана річ, але ніхто кращого не придумав”. Як думаєте, чи справді це так?

– У різний час демократію розуміють по-різному. В Античний період, скажімо, Аристотель називав її неправильною формою правління. Але з часом демократію почали реабілітовувати, так як, завдяки цій формі правління громадяни мають вплив на того, кого обирають, а народні обранці, у свою чергу, доволі ефективно дбають про загальне благо. Сьогодні ж демократія як електоральна, представницька форма правління себе вичерпує. Це не влада народу (бо хто такий народ?), а влада над собою та готовність громадян долучатися до процесів, якими керують еліти.

– Які міфи чи стереотипи існують в Україні щодо демократії?

– Таких міфів є дуже багато, один із найпоширеніших – про право громадян на волевиявлення, голосування на виборах як найважливішу ознаку демократичного режиму. Одиниці розуміють, що недостатньо просто обирати, треба також вивчати політику партії, спілкуватися з депутатами і самим діяти.

Інший міф: розуміння демократії як контролю. Хто має право нас контролювати, або кого ми можемо контролювати – невідомо. Втім, особливо після Революції Гідності, виникло дуже багато організацій, громадських рад, різноманітних люстраційних комітетів… Усі вони, начебто в ім’я народу, мали право контролювати владу, тоді як ніхто не “делегував” їм таких прав.

У контексті подій останніх років випливає ще один міф, який звучить так: “Ми вийшли на Майдан, зробили все, що від нас залежить, і тому негайно повинні відбутися позитивні зміни”. Вийти – це право і навіть обов’язок, але після цього має розпочатися наполеглива робота. Не можна тільки демонструвати свою позицію, потрібно перейти у формат щоденної долученості, включеності. Нехай вона буде здаватися рутинною та беззмістовною, але це і є реальний процес впливу. У цьому контексті я часто чую, як скаржаться: “Ми прийшли, написали звернення, але ніхто не відповів”. Парадокс у тому, що написати звернення, – це нульовий крок, а щоб добитися результату, потрібно не одне звернення і не одне зусилля.

Після переліку того, що потрібно робити, може виникнути запитання: “То громадянин – це професія?” Так, це професія, адже, щоб бути громадянином у демократичному суспільстві, потрібно мати певні професійні кваліфікації. Це не сидіти біля телевізора і мати тисячу рекомендацій, як вирішити певну проблему, а шукати однодумців, які готові витратити багато часу, щоб разом з тобою працювати.

– Якими є ознаки демократії в Україні сьогодні?

– Зараз ми переживаємо період появи нових гравців – не олігархів, а спільнот з іншими цінностями. Зокрема, це середній і малий бізнес, який об’єднує свій інтелектуальний потенціал, хоч і не може достатньою мірою його реалізувати через “схеми”, що існують у країні.

Також завдяки соціальним мережам сьогодні кожен сам собі медіа. Але це не приносить покращень: якість громадян не особливо змінюється, а маніпулювати ними стає все легше. Згадайте хоча б інститути ботів, тролів, або той факт, що наша новинна стрічка у фейсбуці досить “комфортна”, тобто відповідає нашим поглядам. Відповідно у кожного громадянина є своя віртуальна дійсність: кожен читає те, у що він вірить, і те, що підтверджує його позицію. Ми сприймаємо цілий світ як фейсбук. Все це певною мірою теж є ознаками демократії, і звідси висновок, що в Україні зростає потреба в якісних модераторах публічної сфери та розвитку компетенцій самих громадян, які повинні вчитися фільтрувати інформацію.

– Наскільки гнучкою є демократія і в чому проявляється гнучкість?

– Гнучка демократія – це гнучкі інструменти участі громадян у процесах. Завдяки появі електронних технологій ці інструменти стають ще більш доступними до людей, а демократія стрімко змінюється від електоральної до учасницької. У багатьох країнах існують навіть цілі інституції, які переймаються активністю громади. Наприклад, у Канаді є Департамент активного громадянства. Його мета – пропагувати і підтримувати ідею про те, що громадяни повинні не лише платити податки, але й використовувати доступні інструменти впливу, мовляв, кожен має бути свого роду урядовцем. І спектр цих механізми дуже широкий, бо те, що працює, скажімо, в Данії, може не працювати в Канаді чи Німеччині…

Коли ж країна у стані війни, то нормативно-правова база передбачає певні обмеження у проведенні виборів, політичних кампаній з огляду на те, що люди стають дуже чутливими до маніпулятивних технологій і можуть приймати не оптимальні рішення під впливом емоцій. З початком війни на Сході України дуже багато взяло на себе саме громадянське суспільство: волонтери, активісти, які підтримували державні інституції і фактично втримали українську владу.

– Тобто війна є певним індикатором демократії?

– Так, і не тільки війна, але й будь-яка кризова ситуація, яка показує, наскільки ми готові до самоорганізації, і чи вміємо використати потенційну можливість росту, яка є у кожному складному моменті.

– Як може демократія впливати на розвиток громадського сектору?

– Демократія виростає в громадському секторі. Саме там більшість активних людей здобувають базові демократичні навички і вчаться розуміти, що дуже багато залежить від тебе самого. Громадський сектор – це можливість для експерименту, контролю та впливу на “порядок денний” країни. Але небезпека в тому, що сьогодні виникає дуже багато організацій, які вдають зі себе інститути громадянського суспільства, але такими не є. На перший погляд здається, що вони використовують інструменти відкритого громадянського суспільства, але насправді не сповідують демократичних проукраїнських цінностей. І тут завдання кожного громадянина демократичної країни – навчитися ідентифікувати такі утворення.

– Чи можна вважати, що рівень, якість та кількість громадських організацій є індикатором демократії в країні?

– Громадські організації мають інституційний вплив, але справді сильних організацій не так багато, а особливо тих, які мають тривалу історію. Також нерівномірним є їх розміщення: тоді як у Львові приблизно 3 тисячі громадських організацій, в маленькому містечку може не бути жодної.

Людям варто розуміти, що демократія потребує активних громадян, і потрібно проявляти свою готовність діяти в дуже різний спосіб: не обов’язково долучатися до ГО, іноді достатньо стати членом ОСББ.

– Ви є викладачкою Інституту лідерства та управління УКУ. Чому потрібні такі інститути?

– Інститут лідерства та управління заточений на довгострокові проекти, а, отже, має велику ціль, над якою працює не один рік. Він розуміє важливість командної роботи і надійного партнерства, з допомогою якого можна досягнути суттєво більших результатів. Інститут – це також потужна мережа агентів змін, які діють на одній ціннісній базі, яка допомагає краще розуміти демократію.

Для мене, як викладачки ІЛУ, важливо, щоб студенти розуміли, що демократія – це не є стале, законсервоване поняття, яке вичерпується фразою Черчилля, а динамічний процес, до якого повинен долучатися кожен свідомий громадянин. Дуже тішить, що студенти Інституту сьогодні мають високу мотивацію та готовність брати відповідальність.

Підготувала Оксана Левантович

Tagged under

 

Що означає бути відповідальним громадянином? Як ефективно вести перемовини? Що важливо врахувати під час планування та реалізації проекту? Відповіді на ці та інші запитання від експертів Інституту лідерства та управління УКУ отримали учасники навчальної програми “Майстерня активних”. Тренінги для соціально активних молодих людей із Донецької області відбулися у Дружківці на платформі “Халва хаб” (23-25 лютого) та Краматорську на платформі “Вільна Хата” (24-26 лютого). Наприкінці березня на “Майстерню активних” чекають ще три міста: Костянтинівка, Новогродівка та Покровськ.

Навчання тривало упродовж трьох днів. Першого дня говорили про демократичне суспільство та принципи активного громадянства із Оксаною Дащаківською, другого вчилися планувати та моніторити реалізацію проектів із Наталею Бордун, третього покращували свої комунікативні навички з Дмитром Якимцем.  

                                 

“Майстерня змотивувала учасників із Краматорська на рішучі дії, адже багато людей вважають закінчення зими та початок весни часом змін та перетворення мрій на плани і конкретні дії. Учасники мали змогу не лише перевірити свої знання, але й отримати нові як озброєння для нової активності. Більшість людей під час дискусії дійшла висновку, що треба виходити зі своєї зони комфорту та підвищувати компетентність у сфері комунікації. Зважаючи на те, що аудиторія Майстерні була від 16 до 35 років, школярі тісно спілкувалися зі старшими учасниками і використовували можливість задавати прості, але дуже важливі питання. Досвід проведення таких освітніх заходів для нас корисний та актуальний. Ми раді новим знайомствам та синергії”, – розповіла Катерина Качура, івент-менеджерка ГО “Вільна Хата”.

“Ці знання допомогли мені визначити пріоритети у своїй громадській діяльності. Я бачу палаючі очі молодих активістів і вирішив скерувати зусилля для допомоги в реалізації їхніх проектів. На жаль, бюрократична система ставить багато перепон на шляху, але це не повинно зупиняти активістів без досвіду. Підвищення рівня міського активізму дуже актуальне для Краматорська. У місті працює багато вишів, студенти яких є активними агентами змін. Чим більше досвіду вони отримають, спілкуючись із однодумцями та відвідуючи інші міста, тим більшою буде їхня рішучість змінювати своє місто”, – поділився враженнями від участі у навчанні Олександр Іванов, представник ГО “Рух активних громадян “РАЗОМ”, голова ОСББ.

Одним із результатів “Майстерні активних” є те, що учасники будуть втілювати власні соціальні міні-проекти упродовж наступних двох місяців після події. Аналізували та пропрацьовували ідеї проектів вже у рамках тренування.

“Я запропонував проект Umbrella street, але для аналізу відібрали більш актуальні для молоді проекти: фестиваль в історичній частині міста, фестиваль для інклюзивних дітей, дебатна школа. На мою думку, це пов’язано з тим, що молодь готова до більш якісних перетворень та готова братися за складні проекти”, – додав Олександр Іванов.

Багато ідей щодо реалізації соціальних ініціатив мають також учасники з Дружківки.

“Три дні пролетіли як мить. Ми отримали величезну кількість різноманітних емоцій. Особливо вразив останній день Майстерні, інтерактиви дали поживу для роздумів. Хочемо реалізувати наш проект – облаштування пішохідного переходу на вулиці Енгельса на перетині з вулицею Матросова. Наразі машини перед цим переходом дуже рідко сповільнюють швидкість. Як наслідок – не пропускають пішоходів. Також біля нього немає тротуару. Ми хочемо змінити цю ситуацію”,– розповів Олег Єврейський, активіст ГО “Комфортна Дружківка”. За його словами, у місті не часто відбуваються подібні тренінги. Тому захід став чудовою можливістю не лише отримати нові знання та поради від фахівців, але й знайти однодумців.

Голова ГО “Нова Дружківка” Сергій Пронкін бачить перспективи “Майстерні активних”: “Ця навчальна програма дійсно сподобалася, бо подібних не було. Особливо хочеться відзначити роботу тренерів, адже у лекціях була активна інтерактивна складова. Це дозволило більш тісно познайомитися під час заходу. Усі були занурені у процес. Це надихає. Щонайменше ми вже зробили групу у facebook та домовилися зустрітися цього вікенду, щоб обговорити Майстерню та поділитися враженнями вже після тижня”, – зазначив Сергій.  

                                                                           

У травні 30 найбільш активних учасників поїдуть на кілька днів до Львова, де ознайомляться із кращими ініціативами міста. А в червні у Краматорську відбудеться підсумкова конференція, що допоможе створити мережу взаємодії і підтримки активних громадян східного регіону.

Проект "СitizenLab: лабораторія відповідального громадянства" від Інституту лідерства та управління УКУ реалізовується в рамках проекту "Програма сприяння громадській активності «Долучайся!»", що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проекту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не відображає погляди агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Tagged under

Із Любомиром Хабурським ми познайомилися під час курсу особистої ефективності для громадських лідерів в Інституті лідерства та управління. Відвертий та енергійний, за декілька хвилин до зустрічі він гучно увімкнув музику з добіркою пісень сучасних українських гуртів, пританцьовуючи під музичний супровід. Любомир каже, що треба співати і танцювати так, наче ніхто на тебе не дивиться. Йому це вдається, бо викликає посмішки в присутніх. Що спонукало успішного 53-річного адвоката, експерта із консалтингу IT-проектів приїхати в Україну і проводити на волонтерських засадах тренінги з особистісного розвитку для молоді? Про це,  а також про лідерство та важливі навички успішного лідера, в нашій розмові.

 Частина 1.

 – Ви є канадійцем українського походження. Як сталося так, що Ваша родина потрапила в Канаду?

Мій дід Степан був священиком, капеланом Українських січових стрільців. Він походить із села Бабухів біля Рогатина Івано-Франківської області. Наприкінці війни, у 1944 р., коли радянський фронт наближався, стало очевидним, що священиків Української греко-католицької церкви винищують. Його сім'я втекла через Словаччину до Австрії. Там вони перебували в таборі для біженців, звідки його з родиною виселили до Канади. Тоді тату було 13 років. У мами була подібна історія. Вона походить із села Белеїв біля Долини Івано-Франківської області. Моя бабуся була вчителькою, дід – лісником, також був в УСС. Вони знали: або загинуть, або їх виселять. Наприкінці війни вони втекли. Опинилися в американській зоні Німеччини, звідки їх переправили до США. Мамі було 8 років. Обоє батьків були в Пласті, де познайомилися. Згодом одружилися, мешкали в Торонто. Я наймолодший із чотирьох братів.

– Ви чудово розмовляєте українською. Яким чином Ви перейняли українство?

Батьки передали мені ось це українство. У школі, де українська мова раз в тиждень, не можна навчити дитини ані мови, ані зацікавити українством. Це залежить цілковито від батьків. У той час також були книжки, були казки. Дещо, що вийшло з Радянського Союзу. Попри те, що нам говорили, що українську мову утискають, все-таки були книжки українською. І моя мама цим користалася. Моїх батьків можна назвати патріотами. У них завжди була мрія, що Україна буде вільною. Вони не знали, як це може статися, але дуже надіялися. Вони передали нам цінності, звичаї, вклали у наше виховання багато праці: школа, танці, Пласт, відвідування церкви.

– У Вас проактивна позиція щодо України. Разом із дружиною Ви організововуєте дискусійні вечори для української молоді у себе вдома, приїхали сюди і тут проводите тренінги для молоді. Чому саме молодь? Звідки бажання допомогти Україні?

Кожна людина, схожа до мене і моєї дружини Лесі, хоче віддати щось суспільству, своїй громаді. Усе життя ми шукали, як це зробити. Спочатку це виражалося в тому, що я був дуже активний у Пласті. Також, будучи учнем, самостійно опрацював курс про Українську повстанську армію і пропонував його українським школам в Торонто. Мені тоді було 17 років. На той час школи не були зацікавлені: що може 17-річний нас навчити? Я завжди прагнув щось зробити для України. Під час навчання на політичних студіях в університеті у Торонто у мене  в кімнаті були портрети Тараса Шевченка, Тараса Чупринки, Лесі Українки. Кімната була схожа на музей. Щоранку, коли я виходив з метро по дорозі до університету, читав собі напам'ять вірші "Каменярі", Сontra Spem Spero і "Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть...".  Нове вираження любові до України я знайшов, коли мене запросили стати ведучим української телевізійної програми. Ця робота поєднувала моє бажання об'єднувати людей та моє українство. Я був голосом української громади в цій телевізійній передачі з 1984 до 1989 року. Під час навчання в університеті та в правничій школі я також вів цю програму. Упродовж року стажувався при Верховному Суді Канади. Тоді зустрів свою майбутню дружину Лесю. Ми одружилися. Я був активним у Пласті та в інших організаціях в Оттаві. Згодом ми зайнялися українською школою. Упродовж восьми років це був наш спільний проект. Ми вірили, що це найкращий спосіб допомагати українцям. Вперше в Україні я побував 1994 року із програмою від імені канадського уряду для надання технічної допомоги. Тоді був радником, як змінити законодавство, щоб малий бізнес міг краще розвиватися. Упродовж трьох місяців я розглядав законопроекти, давав поради. У той час ніхто насправді не був зацікавлений у такому. У 2014 році до Оттави приїхали студенти з українсько-канадської парламентарної програми. Ми запросили їх до себе на вечірку і я запропонував їм приходити до нас на дискусійні вечори. Вони погодилися. Упродовж двох місяців ми мали 10 зустрічей. Наступного разу в Україну я приїхав 2015 року на запрошення студентів, які були в нас 2014 року. Вони запропонували, щоб я говорив з різними людьми в різних університетах. Я проводив семінари і презентації. Згодом потрапив до УКУ, проводив тренінги як волонтер. Мої курси не є академічні, а про особистий розвиток. Це найбільш ефективний спосіб для мене бути українцем, активно бути українцем. Для мене Україна – це студенти і молоді професіонали, що починають свій самосійний життєвий шлях. Вони приймають ключові рішення щодо кар'єри, особистого життя. Це жива сучасна Україна, в яку я хочу дати свій вклад: ділитися думками про те, як налаштувати себе на успіх в особистому і професійному житті. Я вірю, що якщо дехто з них зможе втілити деякі думки із цих курсів, то вони стануть щасливіші і, тим самим, покращать життя своїх громад і суспільства. Коли я проводив навчання, до мене почали приходити студенти на особисті поради. Я не психолог. Але їм потрібно було мати когось, хто їх вислухає. Такі розмови пробуджували в мені значно глибші питання, відповіді на які вони хотіли знати. Я почав більше читати, більше дізнаватися і розвивати ці теми. Я бачу спосіб, як можу ділитися різними навичками зі свого життя. Це усвідомлення дає мені величезне задоволення і відчуття, що зробив те, що хотіли зробити мої батьки.

– У Вашій розповіді простежується схильність до наставництва. Чи були наставники у Вашому житті? Чи бачите таку потребу серед української молоді? 

Я насправді наставників не мав. Можливо, моя схильність до цього вроджена чи від досвіду виховника у Пласті. Не знаю. Моє наставництво почалося з того, що я запропонував студентам у нас вдома на першій вечірці  мати дискусійні вечори. І для цього я мав підготувати матеріали. Я не був готовий. Це була тільки пропозиція. Тоді я сформулював низку питань і думок, про що можна було дискутувати. Я бачу величезну потребу української молоді в наставництві. Не лише серед молоді, але й серед молодих професіоналів. Під час сесій в УАЛі до мене підійшла дівчина і запитала, як вона може зі своїм сильним характером подобатися хлопцям? Щоби допомогти, я познайомив її зі своїми знайомими жінками-лідерками, аби вони поділилися досвідом. Ця дівчина сказала мені, що є інші дівчата з подібною проблемою, які також потребують порад. Тоді я вирішив створити чат у facebook, у який додав 70 жінок-лідерок. Я їм написав: "Жінки, мені потрібна ваша допомога. Потрібно, аби ви зголосилися зустрітися з дівчатами, які потребують від вас порад". Я представляю цим жінкам дівчину і пропоную зголошуватися, хто може допомогти розмовою. Хтось зголошується, і я тоді окремо створюю для них чат. Зрілі успішні жінки зустрічаються з молодшими і діляться досвідом, як можна залишитися собою у професійному та особистому житті. За 3 тижні існування проекту таку підтримку отримало 11-12 дівчат. Виявляється, що хлопці також потребують того ж. Я створив окремий чат для чоловіків, бо деяким хлопцям було незручно, що вони мусять бути стереотипними сильними чоловіками. Вони хотіли відчути, що можуть бути самими собою. Це спрацювало. Допомогу отримало троє хлопців. Цей проект існував до мого відльоту до Львова. І я буду його продовжувати, коли повернуся додому.

Є така теза: лідерами не народжуються, ними стають. Що Ви думаєте про це?

Я вважаю, що людина, яка хоче бути лідером, не буде добрим лідером. Щоб бути добрим лідером, треба, насамперед, горіти якоюсь ідеєю. Тоді люди прийдуть, надихнуться і захочуть долучитися. Така людина може навіть не знати принципів менеджменту, але вона згодом навчиться. Такі люди стають найкращими лідерами. Ті, що мають думку, "горять" і вчаться принципів менеджменту.

– Чи важливо лідерові повністю зануритися в роботу, "горіти" ідеєю? Чи краще зберігати баланс?

Якщо людина не має work-life balance, то вона "згоряє". Є деякі принципи, найважливіші в нашому житті. Книжка Віктора Франкла "Людина в пошуках сенсу" дає зрозуміти, що є найважливішим. Є багато інших методик. Є Harvard Happiness Study, де досліджували 600 людей упродовж 70 років. Що робило їх щасливими? Міцні зв'язки зі своїми сім'ями, дітьми і друзями. Отже, ми знаємо, що це треба робити. Але не можна підтримувати таких зв'язків, якщо ми не виділимо на це час. Людина, яка "горить" ідеєю та її втілює, але не має часу для своїх рідних та друзів, може опинитися в обставинах, коли вона тримається ідеї, але її особисте життя розпадається. Вона не відчуває себе повністю задоволеною, а від цього страждає і її проект. Той, хто "горить" ідеєю, має насамперед постійно пильнувати свій баланс життя. На це потрібно виділити час. Це наче інструкція після посадки в літак. Спочатку нам радять самим одягнути кисневу маску, а тоді допомогти дитині. Тут те ж саме. Треба пильнувати свій особистий стан перед тим, як допомагати суспільству проектом чи ініціативою.

Розмовляла Людмила Левченюк

Tagged under

 

 

Запрошуємо усіх охочих розпочати ранок п'ятниці, 16 лютого, з лекції Валерія Пекаря "Модернізація України у глобальному контексті". 
Події, що відбуваються в Україні, неможливо зрозуміти в рамках самої України та 26-ти років її незалежності. Їх можна зрозуміти лише у глобальному контексті та останніх 500 років людської історії.

Що з нами відбувається?
В чому причина? Які наслідки?
Чому все так повільно? 
Коли і яким чином буде результат?

На ці та інші запитання спробує відповіcти Валерій Пекар - громадський активіст, викладач, підприємець. Співзасновник Громадянської платформи "Нова Країна". Член Національної ради реформ. Автор понад 250 статей з менеджменту, маркетингу, інформаційних технологій, футурології, а також двох монографій.

Зареєструватись: goo.gl/FXcCUc

Контактна особа: Людмила Сулік, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., 063 440 50 84.

Tagged under

У французькому містечку Дорден упродовж трьох днів, 12-14 лютого, відбувався тренінг для керівників комісій з єпархії святого Володимира Великого в Парижі. Єпархія втілює душпастирський стратегічний план - 2020 «Христос – наша надія», що вимагає від голів комісій та їх заступників нових управлінських  компетенцій. Розробили та провели навчання експерти Інституту лідерства та управління УКУ.

«Ми аналізували різні управлінські структури, вивчали особливості команди та етапи її розвитку, роль лідера на кожному з етапів. Вагому частину тренінгу працювали над удосконаленням навичок ефективного спілкування та обговорювали моделі донесення інформації, мотивування та залучення», – розповіла Наталя Бордун, експертка ІЛУ УКУ.

Всього у навчальній програмі «Лідерство та керування виконавчими структурами» взяло участь 12 осіб. За словами економа єпархії та координаторки втілення Стратегії – 2020 Ольги Вох, тренінг є дуже вчасним, адже єпархія перебуває на етапі становлення. «Це була нагода для представників єпархіальних структур зібратися разом, проаналізувати результати діяльності, подивитися на себе разом із експертами Інституту лідерства та управління УКУ", – зазначила вона.

"Я сподівався не лише почути теорію, а й застосувати її на практиці. І мої сподіваня цілком виправдалися. Цей тренінг залишив бажання продовжувати вдосконалюватись та роздумувати над отриманою інформацією", – поділився враженнями від навчання о. Іван Данчевський, душпастир з м. Генті.

В учасників тренінгу виникли запитання, відповіді на які вони будуть шукати у своїй подальшій роботі. Саме ж навчання стало початком нового етапу діяльності єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії.

 

Tagged under

Випускні урочистості одразу семи магістерських програм Українського католицького університету відбулися 9 лютого 2018 року в Центрі Митрополита Андрея Шептицького. Разом із магістрами наук про дані, з прав людини, істориками, соціальними педагогами, богословами та випускниками Духовної семінарії Святого Духа дипломи державного зразка отримали випускники Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ.

"Минулорічний випускний ми робили тільки для нашої групи, – пригадує керівниця програми УНО Дарія Данильченко. – Тоді програма ще була сертифікованою, не ліцензованою. Цього року святкуємо з усіма, і це гарно: відчувається дух спільноти".

У конференц-залі Центру Шептицького зібралось багато людей: перші особи університету та почесні гості; самі магістри у чорних мантіях займають значну частину аудиторії, але чи не найбільше в залі родичів та друзів, що прийшли привітати випускників. Старші люди знімають урочистості на мобільні телефони, діти приміряють академічні капелюхи своїх батьків. Перед початком урочистої академії лунає молитва та гімн України. Отець-ректор УКУ Богдан Прах розпочинає захід.

Усі, хто звертається цього дня до випускників зі словом напуття, наголошують на важливості бути більше, ніж професіоналами своєї справи, – бути гідними людьми та відповідальними громадянами. "Не думайте тільки про себе, а присвячуйте свій час іншим. Наприкінці життя нас питатимуть не про те, що нам вдалося зробити для самих себе, а що вдалося зробити для тієї спільноти, де ви будете покликані служити, працювати, жити", – говорить у своєму вітальному слові отець-ректор Духовної семінарії Святого Духа Ігор Бойко. – Коли ми даруємо свій час іншим, тоді наше життя має сенс на землі".

Почесний гість урочистостей, голова комітету закордонних справ Українсько-американської асоціації адвокатів та українець за походженням професор Віктор Рудь, у своїй промові закликає випускників долучитися до відродження України: "Будьте  захисниками України словом, ділом, щоденними справами".

Одна з традицій урочистої академії – Слово від випускників. Цього року Слово виголошує випускниця Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями Кіра Менакер, що півтора роки тому вступила в УКУ з ідеєю відкрити хоспіс у рідній Одесі. "У кращих традиціях надихаючих промов я мала би сказати, що все вже працює. Ще ні, але завдяки навчанню я маю чіткий план", – говорить Кіра. ЇЇ часто запитують, чому для навчання обрала саме УКУ. Кіра має на таке запитання вагому відповідь: "Це більше, ніж диплом. Це оточення, яке повністю трансформує твою свідомість. Це люди, які надихають".

Іншу важливу складову навчання – практичність – в особистій розмові відзначає ще одна випускниця програми УНО сестра Філомена. Проект, над яким вона працювала в рамках програми, – дитячий садочок у Стрию – буде базуватися на новій системі освіти. Сестра має надію запустити його 2019 року. "Програма настільки гарно складена, що ми маємо можливість практично втілювати набуті знання у своєму проекті. Окрім атмосфери, в УКУ освіта на високому рівні", – відзначає сестра Філомена.

За традицією, урочиста академія завершується двома активностями, хід яких диригує безпосередньо ректор: перекидання китичок на магістерських капелюхах та спільне підкидання самих капелюхів. Остання викликає бурхливі емоції випускників і гучні оплески аудиторії. Капелюхи підлітають догори, у польоті перемішуються, падають на землю. Кожному з випускників  залишається знайти свій.

Настя Стьопіна

Tagged under

Запрошуємо лідерів та лідерок громадського сектору на курс особистої ефективності від Любомира Хабурського – експерта з консалтингу ІТ-проектів та особистісного розвитку. Упродовж двох днів, 15 і 16 лютого, Любомир поділиться з учасниками досвідом зі свого особистого та професійного життя, як бути ефективим. Захід відбудеться в Центрі Митрополита Андрея Шептицького.

Організаційний внесок за участь у заході – 300 грн, 100 грн. із вказаної суми буде відраховано у Стипендійний фонд ІЛУ.
Зареєструватись: goo.gl/ASJ6kZ.
Про спосіб оплати зареєтрованим учасникам буде повідомлено відразу після реєстрації.

Контактна особа: Людмила Сулік, тел.: 063 440 50 74, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Програма: 
15 лютого (четвер)
16.00-18:30 - Провідництво та співпраця у команді.
Особисті цінності. Кар’єрний ріст (1 частина). Гендерні питання. 
18.30-19.00 – кава-перерва 
19:00- 20.30 – Стосунки.

16 лютого (п’ятниця)
16.00-18:30 – Кар’єрний ріст (2 частина). Ефективна комунікація.
18.30-19.00 – кава-перерва 
19.00- 20.30 – Баланс у житті. Особиста стійкість. Творчість – інновація. 

Любомир Хабурський здобув освіту в чотирьох вищих навчальних закладах: University of Toronto, Osgoode Hall Law School, McGill University, University of Ottawa. Має 20-річний досвід юридичного супроводу масштабних IT-проектів та управління проектами. Працював у Департаменті юстиції Канади, Верховному суді Канади, низці консалтингових організацій. У Канаді експерт всіляко підтримує учасників українсько-канадської програми парламентського обміну та інших програм. Любомир практикує проведення семінарів та курсів про особистий та професійний розвиток.

Tagged under

 

"Теорія без практики – не має змісту! Практика без теорії – сліпа!". На початку курсу із соціального підприємництва саме на цьому наголосив викладач Артем Корнецький студентам Магістерської програми з управління неприбутковими організаціями. І, щоби поєднати теорію та практику, запропонував п’ятьом соціальним підприємствам співпрацю зі студентами.

Упродовж двох місяців 5 команд працювали із соціальними підприємствами "Дивовижні", "Квіткове щастя", ВУМ-online, Heyday та Laska. Під час третього навчального модуля команди презентували проекти своїм колегам, викладачу та самим підприємцям.

Кожне підприємство запропонувало розробити бізнес-модель. У декого з них вже працювала соціальна складова, а деякі, навпаки, потребували розробки соціальної концепції бізнесу.

Heyday виготовляло сучасний український патріотичний одяг кежуал-стилю, втім через низку обставин заморозило свою діяльність. Готуючись до перезапуску бренду та виробництва одягу, Роман Зорій, один із засновників Heyday, запропонував розробити соціальну складову компанії, що допомогла би розвивати українську мову. Команда зрозуміла, що Heyday може стати своєрідним індикатором української ідентичності, вивчила ринок, конкурентів, та напрацювала варіант, коли підприємство буде віддавати прибуток від однієї з лінійок патріотичного одягу на підтримку проектів з розвитку української мови та молодих митців.

Про роботу команди розповідає Анастасія Бондаренко, тімлід: "Одним із найбільших викликів було тримати в тонусі команду, оскільки через фізичну дистанцію ми працювали виключно по skype. Звісно, це ускладнювало комунікацію. Важливо було створити командну атмосферу. Вважаю, нам це вдалося. Під кінець роботи у нас з’явилися внутрішні жарти, ми розуміли один одного з півслова. Моє відкриття як тімліда: у спільній роботі люди відкриваються з неочікуваних сторін, можна дізнатися про унікальні компетенції кожного. Ще одним викликом було навчитися чути один одного. Ми вислуховували усі ідеї, а остаточний варіант погоджували між собою. Це важливий елемент поваги та взаєморозуміння".

Ще одна команда працювала із соціальним підприємством "Квіткове щастя". За словами       його засновниці Ольги Конончук, це майстерня добрих справ, де основна цінність – ЩАСТЯ. Соціальний проект ділиться емоціями радощів через несподівані подарунки квітів тим, хто їх давно не отримує. Окрім цього, допомагає 28 малозабезпеченим сім’ям. Підприємство працювало без отримання прибутку, який можна вкладати у розвиток та додаткові соціальні ініціативи, тому команда запропонувала, як і кому можна продавати квіткові композиції, не порушуючи головної ідеї соціального підприємства.

Олександра Смірнова ділиться досвідом тімліда: "Працювати з реальним підприємством, а не кейсом, – це вже виклик для команди, адже результати роботи можуть бути використані замовником та впливатимуть на кінцеві зміни. Одне з відкриттів про нашу взаємодію полягало в тому, що не завжди поставлене завдання є ключовим чи впливовим. Немає нічого неможливого, якщо є бажання кожного включитися і долучитися до творення змін, бо особистий досвід додавав нового бачення і розуміння суті. Ми згуртувалися за ці два місяці, і "Квіткове щастя" стало "нашим", а не чужим. Представниці групи займаються різноманітною діяльністю в житті, тож вклад кожної складно переоцінити. Презентації в колі одногрупників і представників інших соціальних підприємств показали можливі проблеми в діяльності сучасних changemakers. Відкритість, готовність співпрацювати, вміння побачити все з різних сторін додає фарб у загальну картину і будує громадянське суспільство іншого рівня".

Laska – це благодійний магазин, що приймає, розподіляє та продає одяг від людей, а також від українських виробників. Відсоток із продажу компанія передає на благодійність.

Презентацію тімлід Анна Пихтіна почала так: "Подивіться, на мені весь лук з «Ласки»!".  Демонструючи напрацювання команди, вона відзначила: "Окрім соціальної місії Laska виконує ще одну надважливу функцію – вчить відповідального споживання речей. І це справді важливо, адже наші колеги, які працювали з Heyday, також про це говорили".

Для виконання поставлених замовниками завдань команда провела соціологічне опитування 467 респондентів серед лояльної або потенційної аудиторії Laska. Це допомогло визначити подальші напрямки роботи, зрозуміти портрет споживача, оцінити сильні та слабкі сторони благодійного магазину.

Анна Уварова, засновниця-координаторка Laska, поділилася однією з найважчих задач соціального підприємства: "90 % речей, які приносять в Laska, підлягають утилізації. Це справжній виклик для нас, адже в Україні не існує переробки текстилю!".

Ще одна команда співпрацювала з ВУМ-online – першою в Україні дистанційною платформою громадянської освіти.

Цікава статистика: кожен десятий українець став слухачем ВУМ, із них понад 5 тис. заснували власні ініціативи. Команда студентів ІЛУ УКУ працювала над розробкою частини платформи ВУМ-corporate, що створюватиме індивідуальні навчальні рішення для корпоративних клієнтів.

За словами тімліда Олександра Мєдвєдєва, головним викликом було сформувати унікальну ціннісну пропозицію для замовника та відповідно сформулювати місію. "Досягненням команди вважаю те, що ми змогли запропонувати цікаве рішення – конструктор ВУМ та платні сертифікати з поясненням, чому вони мають працювати", – підсумував Олександр.

Із соціальним підприємством "Дивовижні" команда працювала над напрямком корисних корпоративів. Ці заходи – не лише відпочинок та розваги для колективів, а й розвиток колективу та виховання соціальної відповідальності. У своїй роботі команда розробила цікаві ідеї щодо діяльності соціального підприємства по всій Україні. Коментує Олександра Пєтушкова, тімлід команди: "За два місяці ми встигли протестувати різні варіації роботи разом. Радію, що ми змогли зберегти при цьому фан та легкість. Зазвичай, ми збиралися, розподіляли між собою завдання за принципом: що кому більше подобається. Потім усе разом зводили в один документ і спільно допрацьовували. Я мала ще один особистий виклик – делегування обов'язків. Нам дуже пощастило із Ксенією Дронь, яка розвиває напрямок соціального підприємництва у "Дивовижних". Вона завжди відкрито говорила з нами, ділилася досвідом, була на зв'язку і до останнього хвилювалась та підтримувала нас".

Підсумовуючи презентації п’яти команд, Артем Корнецький зауважив, що декілька груп у своїх презентаціях часто говорили "ми" або "наше соціальне підприємство". Це демонструє, наскільки команди за два місяці включилися в роботу та перейнялися діяльністю підприємств. Сподіваємося, що керівники соцпідприємств використають напрацювання команд, а команди погодяться перейти від теорії та порад до спільного із підприємствами втілення.

Підготувала Марія Савіна

Tagged under

 

Магістерська програма з управління неприбутковими організаціями скерована не лише на вдосконалення управлінських навичок лідерів та лідерок громадського сектору, а й на розвиток їхнього світогляду, зокрема вміння аналізувати актуальні питання та явища в житті нашої країни. У цьому студент(к)ам допомагає читання актуальних книг та дискусії із експертами з різних галузей в рамках ILM Sense Making Lab. 

25 січня відбулася перша така зустріч, на яку ІЛУ запросив Володимира Дубровського, старшого економіста CASE Ukraine, учасника Несторівської стратегічної групи, одного із кращих інституційних економістів України. Студент(к)и дискутували із експертом на основі прочитаних книг «Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності» Дарона Аджемоглу та Джеймса Робінсона та «Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії» Баррі Вайнґеста, Джона Волліса та Дуґласа Норта. Нагадаємо, за Нортом, природна держава є коаліцією сильних гравців, кожен з яких може здійснювати і політичне, і економічне насилля. У природній державі єдиний гарантований спосіб збагатитися – це стати владою.

Пропонуємо ознайомитися із кількома тезами, обговореними на дискусії:

1. Порада «розпочни із себе» – одна з найгірших порад в економіці. Система має руйнуватися згори, а правила гри вступати в дію для всіх одночасно. Інакше ті, хто почав із себе, неминуче програють.

2. Виграти в лотерею у доброго диктатора-реформатора майже неможливо. У недисциплінованих країнах таких як Україна авторитарна влада не може опиратися на дисципліновану бюрократію, а відтак їй доведеться займатися підкупом. Саме тому авторитаризм і корупція в українському контексті йтимуть в парі.

3. Мислення в категоріях гри з нульовою сумою (для виграшу одного інший має програти) – одна з найнебезпечніших ілюзій, що є центральним стовпом української бідності та корупції. Світогляд «нульової суми» заважає відрізнити чесний бізнес, який створює додану вартість, і бізнес, який існує завдяки привілеям, рейдерству, силовому витісненню конкурентів. Відтак українці не вимагають гарантування прав власності. Один злодій вкрав в іншого злодія. Для чого втручатися? Це призводить до того, що чесний бізнес опиняється в невигідних умовах і завжди перебуває під загрозою. У результаті нечесний бізнес домінує. Мислення в термінах гри з нульовою сумою є самовідтворюваним пророцтвом.

4. Люди, які живуть грою з нульовою сумою, ніколи не можуть дійти згоди. Тому так складно створювати партії та великі організації.

5. В Україні був період політичної та економічної свободи. Однак ці свободи українці не підтримували. Після 2010-го спочатку політична, а потім економічна свободи були згорнуті. Зараз ми нарешті маємо підтримку і розуміння частини населення.

6. Українські реформи з 1991 року відбувались завдяки фіскальним кризам. Завдяки громадянському суспільству ми вперше маємо період, коли фіскальна криза стихла, а реформи тривають.

7. Немає сенсу боротися з корупцією обмеженого доступу, коли окремі особи чи групи людей отримують привілеї доступу до певних ресурсів та видів діяльності в обмін на лояльність до уряду. Варто руйнувати сам обмежений доступ.

8. В Україні порядок з обмеженим доступом існує завдяки гнучкій законності. Закони встановлюють таким чином, що вони обмежують багатьох людей. Відповідно перед законом майже всі злочинці. Державний чиновник має можливість накладати санкції на тих чи інших людей. Для того, щоби з тобою все було гаразд, ти маєш бути лояльним, часто через давання хабарів.

9. Що нам робити? Займатися просвітою, аби посилювати і розширювати групу людей, яка не мислить категоріями гри з нульовою сумою. Ми дуже близькі до того, аби в Україні встановилась справжня конкуренція. Однак ми не знаємо, скільки залишилось часу, перш ніж відбудеться повернення назад.

Далі буде...

Tagged under

Адреса

Український Католицький Університет
вул. Козельницька, 2а, офіс 310
Львів 79026, Україна
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Телефон

+38 (032) 240-99-45 (#3627)
+38 (093) 20-60-310

Підписатись на розсилку